Робота молодого вчителя: вибір, виклики та любов до професії

Україні не вистачає молодих фахівців у сфері освіти. За статистикою, кожному п'ятому вчителю від 41 до 50 років. Молодих вчителів, а точніше новоспечених випускників педагогічних закладів, які працюють за спеціальністю, в Україні лише 11%. При цьому, аналізуючи середні бали вступників до педагогічних вишів, важко не помітити, що часто вибір цієї надзвичайно важливої та складної професії відбувається не за покликом серця, а за залишковим принципом. Однак, проблема недостатку нових кадрів в школі – це лише вершина айсбергу, адже набагато важливішим лишається той факт, що під поняттям «молодий вчитель» треба розуміти не лише його вік, а і його прогресивність як спеціаліста.
Нам вдалося познайомитися з молодою та ініціативною вчителькою Богданою Калиновською та поспілкуватись з нею про особливості роботи молодих освітян в Україні. Кілька років тому дівчина закінчила Хмельницьку гуманітарно-педагогічну академію і вже отримала досвід роботи як в державній, так і в альтернативній школі. Наразі дівчина готується до нового навчального року, регулярно відвідує майстер-класи та тренінги для вчителів. Після запитання про Нову українську школу, посміхається зі словами, що для неї нова українська школа почалася задовго до старту освітньої реформи.

Розкажи про себе та скажи, чому ти вирішила стати вчителькою? Як тобі працюється в школі?
Це рішення я прийняла ще в 9-ому класі й не можу сказати, що я в тому віці повністю усвідомлювала специфіку та труднощі майбутньої роботи. Працюється важко, але я все одно впевнена, що робота вчителя – одна з найкращих професій в світі. Адже діти постійно заряджають тебе емоціями, а ти, як вчитель, постійно мусиш вчитися, дізнаватися щось нове і ніколи не стояти на місці. Іншими словами, з такою професією розвиток на все життя просто гарантований. Хоча, звісно ж, така робота це ще й постійний стрес, в якій постійно знаходиться місце для критики.
Як відрізняється робота вчителя в державній та альтернативній школах?
В альтернативній школі більше свободи, а твої ідеї та новаторства дуже вітаються, адже там батьки платять кошти і, відповідно, хочуть бачити результат. Звісно ж, в державній школі творчий пошук також заохочується, але при цьому дуже важко позбутися своєрідного тиску зі сторони та відгородитися від питань на зразок «а для чого ти це робиш?», «воно тобі треба?». Крім цього, в державних школах вчитель багато часу витрачає на те, що дітям не потрібно, а саме – на паперову роботу. В альтернативних школах вчителі ведуть електронні журнали, а їхня увага не акцентується лише на оцінках. І це мене безмежно радувало, оскільки оцінювати дітей можна і не по 12-бальній системі й при цьому бачити чудові результати. Оцінки вводять вчителя в певні рамки та постійно змушують думати про них під час всього навчального процесу. Звісно ж, якщо дитина перестає виконувати домашнє завдання, то ми говоримо з її батьками, але все одно наголос робиться на особисту мотивацію дитини, на свій результат.
Яких підходів до навчання ти дотримуєшся на своїх уроках?
Загалом, коли я бачу, що дітям на уроці не цікаво, я завжди стараюсь змінити спосіб подання інформації. Одного разу в 4-ому класі ми за програмою читали вірш «Не кидайсь хлібом». Вірш, як і його ідея для них була не надто цікавою, оскільки навіть в шкільній їдальні вони щодня викидають велику кількість їжі. Тому я вирішила подати ідею вірша за допомогою іншого формату уроку: ми провели дослідження та визначили, скільки їжі викидають європейці, зробили стінгазети з інформацією про тони прострочених продуктів із супермаркетів і порівняти цю інформацію із даними про голод в країнах Африки. Коли вони на все це дослідили та зіставити, то їхня реакція на інформацію про викидання їжі зовсім змінилася. Вони захотіли повісити свою стінгазету в столовій та навіть попросили роздрукувати та поширити цю інформацію серед інших дітей, щоб всі споживали їжу правильно.

Крім цього, я пробувала проводити новий формат занять у формі тематичних днів та тижнів. Одного разу, коли ми з дітьми мали вчити букву «Є», я принесла в школу не «Буквар», а книгу про Єгипет. Діти на той момент вже більш-менш вміли читати, тож могли трішки розбавити наші звичні навчальні будні на уроках. І дітям це так сподобалось, що ми вирішили поширити тему Єгипту і на інші предмети – Природознавство, Письмо та Математику. На Природознавстві ми вивчали природу Єгипту та порівнювали з природою України. На Письмі діти розв'язували тематичні кросворди складали розповіді про свої враження від Єгипту. На Математиці – міркували над задачками, в яких фігурували піраміди, фараони та інші відомі атрибути Єгипту. Під кінець учні не могли зрозуміти, який урок в них був, але нам вдалося засвоїти знання з усіх предметів за розкладом! Мені ця практика дуже сподобалась, хоча до таких уроків потрібно дуже готуватись.
Щоб не «промахнутись» та підготувати цікавий для дітей урок я їх постійно запитую: «Що ви хотіли б бачити на наступному уроці?». Одного разу вони мене попросили підготувати тему про драконів, і після цього ми провели відповідний тематичний урок.
Звісно ж, у випадку практикування тематичних днів, структура уроку, як така, зовсім зникає, а коли я навчалася в Академії, нам викладачі завжди говорили, що структура – це чи не найважливіше в уроці. Але, якщо це діє, то чому б і ні?

З якими труднощами ти зустрічалася у своїй роботі?
Коли я лише прийшла працювати в альтернативну школу, я мала викладати в 3-4 класах Українську мову та Читання. Проблема полягала в тому, що діти практично не розмовляли українською мовою. Бувало таке, що з усього класу лише 3 дитини могли говорити українською, а дехто її взагалі не розумів. Коли я починала дітям пояснювати, навіщо їм вивчати українську, один з хлопчиків дуже гостро реагував та стверджував, що українська їм ні до чого, а сам предмет – найменш потрібний в школі. В мене цілий рік були з ним проблеми, його було важко схилити до вивчення, хоча іноді я чітко бачила, що йому було цікаво на уроці. Коли я приходила на урок, він говорив «Доброго ранку. Хоча ранок не такий вже й добрий, бо я не дуже радий вас бачити». Я ж йому завжди відповідала, що я дуже рада його бачити. В такі моменти в мене іноді просто опускалися руки. Але, як показав досвід, всі мої старання не були марними і лише через рік я переконалась, що мені таки вдалося достукатися як до цього класу, так і до хлопчика-бунтівника. Цей випадок став для мене уроком та надихнув на подальшу роботу. Річ у тім, що наприкінці року, в якості подарунку за старання, я принесла в клас казки українською мовою. І діти, які на початку року так не хотіли вчити цю мову, розібрали та прочитали ці казки зі швидкістю світла. А за кілька тижнів сталася ще одна натхнення для мене подія. Тривалий час мене не було в школі, і коли я прийшла на свято Останнього дзвоника, хлопчик, який цілий рік бунтував на моїх уроках, раптом підбіг до мене зі словами: «Богдано Борисівно, вибачте, будь ласка» і обійняв мене. Виявляється, за час моєї відсутності він подумав, що я звільнилася. В цей момент я дійсно побачила, що він радий нашій зустрічі.
Що ти думаєш про популярність професії вчителя в Україні? Чи плануєш ти і надалі працювати в школі?
Коли я вступала до педагогічного вишу, для мене не мало значення, популярна це професія чи ні. І взагалі я не впевнена, що вчительство підпадає під цей вимір. Скоріше, це або твоє, або ні. Думаю, престижною цю професію роблять окремі люди, адже в педагогічні навчальні заклади дуже легко вступити, а особливих вимог до таких абітурієнтів немає. Відповідно, виникає абсурд: молодь йде освоювати спеціальність вчителя, але при цьому не планує працювати в школі. Ця робота наразі асоціюється з великою кількістю вимог, яка є обернено пропорційною до величини вчительської зарплати. При цьому, у звичайному місті чи селі молодому вчителю дуже важко знайти роботу. Винятком в цьому плані є лише такі великі українські міста, як Київ. Щоб працювати вчителем в українській школі потрібно мати або дуже велике терпіння, або дуже велику любов до своєї справи.
Мені дуже подобається працювати вчителем, але я не впевнена, що буду займатися цим все життя. Наразі, щоб проводити максимально цікаві уроки для дітей, я маю приділяти багато часу своїй підготовці до них. А в майбутньому, коли я матиму власних дітей, в мене вже не буде такої можливості. Проте, я точно знаю, що хочу пов'язати свою діяльність дітьми й дуже мрію видати власну книгу для дітей.

Фото взяті з особистого архіву Богдани Калиновської.

Статистичні дані взяті зі статті «Портрет українського вчителя» на сайті «Сьогодні»: https://ukr.segodnya.ua/