Ця історія може бути про те, наскільки важливо вірити у свою дитину. А можливо – про кропітку працю батька над вихованням дітей, яку він розпочав задовго до їхнього народження.
Ласло Полгар, угорський викладач психології, автор книги «Як виховати генія» був впевнений, що геніальність не є божественною благодаттю, до якої в людей немає доступу. Вона формується в процесі дорослішання.

Щоб зрозуміти, як це відбувається, викладач пішов на незвичний експеримент. Вивчивши біографії багатьох видатних історичних особистостей, він виявив, що їхні досягнення не є випадковістю, і не є результатом вроджених талантів, – це результати щоденної роботи.
А знаєте як він знайшов дружину? Написав оголошення в газету: хочу, мовляв, познайомитися з дівчиною, яка погодилася б вийти за нього заміж, народити дітей і допомогти виховати з них вундеркіндів. І, уявіть собі, така дівчина знайшлася. Нею стала вчителька із Закарпаття, яка народила педагогу троє доньок: Жужу, Софію і Юдіт.

Власне педагогічна частина експерименту почалася, коли старшій доньці – Жужі – виповнилося 3,5 роки. Дитина знайшла у шафі ящик, в якому лежали татові шахи. Тато був шахістом-аматором, але як професійний педагог, швидко схопився за ниточку. Почалася гра. Шахові фігури швидко перетворилися на чарівні.
І ось вже кіннота мала звільняти з башти полонених королеву і короля, а піхота прикривати їх з флангів. Ось так замість ляльок у життя дівчинки увійшли шахи. Спочатку батько планував виховати з Жужі геніальну математикиню (дитина самозабутньо рахувала, складаючи числа), нині чотирирічну дівчинку було неможливо відірвати від шахової дошки. Окрім ретельного заняття шахами – всі дівчата отримали відмінну домашню освіту. Вони вивчили кілька мов та здавали екстерном всі шкільні іспити.

Захоплення у суспільстві родина не викликала. Ласло Полгара важали божевільним батьком, який забрав у дівчат дитинство. Але Ласло наполегливо вирощував своїх дочок шаховими геніями, використовуючи лише метод мотивації:
Почуття винагороди від перемоги повинно було багаторазово перевершувати розчарування від поразки, а бажання виграти – бути сильнішим за страх перед можливою поразкою.
І нарешті він довів свою теорію. Старша Жужа стала гросмейстером в 21 рік, Софія – в 14, а Юдіт – в 13 років (побивши рекорд Боббі Фішера, який раніше не раз висловлювався, що жінки «грають жахливо»).
Особисте життя сестер Полгар успішно склалось. Кожна з дівчат знайшла своє щастя: усі заміжні та мають дітей. Старша донька живе в США, середня – в Ізраїлі, молодша – в Угорщині. Раз на рік сестри зустрічаються за сімейним шаховим турніром в Будапешті.
Зараз Ласло Полгару 73 роки. На його думку, не менше 80% всіх дітей у віці одного року – це потенційні генії. До трьох років таких дітей вже залишається близько 60%, а до п'яти – половина. І, якщо активно займатися з дитиною з самого юного віку, то кожна друга стане видатним фахівцем в тій чи іншій області.
Тож шукайте заняття для душі, розвивайте таланти в собі та своїх дітях. І, можливо, незабаром саме ви будете розповідати історію свого успіху.
Нагадаємо, як досягти найвищих показників з креативності?
Джерело: сайт Комерсанть
Авторка: Любава Кулинич