Тези марафона «Толерантна освіта - запорука здорового суспільства»

Толерантність — це повага, прийняття та оцінка визнання багатого розмаїття світових культур, форм вираження та шляхів людського буття.

«Декларація принципів толерантності», яку прийняли члени ЮНЕСКО 16 листопада 1995 року.

Кожна людина у світі, не зважаючи на її расу, національність, релігію, сексуальну орієнтацію та ідентичність, фізичні та когнітивні можливості, погляди та уподобання має право на повноцінне та гідне життя.

Щоб наголосити на цьому, у 2014 році ООН запропонувала відзначати 1-го березня День нульової дискримінації. У цей день ми можемо долучитися до глобальної боротьби проти всіх видів дискримінації.

Саме тому 1-5 березня ми проводили марафон, на якому обговорювали такі питання як толерантність та права людини, релігія, етнічна та расова дискримінація, права ЛГБТ, інклюзія, ВІЛ, а також булінг. Нашим завданням було у рамках підвищення кваліфікації поділитися досвідом різних людей та показати, що будь-які розбіжності роблять нас цінними для суспільства.

Права людини та толерантність: від сухих визначень до реальності

Що взагалі таке «толерантність»? Деякі вважають, що це терпимість та прийняття, однак таке визначення ставить пасивні рамки навколо цього поняття, адже насправді толерантність — це дія.

Пані посол толерантності ООН Лариса Денисенко пояснює, що толерантність — це не модна тенденція, а шаноблива або ж етична поведінка. Вона запевняє, що ми не повинні любити людину, яка відрізняється від нами позначеної норми, проте маємо ставитись до неї з повагою, не заперечувати її людяність. Тож толерантність — це не заклик до любові, а заклик до сприйняття.

Як зазначає координатор Всеукраїнської освітньої програми «Розуміємо права людини» Сергій Буров, саме школа має найбільшу цінність для формування толерантності, і наша задача — виховувати в дитині повагу до приватності іншої людини, свободи, людської гідності. Спікер пояснює, що школа повинна стати територією прав людини, проте для початку дуже важливо зайнятись тим, щоб саме середовище в ній стало сприятливим для навчання цим правам.

Релігія у закладах освіти: як говорити про це з дітьми та чи говорити взагалі

Релігія досі залишається головним маркером культурної ідентичності як окремої людини, так і певного народу. У нашій країні живуть представники різного етнічного походження чи релігійної приналежності. Усі вони мають певні культурні особливості, які ми не можемо ігнорувати, тож освіта має брати це до уваги та бути толерантною до усіх цих груп.

Людмила Филипович зазначає, що релігія є елементом культури, та людина обов’язково має мати певні знання про це. Саме тому ми маємо навчитись розмірковувати на цю тему з учнями в школі.

Вже зараз існує велика варіативність шкільних програм, пов’язаних з вивченням релігії. Спікерка зосереджує увагу на тому, що ці предмети мають бути добровільними, оскільки не так важливо в шкільних курсах передати дітям знання про певні релігії, як навчити їх спілкуватись між собою та поважати один одного.

Етнічна та расова дискримінація в українських закладах освіти

В Україні живе величезна кількість представників різноманітних етносів. Представники цих груп населення можуть стикнутися з неприйняттям на роботу, а їхніх дітей можуть не брати до навчальних закладів.

В’ячеслав Ліхачов зазначає, що якщо сучасна українська школа зорієнтована перш за все на дитину з її особливостями, то вона має приймати цю дитину та надавати їй можливість не зважаючи ні на що брати повноцінну участь в цьому процесі.

Враховуючи етнічну та релігійну палітру українського суспільства ми робимо більш сприятливе середовище й для усіх інших груп, які не належать до таких меншин, але відчувають, що атмосфера є сприятливою для всіх. Тож виховання дітей з різних етнічних та релігійних груп та спільнот є важливим для всього навчального процесу та майбутнього українського суспільства.

Права ЛГБТ-підлітків: від ігнорування до булінгу

У світі величезна кількість людей, які бояться визнавати свою приналежність до ЛГБТ, проте суспільство продовжує це ігнорувати. голова Об’єднання ЛГБТ-військових, ветеранів та волонтерів, активіст ГО «Точка опори ЮА» Віктор Пилипенко пояснює, що якщо ми не будемо говорити про цю проблему, то вибудуємо такий лицемірний світ, в якому частинка населення живе нещасливо, а ми просто будемо закривати на це очі.

Перший етап, коли ЛГБТ-люди починають стикатись з проблемами, супротивом суспільства — це школа. Такі діти часто стають жертвами булінгу, закриваються в собі або ж взагалі бояться розповідати комусь про свою орієнтацію. Єдиним виходом з цієї ситуації є сексуальна освіта в школі, коли кожній дитині буде надана достатня кількість інформації для того, щоб вона вже сама розібралась в собі й пройшла цей етап якомога легше.

Психологиня Марина Діденко зазначає, що ЛГБТ-підлітки відчувають себе незахищеними в шкільному середовищі, а це впливає на їх психічний стан, академічні здібності, бажання ходити до школи та продовжувати навчання. Саме тому дуже важливо, щоб учні мали змогу звернутись до когось по допомогу, розповісти про свої проблеми, бути почутим.

Для засновниці спільноти батьків ЛГБТ-дітей «TERGO» Олени Глоби прийняття гомосексуальності сина стало шляхом до змін. Той досвід, який отримала спікерка, змусив її змінити курс життя та почати робити все для того, аби ЛГБТ-спільнота почувала себе в нашій країні комфортніше, мала право вільно висловлюватись про свої почуття. Вона зазначає, що ми усі маємо створити для цих людей таке середовище, в якому вони захочуть жити, навчатись, розвиватись і не будуть боятись заявити про себе.

Інклюзія. Що можна упустити за пандусами та ІПР

Інклюзивна освіта для України наразі досі є чимось новим та незвичним, адже запровадили її не так давно — лише у 2017 році, і за цей час багато проблем так і не були вирішені.

Деякі досі вважають, що створення доступного середовища у школі — це вже інклюзія. Проте, насправді все зовсім не так. Засновниця ГО «Бачити серцем» Олеся Яскевич зазначає, що інклюзія — це процес реального включення осіб з інвалідністю в активне суспільне життя однаковою мірою необхідне для всіх членів суспільства.

Тож задачею вчителя є створення атмосфери довіри та доброзичливості для того, щоб дитина з особливими освітніми потребами почувала себе безпечно та спокійно. Ми маємо створити простір, в якому кожен може бути собою, а для цього оточення має навчитись приймати таких людей. Лише тоді це суспільство буде здоровим.

Однією з важливих навичок в такому середовищі є емпатія. Психологиня Анна Покровська пояснює, що емпатія — це наше розуміння та відгук на переживання іншої людини, орієнтовані на те, як сама людина відчуває та розуміє себе. Вона є складовою розвитку особистості. Тобто, якщо людина цілісна та психічно розвинена — в неї повинна бути емпатія.

Серед компонентів цього явища є дуже важливі для суспільства поняття, такі як співчуття, співпереживання, турбота про почуття іншої людини. Це те, що дає нам підстави почувати себе гідно та безпечно.

Діагноз ВІЛ - це не соціальний статус

Зараз у світі з ВІЛ живе майже 38 мільйонів людей, проте різноманітні стереотипи про шляхи передачі вірусу імунодефіциту й досі поширюються. Деякі люди вважають, що ця хвороба — «смертний вирок», «заразна» і що ВІЛ-інфікованих краще уникати.

Інформування про ВІЛ — це один з ключових моментів у боротьбі з цією епідемією. Саме тому дуже важливо розповсюджувати знання про неї серед підлітків та молоді, які є однією з ключових груп людей, що підпадають під ризик.

Представниця БО «Teenergizer» Ангеліна Сардарян пояснює, що через те, що це вважається якоюсь брудною хворобою, чимось негативним, ВІЛ-інфіковані часто піддаються стигматиції, закриваються в цій проблемі та потребують психологічної допомоги, підтримки.

Олександра Виноградова, експертка з питань протидії стигмі та дискримінації, пов’язаної з ВІЛ, розповідає про те, що причиною стигматизації є відсутність знань/інформації танаголошує, що під час уроків або тематичних зустрічей надзвичайно важливо, щоб педагоги були прикладом та надавали коректну, правильну і толерантну інформацію. Саме це є ключем до подолання цього явища. Окрім того, необхідно розвінчувати міфи, пов'язанні з ВІЛ та демонструвати толерантне ставлення до ВІЛ-позитивних людей.

Булінг. Лікуємо причини, а не симптоми

Булінг (цькування) — це діяння учасників освітнього процесу, які полягають у психологічному, фізичному, економічному, сексуальному насильстві, що вчиняються стосовно неповнолітньої особи або такою особою стосовно інших учасників освітнього процесу.

Тема цькувань дітей та підлітків в навчальних закладах стає все більш поширеною. На жаль, повністю викорінити цькування неможливо, але якщо нічого не робити, то ситуація буде лише погіршуватись.

Психологиня Ілона Рашковська попереджає, що дуже часто наші травми, які не були вчасно помічені та піддані психологічній корекції можуть приводити до різноманітних психосоматичних проявів, хвороб. На думку спікерки, питання профілактики заключається в тому, щоб не дійти до цього, щоб розповідати, знайомити з таким явищем дітей і пояснювати, як вони можуть себе захистити. Вона наголошує, що дуже важливо виховувати в наших дітей емпатійність, а також пояснювати, що усі ми дуже різні.

Правчиня Інна Маніленко пояснює, що булінг може бути лише там, де є дитина: кривдник чи потерпіла. Загалом, ознаками булінгу є дія або бездіяльність кривдника, наявність сторін (булер, жертва булінгу, спостерігачі за наявністю) та систематичність діяння.

Спікерка наголошує на тому, що булінг — це не жарти, а справжнє насильство. Більш того, із січня 2019 року булінг (цькування) в Україні вважається адміністративним правопорушенням, за вчинення якого передбачена адміністративна відповідальність.

Правчиня зазначає, що протидія булінгу має стати комплексною роботою і школи, і батьків, і дітей. Ми всі маємо взаємодіяти спокійно та толерантно.

У ході марафону толерантності ми розібрали таку актуальну зараз тему як створення толерантного середовища у закладах освіти та надали педагогічним працівникам інструменти для створення такої спільноти, де кожен відчуватиме себе рівним, цінним та захищеним.

Сподіваємось, що ми змогли надихнути вас на те, щоб ви й самі почали долучати до освітнього процесу різні форми виховання поважного ставлення до оточення, адже лише тоді ми зможемо вибудувати суспільство, в якому не буде місця дискримінації та булінгу.

👉 Для того, щоб переглянути весь марафон переходьте за посиланням — https://vseosvita.ua/marathon/tolerantna-osvita-zaporuka-zdorovoho-suspilstva-3.html