«Індик» чи «индик»: давайте поговоримо про правопис

Навряд чи помилкою буде сказати, що люди в усіх сферах свого життя шукають стабільності, чіткої визначеності та правил, які не піддаються швидкоплинним змінам – їх легше дотримуватись. Нове завжди викликає супротив, адже потрібен час, щоб до нього звикнути та сили (інтелектуальні або фізичні), щоб «перевчити» себе. Це одна з причин, яка впливає на непорозуміння між старшим та молодшим поколіннями. І, насамперед, стосується нашого найголовнішого засобу спілкування – мови.

Правопис – це знакова система, яка має характер обов’язкового документа. На відміну від законів, до яких час від часу вносяться поправки, правопис є стабільнішим, фактично незмінним, але лише частково та, звичайно ж, не навічно.

Нещодавня конференція у Міністерстві освіти і науки щодо проекту нової редакції Українського правопису викликала досить неоднозначну реакцію. Повернення до елементів правописних традицій 1927 року наштовхнулось на відповідну хвилю непорозуміння серед українського загалу. Журналісти «Всеосвіти» особисто відвідали конференцію та спробували розібратись, в чому її основна суть та яким чином зміни вплинуть на документацію й наповнення шкільних підручників.

Трохи історичних даних

Першим в історії України офіційним загальнодержавним правописним кодексом став документ від 17 травня 1919 року, прийнятий Українською академією наук – «Найголовніші правила українського правопису». В тогочасних дестабілізуючих умовах він потужно вплинув на формування української мови як національного феномену.    

Згодом, у 1925 році уряд Української Соціалістичної Радянської Республіки спільними силами створив Державну комісію для впорядкування українського правопису, яка вже у 1927 році, після опрацювання результатів Всеукраїнської правописної конференції у Харкові, підготувала проект всеукраїнського правопису. В його розробці взяли участь українські мовознавці з західноукраїнських земель та Наддніпрянщини. Офіційно затвердженим він став 6 вересня 1928 року, наркомом освіти УСРР Миколою Скрипником.

Пізніше, після трагічного для доль багатьох українських діячів згортання «українізації», «харківський» правопис був названий націоналістичним і таким, який штучно розмежовує українську мову та «братню» російську. Тим не менше, репресований правопис з незначними доповненнями залишився чинним на західноукраїнських землях (поза межами УРСР), а також в частині української діаспори.

Вісімдесяті та дев’яності роки ознаменувались правописними дискусіями, під час яких в українську мову повернули окремі елементи «харківського» правопису. Насамперед, це стосувалося поновлення літери «ґ» у запозичених загальних назвах, наприклад ґвалт, ґатунок, ґрунт, ґрати тощо. Крім того, в інших загальних назвах і назвах іншомовного походження, відповідно до редакції правопису 1990 року, звук [g] цілком адаптується до українського [г].

Наш час

Нову Українську національну комісію з питань правопису створили відповідно до Постанови Кабміну № 416 17 червня 2015 року. До її складу увійшли відомі мовознавці з установ Національної академії наук України, а також університетів з різних регіонів нашої держави. Таким чином, спільним рішенням від 27 червня 2018 року був розроблений проект нової редакції Українського правопису. Він, насамперед, ґрунтується на українській правописній традиції, враховує новітні мовні явища, які домінують у різноманітних сферах культурного, наукового і суспільного життя.

Потрібно розуміти, що правопис за своєю суттю не може бути вичерпним, зрештою, як і правопис будь-якої мови. Він кодифікує найпоширеніші або спірні орфографічні положення.

У підручнику-комплекті з української мови, авторами якого є Пентилюк та Іващенко і який досить активно використовується у шкільній та вузівській програмах, ми знаходимо наступне пояснення:

Предметом вивчення української мови у різних навчальних закладах України є сучасна українська літературна мова в усіх її стилях (науковому, художньому, публіцистичному, діловому і розмовному) і формах вияву (усній та писемній, діалогічні і монологічній), її фонетична (звукова) система, словниковий склад (лексика) і граматична (морфемна, словотвірна, морфологічна і синтаксична) будова.

Це допомагає чітко зрозуміти, що сучасна українська літературна мова в жодному разі не є явищем сталим, а навпаки – динамічним у тих межах, у яких їй необхідно бути. Не зважаючи на те, що літературна мова має тверді кодифіковані норми, вони повинні віддзеркалювати сучасний мовний стан речей.

Неодмінною ознакою літературної мови є її постійний рух, поява змін, викликаних різними причинами – внутрішньо-мовними та екстралінгвістичними. Літературна мова як еталон правильності, кодифікованості приймає ті інновації, що відповідають особливостям її будови (фонетиці, лексиці, граматиці).

З одного боку, повернення до елементів «харківського» правопису також є певною інновацією стосовно сучасної редакції Українського правопису і може вважатися нормою, але з іншого – чи дійсно необхідне подібне повернення?

Між ними, лінгвістами

Нещодавно у Міністерстві освіти і науки України відбулась презентація проекту нової редакції Українського правопису, на якій були присутні Богдан Ажнюк, директор Інституту мовознавства імені О.О. Потебні НАН України, член Української національної комісії з питань правопису та Максим Стріха, заступник Міністерки освіти і науки України, співголова Української національної комісії з питань правопису. Вони поділилися заувагами та розповіли про найкардинальніші зміни в написанні тих чи інших слів, які очікують на українців вже у найближчому майбутньому.

Про які ж основні положення домовилася під час конференції національна комісія з питань правопису?

Насамперед, у центрі дискусії перебував звук [г], який є однією з найхарактерніших фонетичних рис української мови. Як відомо, фонетичне явище переходу праслов’янського проривного задньоязикового [ґ] у фарингальне [г] зустрічається вже у пам’ятках другої половини ХІ століття.

Адаптацію запозичених слів до своєї фонетичної системи зустрічаємо не лише в українській, але й в інших мовах, тому більшість членів комісії погодилася з фіксацією наступного правила:

• в загальних назвах іншомовний звук [g] доречно передавати українським г, відповідно до давньої орфоепічної та орфографічної традиції;
• винятки – слова, які усталилися з написанням через ґ (ґатунок, ґрунт, ґрати, ґанок тощо);
• в іншомовних прізвищах та іменах людей допускається варіативне передавання звука [g] буквою г (Грегуар, Гонгадзе, Гуллівер, Габсбург, Вергілій, Васко да Гама) і буквою ґ (Ґреґуар, Ґонґадзе, Ґуллівер, Габсбурґ, Верґілій, Васко да Ґама);
• звук [h] в словах іншомовного походження передається літерою г (госпіс, секонд-генд, Голокост, гостел тощо).

Варіативність є однією з основних ознак проекту нової редакції Українського правопису. Вона дозволяє вживати паралельні форми одного й того ж слова, і це не вважатиметься відхиленням від норми.

Правописна комісія акцентувала увагу на врахуванні історичних та ареальних особливостей орфографічної традиції (на реалізації принципу соборності) та підтримала наступні пропозиції, які передбачають варіативність:

• сталим залишається передавання буквою т буквосполучення th у словах грецького походження (теорія, ортодокс, ортопедія, театр);
• у словах, які вживаються в українській мові з буквою ф (дифірамб/дитирамб, ефір/етер, анафема/анатема, кафедра/катедра, міф, міфологія/міт, мітологія, логарифм/логаритм, Ефіопія/Етіопія, Борисфен/Бористен, Афіни/Атени тощо);
• у запозиченнях з грецької мови (аудиторія/авдиторія, лауреат/лавреат, аудієнція/авдієнція, пауза/павза тощо);
• на початку слова дозволяється паралельне вживання і-и (індик/индик, інший/инший, іній/иній, іноді/иноді тощо).

Одностайне рішення, яке, на думку правописної комісії, навіть не підлягало обговоренню, стосувалося наступного правила:

• у словах з латинським коренем -ject- звукосполучення [je] передаватиметься через українське є (об’єкт, траєкторія, проєкція, проєкт тощо).

Відбулися зміни й у відмінюванні слів, зокрема, у родовому та давальному відмінках. Відтепер:

• іменники третьої відміни на -ть після приголосного;
• слова кров, любов, осінь, сіль, Русь, Білорусь – 

у  Р.в. і Д.в. можуть мати варіативне закінчення -и (незалежности, радости, гідности, чести, хоробрости; любови, крови, осени, соли, Руси, Білоруси).

Змінився розділ Правопису щодо слів, які пишуться разом, з дефісом та окремо.

Відповідно до нової редакції разом пишуться:

• слова з першим іншомовним компонентом, що визначає кількісний (дуже високий або слабкий) вияв чого-небудь: макро-, мікро-, нано-, максі-, міді-, міні-, мульти-, полі-, архі-, екстра-, гіпер-, супер-, ультра-, топ-, бліц- (макроекономіка, мікромолекула, наночастинки, максіодяг, мідіодяг, мініюбка, мультивектор, полімотивація, архіважливий, екстраклас, гіперзвук, супермаркет, ультрамодний, топменеджер, бліцопитування);
• слова з першим іншомовним компонентом анти-, контр-, віце-, екс-, лейб, обер-, штабс-, унтер- (антивірус, контрудар, віцеконсул, ексміністр, лейбмедик, оберофіцер, штабскапітан, унтерофіцер).

АЛЕ: контр-адмірал.

Додатково: Із власною назвою (прізвищем) такі компоненти пишемо з дефісом: «Анти-Дюринг», екс-Югослáвія.

Відповідно до нової редакції складні іменники пишемо окремо у випадках:

• якщо наявний невідмінюваний числівник пів зі значенням «половина» з наступним іменником – загальною та власною назвою у формі родового відмінка однини: пів аркуша, пів години, пів відра, пів міста, пів огірка, пів острова, пів яблука, пів ящика, пів ями, пів Європи, пів Києва, пів України.

Додатково: Якщо ж пів з наступним іменником у формі називного відмінка становить єдине поняття і не виражає значення половини, то їх пишемо разом: піваркуш, південь, півзахист, півколо, півкуля, півмісяць, півоберт, півовал, півострів.

Аргументуючи свій вибір, правописна комісія підкреслює, що повернення до елементів «харківського правопису» має цілком наукове підґрунтя, а також зазначає, що мовна практика українців 1930-х – 2010-х років є повноцінною частиною української орфографічної традиції.

Проект нової редакції Українського правопису офіційно винесене на громадське обговорення, яке триватиме до 15 вересня. Національна комісія врахує усі результати громадського обговорення, доопрацює належним чином текст Українського правопису і подасть його на затвердження Кабінетові Міністрів України. 

Для більш детального ознайомлення скористайтеся посиланням на проект нової редакції Українського правопису, в якому вміщено усі найостанніші зміни.

У другій та третій частинах статей щодо змін в Українському правописі ви отримаєте змогу ознайомитися з відповідями Богдана Ажнюка та Максима Стріхи на найгостріші питання стосовно правопису, а також дізнаєтесь про врегулювання фемінітивів в українській мові.

Залишайтесь з нами!

Посилання на МОН: https://mon.gov.ua