Навіть стіни тут пам'ятають Василя Сухомлинського

Наприкінці вересня селище Павлиш та місцева школа перетворилися на справжнє місце паломництва, яке за лічені дні об'єднало рекордну кількість вчителів, музейників і бібліотекарів з різних країн світу. 28 вересня 2018 року виповнилося 100 років з дня народження найвідомішого педагога України – Василя Сухомлинського.  

Такий великий ажіотаж навколо цієї постаті – зовсім не данина часу. Це, насамперед, віра в силу педагога та визнання того факту, що досвід прогресивної роботи в сільській школі є вкрай актуальним для України.

«Всеосвіта» також приєдналася до всесвітнього освітнього руху та відправилася в селище Павлиш, щоб на власні очі побачити, як сьогодні живе відома Школа під голубим небом – Павлиська ЗОШ І-ІІІ ступенів.

Павлиш зустрів нас ясною та теплою погодою, що якнайкраще підкреслювало осінню атмосферу знань: молодші учні гралися на подвір'ї школи, ошатні старшокласники стежили за порядком, а легкий вітерець здіймав листя, яке так старанно змітали працівники закладу.

Всі тут в передчутті свята і лише дзвінок з уроку на урок нагадує про шкільні будні.

Шкільна будівля з червоної цегли тоне в зелені. Місцеві зазначають, що раніше на місці саду був пустир, а споруда школи значно поступалася нинішній. За директорства Василя Сухомлинського силами вчителів, учнів і їхніх батьків було добудовано кілька корпусів, а пустир засаджено бузком та плодовими деревами. Колектив школи досі турботливо оберігає природні святині школи – парк, Сад матері, виноградник та шкільну теплицю.

Традиційно до дня народження педагога учні та вчителі Павлиської школи упорядковують навколо дерев стільники, які лише підкреслюють родинний дух школи:

«Ми велика бджолина родина» – з усмішкою підкреслила лаборантка, яка клопоталася біля теплиці.

У Павлиській школі навчальний процес не обмежується стінами: на території площею 4,9 гектара розташовано 11 будинків. В окремих приміщеннях на подвір'ї школи розміщено бібліотеку, школу початкової ланки та їдальню.

Окрім підтримання славного минулого закладу освіти, педагогічний колектив школи впроваджує творчі новинки, які осучаснять творчість Василя Сухомлинського. Не так давно на шкільному подвір'ї облаштували Галявину казок, експонати якої гуртом підготували учні та вчителі школи.

Від створення галявини не минуло й тижня, але вона вже встигла набути великої популярності серед сільчан. Навколо безперестанно юрмляться діти та, звісно ж, їхні батьками з фотопаратами, намагаючись зафіксувати якнайкращий кадр.

Оновлений музей

Минуле школи дуже важливе для педагогічного колективу та учнів. Про це свідчить хоча б те, що центральний вхід закладу веде не до класних приміщень, а до музею педагога.
Раніше це приміщення було частиною освітнього простору школи, але коли дружина Сухомлинського Ганна Іванівна передала до фонду півтори тисячі експонатів, музею було виділено окреме приміщення. Тоді ж була передана квартира, в якій понад 20 років жила родина Сухомлинських.

Наприкінці вересня відбулося відкриття оновленого Педагогічно-меморіального музею В. О. Сухомлинського. Сучасний ремонт, нові інформаційні планшети та створення зали для сесій – це лише невеликий перелік тих змін, які торкнулися культурної установи. За рік роботи над оновленням музею змінився не лише його зовнішній вигляд, а й концепція. Про це журналістам «Всеосвіти» розповіла директорка музею Світлана Анатоліївна Різник.

Робота з оновлення тривала досить довго. Причому найбільше часу забрала розробка нової концепції музею. Адже експозиція була створена досить давно і зрозуміло, що станом на 2018 рік вона не відображала необхідної для сучасної школи інформації.

Основною метою перебудови було бажання показати Василя Олександровича не як ідеал, а як звичайну людину, яка працювала в простій школі та втілювала там новаторські ідеї.

Вона зазначила, що розробка концепції відбувалася за активної співпраці з дочкою педагога Ольгою Василівною Сухомлинською та директором Педагогічного музею України Олександром Петровичем Міхно.

Після того, як була детально окреслена концепція, розпочалися ремонтні роботи. Пані Світлана зазначила, що за весь час існування музею такого докорінного ремонту жодного разу не проводилось.

Одним із недоліків попереднього музею було те, що на планшетах було забагато інформації, яка не відповідає сучасним вимогам. Роботи було дуже багато і завершили ми її буквально днями. До нас неодноразово приїжджала Ольга Василівна і до останнього моменту ми вносили корективи. Як приклад, планшети «Робота Сухомлинського над удосконаленням мови» та «Інклюзія» не були запланованими з самого початку, але ми встигли їх продумати та втілити в життя.

Ще однією новинкою оновленого музею стала зала для сесій. Як зазначила Світлана Анатоліївна, її створення було пов'язане з бажанням перетворити музей на простір для спілкування. Адже в музеї має вирувати життя.

Меморіальна частина музею

Павлиська школа стала не лише місцем творчої роботи Сухомлинського, а й рідним домом для його родини – дружини Ганни Іванівни, сина Сергія та доньки Ольги.

Як відомо, земські школи будувались так, щоб у них поміщались не лише шкільні аудиторії, а й квартири для вчителів. В одній із таких квартир жила сім'я Сухомлинських. Одразу із вестибюля можна було потрапити до кабінету директора, а з нього – до Сухомлинського додому.

За словами працівників музею, кахлі на кухні родини Сухомлинських дуже давні: їх було покладено ще під час зведення школи.

В музеї розповідають, що особиста бібліотека педагога слугувала ще й шкільною, тож родині не раз доводилось приймати охочих до книг школярів.

Почали навіть ставити відповідні печатки «Бібліотека Василя Сухомлинського».

Одразу з бібліотеки ми пройшли до останньої кімнати дому педагога. Тут – стіни завішені світлинами родини, вітрини з особистими речами Василя Олександровича та Ганни Іванівни.

Все тут справжнє та живе, ніби цього ранку Василь Олександрович, як завжди, прокинувся вдосвіта та попрямував до свого кабінету.

Атмосфера в Павлиській школі справляє враження, ніби й справді Василь Олександрович досі тут, просто вийшов провести черговий урок під голубим небом. Про нього тут пам'ятають навіть стіни, а казки тихо нашіптує шелест дерев саду.