Здається, що електронні щоденники і журнали запроваджуються для тотального контролю за вчителями та учнями, – Ігор Лікарчук
Ексочільник УЦОЯО розмірковує про користь електронного формату шкільних документів.
В Україні стартувало підключення шкіл до сервісу електронних журналів та щоденників. Він має на меті полегшити роботу вчителів, зокрема, спростити створення списків відвідування, домашніх завдань, розкладу уроків тощо. Батьки ж матимуть змогу бачити інформацію щодо присутності дитини на уроці, рівень її успішності, коментарі та поради педагогів.
Однак не всі освітяни із захопленням сприйняли розробку такої платформи. Чи гарантує вона остаточне скасування паперових щоденників та журналів і чи не доведеться вчителям витрачати час на дублювання інформації?
Про користь електронного формату шкільних документів у своєму пості розмірковує ексочільник УЦОЯО Ігор Лікарчук.
У мене створюється враження, що е-журнали та е-щоденники запроваджуються для посилення тотального контролю за учнями й вчителями. Якщо так, то це абсолютно непотрібний задум. Бо іще одним батогом, навіть електронним, того, хто не хоче вчитися, вчитися не примусиш. А поява чергового будяка у здоровенному букеті подібних, які використовуються для ганебно-принизливого контролю за роботою вчителя – це продовження формування стійкої відрази до цієї професії й недовіри до нього.
Електронні щоденники й журнали, як і паперові, акцентують не на позитивній мотивації до навчання, а на возвеличенні поточної оцінки учня, факту «був чи не був у школі», домашніх завдань. Тобто, йдеться про посилення абсолютної формалізації освітнього процесу.
Доступ до електронного журналу та електронного щоденника важливі для батьків типу «яжемать» і буде потужним збуджувальним чинником для їхніх постійних конфліктних ситуацій із учнями та вчителями. Це комусь потрібно? Єдине, що радує: батьків типу «яжемать» багато, але такі не всі. Розумні батьки ніколи не будуть робити проблеми для себе, дітей і вчителів через оцінки. То чи потрібно їм щодня отримувати інформацію про такі оцінки?
Боюся, що з рівнем комп’ютерної грамотності наших учнів (набагато кращої, ніж у багатьох вчителів) проблема їхнього втручання в електронні журнали та щоденники може стати дуже серйозною. Однак якщо раніше псування паперового класного журналу було НП місцевого масштабу, то з державною системою електронного ресурсу це вже буде кримінальне правопорушення з усіма наслідками, які з цього випливають. І тут справа не лише в рівні правових знань та правової відповідальності учнів. Тут серйозна проблема у технічному забезпеченні наших загальноосвітніх закладів. А про його рівень ми всі дуже добре знаємо.
Якщо є рішення про запровадження електронних класних журналів, то де рішення про скасування паперових? І чи не будуть ревізори та фінансові аудитори під час перевірок вимагати паперові журнали? Якщо будуть і рішення про скасування паперових немає, то це означає, що вчителі виконуватимуть подвійну роботу. Це є фактично подвійна бухгалтерія. А у подвійній бухгалтерії помилки неминучі. Й відповідальність також неминуча. Це – полегшення вчительської праці?
P.S. Я категоричний прихильник цифровізації управлінських та облікових процесів в освіті. Але я категоричний противник цифровізації процесів совкових за змістом і сутністю. І мені здається, що електронні журнали та щоденники саме такими й є. Переводимо у цифровий формат те, що давно потрібно змінити за сутністю та значущістю.
Вас також можуть зацікавити такі матеріали: Електронні журнали та щоденники: МОН розпочало безкоштовне поширення сервісу серед шкіл
Користувач:
Кремзель Дарія Андріївна
