Аби бачити успіхи дитини, треба її любити: вчителька про підтримку учнів

Не кожній дитині з легкістю дається математика, фізика чи англійська. Іноді тема нового матеріалу настільки складна, що вчитель не може в межах 40-хвилинного уроку приділити увагу кожному учню і пояснити кілька разів ту саму інформацію. Чи означає це, що дитина так і не зможе навчитись розв’язувати математичне рівняння, проводити фізичні досліди чи вільно говорити іноземною? Авжеж ні. 

Кожне маленьке серце потребує підтримки й похвали за маленькі перемоги, які даються йому важче, аніж іншим. Значну роль при цьому відіграє терпимість викладача, аби легко та спокійно щоразу пояснювати одне й те саме. І звісно, що головним інгредієнтом у досягненні успіху малечею є… любов. 

Відома українська вчителька Надія Азарова розповіла зворушливу історію про те, як вона стала репетитором з англійської мови для двійнят. Увесь процес навчання супроводжувався різними емоційними станами вчительки: від поневірянь до незначних перемог малечі й усвідомлення того, що без любові неможливо побачити успіхи дитини. 

До пані Надії звернулась мама двійні з проханням допомогти їм вивчити англійську мову. В обох погано натренована пам’ять, але педагогиня взялась за роботу з позитивним настроєм. У процесі вивчення іноземної було помітно, що незначні перемоги дітям даються нелегко:

Здавалось, ніби під кожен крок підставляю власні долоні. Дуже нелегко спокійно і терпляче пояснювати одне й те саме по десять разів і посміхатись при тому, аби не засмутити дитину, аби не подумала раптом, що в неї нічого не виходить, і закінчився урок перемогою, моїми оплесками, – пише пані Азарова. 

Кілька разів репетиторка хотіла відмовитись від занять, але мама її переконувала, що малечі все дуже подобається. Вона з надією розпитувала про їхні успіхи, і пані Надія вирішила трохи почекати: 

Я чесно розказувала, якими крихітними кроками рухаємось, запрошувала на заняття. Мама казала, що для неї головне, аби процес рухався вперед. Ніяких надмірних сподівань. І я продовжувала уроки, підлаштувалась під зручний для них темп і раптом почала помічати успіхи. Спочатку геть незначні, помітні лише мені, потім трішки масштабніші. Треба бачити, як цвітуть ті діти, коли прочитали всі слова з моїх карток, як хлопчик у запалі успіху просить ще одну таку вправу, як дівчинка раптом заявляє, що це завдання, для неї "вже легкотня". 

Успіхи двійнят не можуть не тішити й репетиторку, і маму, котра за них щиро вболіває. Здібності дітей розкрились завдяки тому, що педагогиня знає, яким тоном до них заговорити й де посміхнутись, аби вони розслабились і не відповіли "не знаємо", а спробували згадати вивчений матеріал. Знає вона і їхні слабкі місця, але не акцентує на цьому увагу. Натомість дає підказки, які наштовхують дітей на правильну відповідь.

Репетиторка пише, що не може до всіх дітей підібратись ключик, але з двійнею це вдалося і вона досі продовжує їх навчати. Разом вони роблять маленькі кроки, яких, може, ніхто не оцінить. Та нещодавно пані Азарова зрозуміла, що для того, аби побачити чиїсь успіхи – треба дитину любити:

Бо любов тішиться чужими успіхами й підкреслює їх. Люди, які не люблять можуть бути об'єктивнішими, але, по-моєму, об'єктивність завжди суб'єктивна. Іноді вона стимулює, а іноді буває настільки жорстокою, що не дає звестись на ноги після чергової невдачі.

Надія Азарова переконана, що у дорослому житті нас ніхто не зобов'язаний полюбити й роздивитись. Але саме в дитячому віці підтримка закладає фундамент, який допомагає перемагати реальність, жити всупереч чужим оцінкам і прогнозам.

Читайте також:

Марно тішитися ілюзіями, що педагоги створять безпеку для здоров'я учнів – це неможливо, – вчителька