День в історії: народився Іван Стешенко, перший міністр освіти УНР

24 червня 1873 року в Полтаві в багатодітній сім'ї відставного унтер-офіцера й полтавської міщанки народився Іван Стешенко — майбутній поет, перекладач, член літературного гуртка «Плеяда», перший міністр освіти УНР.

Його батько, маючи дев’ятьох дітей, не шкодував коштів на їхню освіту. Іван закінчив Полтавську класичну гімназію, пізніше — історико-філологічний факультет Київського університету Св. Володимира. Викладав у Фундуклеївській жіночій гімназії, пізніше — у Фребелівському інституті, музично-драматичній школі Миколи Лисенка, на Вищих жіночих курсах.

Гімназистом почав писати вірші — спочатку російською, а потім українською мовами, написав поему «Мазепа» і видав збірки поезій «Хуторні сонети» та «Степові мотиви». Вільно володів французькою, німецькою, іспанською, італійською, багатьма слов'янськими мовами, перекладав Овідія, Байрона, Беранже, Шіллера, Пушкіна, досліджував творчість Котляревського, Коцюбинського, Старицького, Мирного, Стефаника і Шевченка.

Разом із Лесею Українкою, Михайлом Коцюбинським та іншими діячами у 1896 pоці заснував у Києві групу «Українська соціал-демократія».

У 1897 року був заарештований за участь у студентських акціях протесту, викликаних самогубством чернігівки-народниці Марії Вітрової, колишньої слухачки Вищих жіночих курсів у Санкт-Петербурзі, яка не витримала знущань жандармів у Петропавлівській фортеці-в’язниці і вчинила самоспал. У Лук'янівську тюрму за участь у цих акціях потрапила і дочка Михайла Старицького Оксана. У в’язниці між ними спалахнули почуття.

Оксана Старицька, Леся Українка та Ольга Косач.

1896 рік. Фото: dnpb.gov.ua

За п'ять місяців пара одружилася й оселилася на хуторі Марії Заньковецької та Миколи Садовського, де подружжя розпочало роботу над упорядкуванням словника української мови.

Із послабленням цензурних і політичних утисків Іван Стешенко повертається до активного громадського життя. У 1903 році стає секретарем правління Київського «Литературно-артистического общества», членами якого були Микола Лисенко, Олена Пчілка та інші культурні діячі. Працює в редакції українського літературного альманаху «Нова Рада», разом із однодумцями засновує гумористичний журнал «Шершень», а після його заборони — разом із Оленою Пчілкою, Лесею Українкою, Володимиром Самійленком, Людмилою Старицькою-Черняхівською, Максимом Славинським та іншими видають журнал «Ґедзь».

Перша світова війна привела до Києва потік сімей біженців із Галичини. Попри заборону української школи, для дітей-біженців 18 березня 1915 року в Києві була відкрита Тетянівська українська гімназія, де Стешенко спочатку викладав, а згодом став її директором. У той час було складено низку програм, методик і підручників, які стали фундаментом для розбудови української освіти в часи Української революції.

Іван Стешенко (сидить крайній ліворуч) серед членів

Першого генерального секретаріату Української Центральної Ради.

Фото: uk.wikipedia.org

У 1917 році Стешенко разом із однодумцями започатковує «Товариство шкільної освіти» і стає його керівником. Після створення Центральної Ради він входить до шкільної та очолює редакційну комісії Ради, а 26 червня 1917 року призначають Генеральним секретарем освіти, входить до Першого генерального секретаріату Української Центральної Ради (першого українського уряду). На цій посаді береться за укураїнізацію освіти в Україні. Одним із його проєктів, яким так і не судилося бути втіленим через брак вчителів і постійні воєнні дії, була організація селянських гімназій. Був фундатором Українського Народного Університету (УНУ) та Академії Мистецтв.

Для більшовиків Стешенко з його політикою українізації та відродження національної свідомості був серед ворогів номер один. Ще в січні 1918 року, коли Муравйов захопив Київ і влаштував там червоний терор, було видано наказ про вбивство Стешенка. Щоб врятуватися від більшовицьких куль, Стешенко в завірюху пішки вибрався із захопленого ворогами Києва.

У часи Скоропадського, коли політика українізації освіти почала поступово згортатися, Стешенку пропонують прийняти кафедру української мови у Кам’янець-Подільському університеті й він, щоб підготуватися до наукової роботи, вирішує відпочити у своєму маєтку в Чернечому Ярі, тоді Зіньківського повіту Полтавської губернії. Але за ним уже стежили.

Професори-засновники Української державної академії мистецтв

у день її відкриття

(Іван Стешенко — праворуч від Михайла Грушевського),

5 грудня 1917 р. Фото: dnpb.gov.ua

У ніч з 29 на 30 липня 1918 року Іван Стешенко разом із 14-річним сином Ярославом прибув із Києва на вокзал «Полтава-Київська». Була глуха ніч і вони вирішили йти пішки. На одній із вулиць їх перестріли двоє незнайомців, які двома пострілами в голову смертельно поранили Стешенка і зникли, навіть не поцікавившись пакунками жертви.

Це було одне з перших політичних убивств в Україні.

Дізнався від Костя Івановича [Товкача] страшні подробиці про вбивство Івана Стешенка. Засудила його на смерть большевистська організація Зіньківського повіту; засуд виконав один з членів цієї організації. Коли б це я не від Костя Івановича чув — я б не повірив: така це без краю безглузда, божевільна якась історія. А втім — чи ж божевілля у всяких формах і проявах у нас взагалі бракувало? — записав у своєму щоденнику Сергій Єфремов 20 грудня 1923 року.

Про те, що вбивство Івана Стешенка — справа рук більшовиків, підтвердив і нарком ҐБ Мешик, зазначивши в 1941 році в постанові на арешт Оксани Стешенко.

Муж Стешенко в прошлом являлся министром просвещения при Центральной раде (убит Красными войсками в 1918 году), — йшлося в тексті постанови.

Саму Оксану Стешенко в тому ж 1941-му відправлять до Казахстану в одному вагоні з її сестрою, Людмилою Старицькою-Черняхівською. На руках в Оксани Людмила Михайлівна і помре в дорозі, а її тіло просто викинуть із вагона. Наступного року в якомусь із концтаборів закінчила життя і Оксана Стешенко.

Івана Стешенка поховали на Байківському кладовищі. У вересні 2008 року на приміщенні старої школи у cелі Великі Будищі встановлено меморіальну дошку з барельєфом першого міністра освіти УНР.

Джерело: УІНП, фотоматеріали: dnpb.gov.ua