Історія білоцерківської школи №20: "Того, що в нас є сьогодні, на той момент не було"

Білоцерківська школа №20 на протязі декількох років навчає дітей з особливими потребами. А все почалося з того, що реабілітаційний центр «Шанс» переїхав в інше приміщення, і вони шукали школу, яка б змогла прийняти їхніх вихованців. Погодилась лише школа №20.

Спочатку вчителі приходили в центр і проводили навчання там, а потім, діти почали відвідувати уроки в школі. Навчання проводилось на першому поверсі. Завдяки професіоналізму вчителів та небайдужістю учням, діти змогли швидко влитися у шкільне життя. Старшокласники підіймали учнів на візках по сходах. Існував цілий волонтерський рух.

Разом з колишнім директором ми писали міжнародні проекти. За рахунок цих коштів, а також допомоги спілки дружин дипломатів різних країн і народних депутатів, нам вдалося забезпечити архітектурну доступність школи, – згадує заступниця директора з навчально-виховної роботи Ольга Чичикало.

Таким чином, в школі почалось інклюзивне навчання ще коли в Україні про це не говорили.

Того, що в нас є сьогодні, на той момент не було, – задумується пані Ольга. – Ми не знали, як працювати з такими дітьми. Ми як педагоги і психологи, вивчаючи у вузах психологію, розуміли, але не мали практичних знань. Ми уклали угоду з Інститутом спеціальної педагогіки НАПН України, і він організував нам навчання. А далі пішла практика.

Проблема була лише в тому, що вчителям за роботу в інклюзивних класах не доплачували. Пані Ольга пояснювала педагогічному колективу, для чого це потрібно і з якою метою.

Як зазначає Нова українська школа, разом з вчителями пані Ольга (директорка школи – прим.Ред.) випробовувала нові методики, проводила роботу з батьками, запрошувала їх до школи. Та найголовніше те, що учні сприйняли дітей з інвалідністю. Дивлячись на позитивні зміни, батьки не можуть бути проти.

Одна мама боялася віддавати дитину в школу, вона так плакала…Дитина хотіла в школу, а мама боялася, що над нею будуть знущатися. Та коли дівчина три дні побула в школі, мама плакала ще більше від радості – наскільки сприйняли її дитину” – розповідає заступниця директора.

Пані Ольга каже, що всіх дітей з особливими потребами вони не можуть прийняти. Бажаючих багато, але справа в тому, що у кожному класі може навчатися по 3 дитини з інвалідністю. Саме в школі № 20 є ліфти та пандуси, тому, зрозуміло, що батьки бажають віддавати дітей саме у цей заклад.

Наразі, вчителям допомагають асистенти, які пильнують за тим, аби діти з особливими потребами змогли засвоїти навчальний матеріал.

Фотоматеріал взято з ресурсу Нова українська школа (на фото: директорка школи Ольга Борисюк)