Тренер української учнівської команди з інформатики: «Можна сказати, що я – самоук»

Як уже писала «Всеосвіта», українська команда чотири рази підіймалася на п’єдестал переможців на 30-тій Міжнародній олімпіаді з інформатики, що відбувалася в японському місті Цукуба з 1 до 8 вересня. Вагомий внесок у вдалий виступ наших школярів зробив один з тренерів команди, переможець конкурсу «Вчитель року», кременчуцький педагог Валентин Мельник.

Про враження від змагань, досвід підготовки переможців і навіть способи схуднення – читайте в інтерв’ю пана Валентина.

9 вересня в аеропорту Україна зустрічала вас як героїв (відео можна подивитися за посиланням). Що відчуваєте в такі моменти?

Насправді велику втому. Але коли є результат, то відчуваєш, що рухаєшся у правильному напрямку. А коли бачиш учнів з прапором України на почесному п’єдесталі, то сльози навертаються на очі.

Для вас це була вже далеко не перша міжнародна олімпіада. Чим вона запам’ятається?

Перша олімпіада такого рівня для мене була у 2006 році, тоді Владислав Сімоненко здобув срібло. Цьогорічна олімпіада особлива тим, що вперше до складу нашої збірної потрапила дівчина, ще й виборола срібну медаль. Загалом всі троє моїх вихованців здобули медалі, а четвертого учасника команди Адальберта Макаровича з Ужгорода готував мій колишній олімпієць Сергій Сергійович Оришич. Тому можна сказати, що ця олімпіада для мене найуспішніша.

Чи змінюються долі учнів після перемог на міжнародній арені?

Здебільшого, переможці потім навчаються у престижних вишах України: КНУ, КПІ, УЖНУ – та працюють у провідних ІТ-компаніях, як-от у Microsoft, Google, Facebook, Snapchat.

Звісно, надходять також пропозиції від закордонних вишів. Наприклад, минулого року після перемоги на І Європейській Юніорській олімпіаді наші дев’ятикласники отримали пропозицію навчатися в Ягеллонському університеті (Краків, Польща – прим. авт.).

Як ви відновлюєтесь після змагань та мотивуєте себе на нові звершення? 

Гарні й надзвичайно талановиті діти не дають часу на перепочинок. Хочеться, щоб про нашу країну знали у всьому світі. Кожного року кажу собі, що цей рік останній, адже змагання, очікування результатів дуже вимотує – щоразу втрачаю до 5 кг. Але з’являються нові таланти, гріх було би залишити їх без шансу стати кращими.

Чи проводите ви якусь особливу «селекційну» роботу з пошуку майбутніх переможців?

Щоб розгледіти в дитині талант, є певна система тестування, в нас також налагоджена співпраця із психологом. Але зазвичай ми нікому не відмовляємо й фактично усім охочим даємо шанс проявити себе.

А коли виникає відчуття, що саме ця дитина здатна перемогти?

Цікаве запитання, так просто й не відповісти… Мабуть, це вже досвід. Насправді участь у багатьох змаганнях і тренуваннях дає реальну картину, на що може розраховувати той чи інший учень, наскільки він під час змагань психологічно стійкий. Але навіть під час знайомства та особистого спілкування досвід підказує, що це майбутній переможець.

А де ви здобували цей важливий досвід, що тепер так допомагає не лише вам, але й Україні?

Можна сказати, що я самоук. Спочатку я навчався паралельно з учнями, оскільки ніякої підготовки не мав, мене ніхто не вчив програмуванню, а тим паче, як цьому навчити дітей. Потім перемоги учнів на всеукраїнському рівні дали мені можливість потрапити до команди викладачів, які проводили відбірково-тренувальні збори та підготовку учасників до міжнародних олімпіад. Згодом поступово вже вибудувалась власна системна підготовка.

Можливо, під час навчання ви також брали участь в олімпіадах?

Насправді ні. Просто вже з третього курсу я працював у школі. І саме жага учнів до участі в олімпіадах змусила мене самого розвиватися у цій темі. Я почав вивчати певні алгоритми, писати рішення, ми розбирали разом з учнями завдання. Так поступово й рухався, аналізував помилки в роботі, робив висновки. Прийшов до того, що для кожного учня бажано мати окремий підхід, графік і методи підготовки. Також однією з важливих умов роботи з обдарованими дітьми є створення сприятливої атмосфери ідей та думок. Тоді вже вибудувалися й певні правила, серед яких, власне, створення сприятливої атмосфери, доброзичливість з боку вчителя, відмова від критики на адресу дитини, стимулювання допитливості, особистий приклад у вирішенні проблем, застосування теоретичних знань на практиці, заохочення оригінальних ідей, можливість вільного й активного обговорення.

З якого віку можна починати готувати учня до олімпіад?

Буває по-різному. Все залежить від того, наскільки дитина здатна сприймати інформацію. Хтось готовий вже з 2-го класу, а хтось – з 8-го. Для визначення рівня такої готовності ми й застосовуємо тестування, діагностування.

Чи багато спільного в олімпіад зі шкільних предметів зі справжнім спортом?

Передовсім це шанс для дітей здобути якісну освіту й професію, реалізувати свій потенціал і забезпечити майбутнє. Адже вони вже у 9, 10 класі отримують пропозиції на стажування у провідних компаніях. Почасти це справді спорт. Олімпіадне програмування вимагає не менших тренувань, від 3 до 5 років підготовки, причому не в одному напрямку, це багато алгоритмів та вміння їх застосовувати. Але справжній спорт жорсткіший.

А як бути, якщо дитина ніби й готова, має потенціал, але згодом втомлюється від додаткових занять, втрачає мотивацію?

Для цього у нас для кожної дитини розроблено свій графік роботи, він коригується залежно від рівня її можливостей. Ми співпрацюємо з дуже хорошим психологом, саме вона і допомагає вирішити зокрема й цю проблему.

Чи вчитеся чомусь у ваших учнів? Що відчуваєте, коли розумієте, що перед вами учень, що «розумніший» за вас?

Якщо діти перевершили вчителя – це дуже круто! Діти вчать мене нестандартному мисленню, вмінню адаптуватися до сучасних викликів. Річ у тім, що більшість учнів, які пройшли школу олімпіадної підготовки, зараз допомагають у підготовці молодших, їхній досвід дуже важливий. 5 років тому ми започаткували комп’ютерну школу «Олімп», в яку набираємо 100 дітей з усієї України, готуємо їх до олімпіад, а лекторами є саме переможці міжнародних змагань з інформатики.

Скільки часу ви витрачаєте на тренування?

Кожного дня ми займаємося близько 3–4 годин, не враховуючи часу на підготовку.

Мабуть, і у вас, і у дітей від такого графіка роботи з часом накопичується втома. Як знімаєте напруження?

У нас є певні традиції – ми граємо кілька разів на тиждень у футбол, виїжджаємо на природу, розважаємось. Ми займаємось на базі дитячого закладу оздоровлення та відпочинку «Ерудит», там чудові умови і для роботи, і для відпочинку.

Що б ви порадили вчителям інформатики, аби їхні уроки були цікавішими для дітей?

Передовсім слід знайти свої методи роботи з дітьми, які притаманні саме вам як вчителеві, а не копіювати когось. Що не роби, а копія завжди гірша за оригінал.

Інтерв’ю взяв Дмитро Кузьменко
Фотоматеріали узяті з архіву Валентина Мельника