Фемінітиви – це розвиток чи ризик для мови? В інституті мовознавства ім. Потебні проаналізували доцільність вживання фемінітивів

Механічне тиражування фемінативів в українській мові має певні ризики, зокрема появу таких слів як вождиця, ворогиня, математикиня, мерка, політикеса тощо, що призводить до «фонетичного й структурного насилля над мовою». Про це йдеться у статті на сайті Інституту мовознавства імені Олександра Потебні.

В Україні розширення спектру фемінативів сприймають по-різному: від захоплених відгуків на зразок «нарешті жінка матиме свої власні назви в мові» до звинувачень на адресу ініціаторів цього руху у творенні ще однієї «новомови», – стверджують автори.

В Інституті мовознавства зазначають, що  прихильники фемінативів апелюють до того, що в українській мові є давня традиція давати окремі позначення чоловіків і жінок за ознакою професії, заняття, соціального стану і т. ін. (учитель / учителька, господар / господиня, майстер / майстриня та ін.) і є словотвірні засоби, які дозволяють розширювати цю традицію. А їхні опоненти слушно вказують на те, що механічне тиражування фемінативів не позбавлене ризиків:

По-перше, у сприйнятті органічного носія української мови це часто призводить до творення неприродних слів на зразок вождиця, ворогиня, математикиня, мерка, політикеса тощо, до фонетичного й структурного насилля над мовою.

По-друге, акцентування гендерних відмінностей може позбавляти висловлення змістової чіткості та однозначності. Коли йдеться радше про посаду, професію, рід занять тощо, а не про конкретну особу, традиційно вживають форми чоловічого роду: «вчитися на стоматолога», «звернутися до адвоката», «вибори президента», «статус депутата» тощо.

Мовознавці пояснюють, що у контекстах, де відповідне слово виступає в найбільш загальному значенні, вживання фемінатива може викликáти двозначність або вводити в оману. Наприклад, у висловленні «вона є однією з кандидаток на посаду міністра», не зрозуміло, чи є, крім кандидаток, ще й кандидати чоловічої статі. Подібна двозначність виникає у висловленнях на зразок «друга міністерка у справах ветеранів», «вона входить до п’ятірки найвизначніших українських економісток» і т. ін. Коли йдеться про конкретну особу, уживання фемінатива здебільшого не викликає двозначності, наприклад: «нараду відкрила заступниця міністра економіки».

Також автори статті наголошують, що прихильники гендерного реформування мови нерідко посилаються на «Український правопис» у редакції 2019 року, що нібито санкціонував широке творення фемінативів. Однак це твердження не має об’єктивних підстав. Відповідний розділ правопису (§ 32, п. 4) лише наводить мовні засоби, за допомогою яких в українській мові протягом багатьох десятиліть, а то й століть, утворюються слова на зразок співачка, порадниця, кравчиня, поетеса та ін. Правопис відображає те, що вже усталилося в українській мові, він не дає рекомендацій щодо творення фемінативів-неологізмів.

Мова щоденно реагує на суспільні запити. Процес фемінізації лексикону значною мірою відбувається незалежно від ставлення до цього явища мовознавців. Варто пам’ятати, що творцем мови є народ, а в ньому багато і прихильників / прихильниць розширення діапазону фемінативів, і його противників / противниць. Отримання суспільної санкції на входження тих чи тих слів у національний лексикон потребує часу. Уживання новітніх фемінативів саме зараз проходить соціальну апробацію, – стверджують в Інституту мовознавства імені Олександра Потебні.

Водночас кандидатка філологічних наук Олена Масалітіна зазначає, що структура української мови має багато суфіксів, які утворюють фемінітиви. Всього їх понад 13, але на сьогодні продуктивними є 4-6 суфіксів. Це означає, що для української мови як системи наявність фемінітивів та їх постійне творення за допомогою цих суфіксів є характерною рисою.

Вас також може зацікавити такий матеріал: Радіодиктант національної єдності 2021: без помилок написала лише одна людина