«Темні закутки» сертифікації

Історія про те, що жодні реальні зміни не можуть бути легкими та швидкими, однак, цілком можливі, якщо кожен з нас братиме відповідальність на себе.

На початку травня освітянську спільноту сколихнув допис в соціальній мережі вчительки початкових класів з Харкова, яка стала учасницею сертифікації. Публікація облетіла увесь інтернет і потрапила до представників Державної служби якості освіти України. Предметом обговорення, власне, стала процедура експертного оцінювання. Пані Галина сміливо розповіла про те, що пішло не так під час її сертифікації. Публікуємо фрагмент допису:

Я намагаюся не давати оцінки тому, чого сама не спробувала. Це і стало однією з причин участі у сертифікації. Нещодавно я пройшла експертну оцінку. День під наглядом експертів, що між собою не знайомі. Уроки, розмови з керівництвом, інтерв'ю і я маю на руках бланк із балами. Все нібито гарно, без проблем. Та завжди є але. І про своє я кричатиму.

Експертів було двоє – методисти з різних куточків України. Посміхаються, не втручаються у навчальний процес. Постійно наголошують, що не порушують закон. Одна з них: «Я обращаю Ваше внимание, что не прошу конспект». Але ця ж «експерт» під час перерв, чи інтерв'ю (загалом цілий день, крім уроків) постійно завалювала запитаннями та демонструвала невдоволення. Посміхаючись.

Словом, за цей день я отримала «експертну оцінку» діяльності мого керівництва на шкільному і міському рівні (бо у них в місті не так), оцінку мого зовнішнього вигляду(!!), мого способу організації пересувань школою, подальшого вибору навчальної програми, обраних методів… Ну, взагалі всього.

Дуже сподіваюся, що мій випадок одиничний, та все ж підсумую враження, розвінчуючи деякі міфи про атестацію:

 «Шукаємо агентів змін» 

Якщо ви, не дай Боже, використовуєте новітні методики, чи способи організації роботи, вас не зрозуміють. Бо методист бог теорії. Він знає все за бумажкою, написаною ще за Царя Гороха. «Не нужно мне обьяснать что это такое! И вообще-то этот метод используют в старшей школе».

Тобто, чим традиційніше – тим краще.

 «Не підлаштовуйтесь під комісію, нічого не змінюйте, просто працюйте» 

Я працюю за нетиповою програмою. У мене кінець року у четвертому класі. Колеги, що ми робимо в травні 4-го класу? Правильно – повторюємо пройдений матеріал і готуємось до ДПА. Але цей факт нікого не цікавив, хотіли бачити як я зацікавлюю та пояснюю новий матеріал.

Отже, активніше танцюйте біля дошки, попри те, що матеріал діти вже засвоїли.

 «Ми довіряємо вчителю» 

На цьому етапі просто діалог:

- Почему Вы решили со следующим классом работать по программе Савченко?
- Бо хочу спробувати накласти свої ідеї на звичайну програму.
- У Вас не получится.
- Чому?
- Не получится. И вообще я удивлена, что у Вас высшая категория и есть педагогическое звание.

Завіса!

Тоді я вагалась, що саме мені варто зробити. Бажань було чимало – від готовності написати листа Лілії Гриневич до сумнівів чи не кинути все це та змінити професію. Та не дочекаються! Я знаю, що роблю і, головне, – для чого.

Боюсь лише того, що звиклі до такого ставлення колеги, проковтнуть образу і погаснуть. До слова, друга експертка була привітною, посміхалася. Ми з нею спілкувалися на далекі від уроків теми (лише, коли лишались наодинці). Вона провела з нами день, виставила бали та подякувала. За таке ставлення я дуже вдячна.

Повний текст допису ви можете прочитати на сторінці пані Галини у мережі Facebook

---

«Всеосвіта» поспілкувалась із пані Галиною, яка насмілилась вийти за рамки і на увесь голос заявила про своє невдоволення. Ми спробували розібратись, що стоїть за обуренням викладачки – незгода з архаїчною системою чи розчарування від невідповідності сертифікації обіцяному?

– Що підштовхнуло Вас стати учасницею сертифікації?

– Участь у різних конкурсах та подібних заходах мене завжди цікавила, адже це завжди новий досвід, можливість розвиватися, відкривати незвідані горизонти та здобувати цікаві знайомства. Тож, участь у сертифікації була зумовлена бажанням перевірити якість своїх знань і просто прагненням побачити як це відбуватиметься в реальному житті.

– Як Ви наважились сказати правду?

– Коли я слухала Лілію Гриневич, то зробила висновок, що сама процедура передбачає ненав’язливе ставлення до вчителя, який виявив бажання сертифікуватися. Тож, коли я пройшла експертне оцінювання, то була дуже здивована і налякана, адже досить скоро сертифікацію планують зробити обов’язковою. І тоді кожні три роки усі педагоги повинні будуть проходити через подібне. Вже думка про це була для мене невтішною.

– Що саме Вас засмутило?

– Я не виключаю можливості, що можу бути не найкращим вчителем. Так, у мене може бути поганий день і в експертів також може бути кепський настрій – це нормально, адже усі ми – люди. Однак, усі ці складові не мають створювати тиску і спричиняти дискомфорт педагогу.

Йдеться не про оцінку, яку виставляють самі експерти, а про їхнє ставлення до вчителя під час перевірки. Важливо, щоб не виникало враження, що ти учень, який «нашкодив» і зараз отримаєш на горіхи.

– Чи влаштував Вас експертний висновок?

– Мені важко говорити про експертний висновок, тому що на результат сертифікації також впливатимуть й інші види роботи. Буде ще портфоліо і тестування – тож сума ще невідома. До того ж, ми поки що навіть не знаємо порогового балу.

Сказати, що мене турбує кількість набраних балів – то, мабуть, ні. Навіть, якщо я не пройду сертифікацію, то знатиму, куди саме рости. Можливо, як і обіцялось, отримаю професійні поради щодо того, як можна виправити мої педагогічні недоліки. Мене більше збентежило ставлення експертки до мене, як до викладача. На противагу, інша представниця експертної комісії навіть, якщо і була чимось невдоволена, то не створювала жодного дискомфорту для мене.

– Чи змінилося щось після того, як Ви на повний голос заявили про незгоду?

Я описала свій досвід та опублікувала допис на сторінці у Facebook і тоді в особистих повідомленнях почали з’являтися історії від учителів щодо того, як деякі школи, викладачі або керівництво закладу «особливо» зустрічають гостей. І це дуже сумно, адже вчителі самостійно «прикормлюють» традиції старої системи. Якщо ми усією країною стоїмо на шляху змін, то, мабуть, варто починати робити їх власними руками.

– Чому викладачі повертаються до старої системи?

Зараз сертифікація – це шмат заохочення, мовляв, «працюйте добре, ми за один день подивимось який ви крутий фахівець і дамо вам двадцятивідсоткову надбавку… А якщо за цей єдиний день ми не зрозуміємо, що ви класний фахівець, то ви не отримаєте фінансового стимулу». Наші люди тільки починають щось змінювати, тому схиляються до думки, що гроші у цьому випадку їм важливіші, ніж психологічний стан.

Такий підхід не зовсім правильний, адже ми маємо зрощувати нову систему, заохочувати вчителя без додаткових витрат часу. Підготовка до дня експертного оцінювання вкрай ресурсомістка (потрібно підучити теоретичний матеріал, морально підготуватися). Я відволікаюся від дітей і у цей час не можу повноцінно займатися їхніми проблемами. Натомість, я витрачаю його на те, щоб задовольнити чиїсь вимоги.

– Чи розповідали освітяни, які до Вас звертались про подібне ставлення до них під час сертифікації?

У повідомленнях, які мені надходять, деякі вчителі діляться хорошими коментарями щодо їхньої експертної перевірки. Я дуже радію, що у когось лишились приємні враження, ніхто з них не відчув тиску й усе пройшло якнайкраще.

Однак, на жаль, мій випадок не є поодиноким. Були й колеги, які так само мали прикрий досвід спілкування з експертами. Я вмовляла, аби вони звернулися до представників компетентних органів, навіть давала контакти (після публікації допису, з пані Галиною зв’язались представники центру оцінювання якості освіти, які попросили повідомляти про такі випадки – прим. «Всеосвіти»), але найчастіше це замовчується. І шкода, адже для того, щоб подібні ситуації не повторювалися, необхідно знайти шлях вдосконалення цього процесу.

– Чому викладачі воліють мовчати щодо аналогічних прикрощів?

Мабуть, бояться подальших жорстких перевірок, а це великий стрес. Оскільки під час перевірки, від тебе чекають ідеалу. Ти маєш ідеально спілкуватися з дітками, не ображаючи їх жодним чином, повинен ідеально спілкуватися з батьками, ідеально заповнювати всі документи та бути не менш ідеальним у випадку, коли до тебе прийшли усе це перевіряти. Тобто, для учителя виключають можливість побути людиною. Але ми ж усі знаємо, що людини, яка буде у всьому ідеальна не існує!

Ми працюємо в доволі неідеальній системі, де існує чимало аспектів, на які ми не маємо впливу, але «витискаємо» із цього щонайбільше. Я впевнена, що будь-який вчитель (не зважаючи на педагогічний стаж та досвід) робить максимум. Тому що ті, хто не може цього зробити – просто полишають цю професію.

– За результатами опитування, проведеного «Всеосвітою» серед підписників у мережі Facebook, на запитання «Як ви ставитесь до запровадження сертифікації?» 68% відповіли, що вони категорично проти. Чому, на вашу думку, такий високий рівень недовіри до сертифікації серед освітян?

По-перше, таке ставлення сформоване досвідом спілкування з представниками управлінь освіти. Це завжди вишукування помилок. І всі розуміють, що людський фактор відіграє чималу роль. І скільки б мені потім не пояснювали, що це не була перевірка, я не відчула того, що це не було випробування.

– Що необхідно зробити, аби поліпшити сертифікації? Які зміни могли б підвищити рівень довіри освітян до процедури?

Перше, що я б хотіла запропонувати – це зачекати, дати можливість і вчителям, і методистам, і людям, які мають безпосередній вплив на освіту зрозуміти до чого ми прийшли та з чим ми маємо справу. Мабуть, ми ще замало попрацювали зі впровадженими змінами, аби нас перевіряли. Ми пройшли теоретичний матеріал, пройшли онлайн-курси, курси на робочих місцях, але ще не працювали практично.

Нова українська школа має розправити крила і люди, які в ній працюють, мають зрозуміти, що це таке, пропрацювавши в ній хоча б один етап (з першого до четвертого класу). І вже тоді ми зможемо говорити про підвищення кваліфікації вчителів, про заохочення та конкурси. Але я боюсь слова «обов’язкова». У міністерстві повідомляли, що сертифікація замінить атестацію. Однак, обов’язкове – чи не завжди в нашій системі чомусь проблемне. У цьому форматі, в якому сертифікація функціонує зараз – вона обов’язковою стати не може.

Чи є у Вас колеги, які загорілися філософією Нової української школи?

Є різні та, мабуть, це ще залежить від того, що не всі вчителі працюють в Новій українській школі. Лише декілька моїх колег пропрацювали 1 рік у реформованій школі. А я, до прикладу, набиратиму 1 клас НУШ вже у наступному році, тож з Новою українською школою не працювала ще зовсім. Процес змін досить тривалий і поки ми усі не пірнемо в реформу, не зможемо зрозуміти, чого саме нам не вистачає для зростання, аби ефективно працювати в НУШ за новими методиками.

Проте я бачу, що кількість колег, які прагнуть змін – збільшується. Дуже росте EdCamp-спільнота, обмін ідеями проходить між вчителями, використовуються різні платформи, соціальні мережі й мені здається, що зміни йдуть.

Так, нам хочеться, щоб це сталося дуже швидко, але ще треба почекати. Треба дати колегам звикнути до змін, спробувати себе у новому амплуа, зрозуміти, чого, можливо, їм не вистачає, а, може, і дати зрозуміти, що вони раніше були креативними, просто боялися це показати.

Зараз відбувається оновлення механізму підвищення кваліфікації освітян. Як Ви вважаєте, чи вдалі запропоновані зміни?

Ці зміни дають нам можливість обирати. До прикладу, я дуже захоплююсь STEM-навчанням, проектним навчанням і матеріал з цих тем є, його дуже багато, тож я можу, навіть не вийшовши з дому, навчатися. Це дуже зручно.

Вчителі нині отримали доступ до чималої кількості онлайн-курсів. В загальному доступі тепер широкий спектр знань і усе це – на відстані витягнутої руки. Тепер ми можемо обирати курси, де зможемо підвищувати кваліфікацію і це враховуватиметься. Я хоча б маю можливість вибору.

Чи усе з того, що Вам цікаво, можна зараз знайти у необмеженому доступі?

Людині, яка постійно шукає щось нове – завжди чогось бракує.

---

Дякуємо, пані Галино, за цікаве інтерв’ю та Вашу небайдужість. Допоки існують люди, які горять своєю роботою та відповідально ставляться до виконання своєї місії, у нас є розвиток і майбутнє!