«Історія моєї громади»: нове покоління конкурсів історичних досліджень

Історія – один з найбільш захопливих предметів у школі! У ній є все: мужні полководці, мудрі мислителі, геніальні вчені та політики, революційні відкриття та перемоги, від яких перехоплює дух. Але це ще далеко не все. Заглиблюючись глибше, ми можемо впевнено сказати: історія не знає байдужості, адже в її шаленому вирі подій кожен може знайти часточку себе, дізнавшись про важливий внесок в історію свого краю чи рідних.
У 2017-2018 роках в Україні вперше було проведено конкурс історичних досліджень – «Історія моєї громади: Минуле для спільного майбутнього». Цікаво, що його мета виходить далеко за рамки звичних для нас історичних конкурсів та зачіпає не лише роботу з молоддю, а й професійну підготовку вчителів-істориків. При цьому, з метою розвитку місцевої культури пам'яті, найкращі дослідження та пропозиції школярів мали змогу бути цілком реалізованими за спонсорський кошт.
Щоб дізнатися, як за допомогою історії можна створити сучасний цікавий продукт, розпитати про майбутнє конкурсу та про те, як вчителі сприймають подібні ініціативи, журналісти «Всеосвіти» поспілкувалися з його куратором та представником освітньої організації «DVV International Ukraine» Андрієм Фертом.

Розкажіть, будь ласка, як виникла ідея розпочати проведення такого конкурсу?
Ідея конкурсу – не нова, вона бере свій початок з Німеччини. Попереднє століття було не найпростішим періодом в історії цієї країни, тож в 70-х роках в інтелектуальних колах виникла цікава ідея: допомогти молодому поколінню німців самостійно переосмислити історичні перипетії та важке минуле країни. Вихід вони знайшли в проведенні конкурсу, який би сприяв популяризації історичних досліджень серед населення. 

Цьому, у свою чергу, активно посприяв відомий німецький меценат Курт Кьорбер, який взявся за фінансову підтримку проектів, спрямованих на демократизацію німецького суспільства. «Фонд Кьорбера» дотепер займається фінансуванням багатьох цікавих проектів, а на початку 2000-х організація відкрила мережу «Eustory», яка почала організовувати подібні конкурси поза межами Німеччини.

Щодо того, як я ідея прийшла в Україну, то все почалося з ініціативи Асоціації вчителів історії «Нова Доба». Вони є учасниками мережі «Eustory» і наприкінці 2016 року з'явилася ідея спробувати в Україні новий формат конкурсу, який би відрізнявся від попередніх, а саме: учасники мали б не лише провести класичне дослідження, а й використати своє дослідження для розвитку місцевої культури пам’яті. Коли долучилася наша організація – Німецьке об'єднання народних університетів – проект отримав ще одне спрямування, яке вже безпосередньо стосувалося педагогів. Річ у тім, що наша мережа працює в сфері підвищення кваліфікації дорослих, і щоб певним чином вплинути на методику викладання історії в українських школах, ми прагнули провести для вчителів історії підвищення кваліфікації у сучасному форматі.

Як проходила робота із вчителями історії та в зв'язку з чим вирішено провести таку підготовку?
Загалом, в рамках конкурсу 55 вчителів проходили 2-денний тренінг, на якому вони мали змогу обговорити між собою критичний підхід до джерел та дізнатися, як з історії можна зробити цікавий продукт. В перший день тренінгу, разом з істориком Петром Кендзьором та культурологом Оленою Жуковою, вчителі обговорювали необхідність критичного підходу до вивчення історії, а в другий – спілкувалися з практиками. Нашими гостями були Василь Рожко, який створив заповідник в Тустані, та Мар'яна Максим’як, яка розробила історичний проект «Арт-двір в Бучачі». Їхні проекти – це чудові приклади того, як можна перевести історію в практичне річище та успішно використати її для розвитку українського туризму. Суть такої роботи полягала в тому, щоб показати вчителям сучасні підходи до викладання історії та залучити їх до палких дискусій. Думаю, важко не погодитись, що такий спосіб підвищення кваліфікації є набагато цікавішим та дієвішим, ніж слухання та конспектування монологу. Нам приємно було помічати цікавість в очах вчителів та їхнє бажання приєднатись до дискусії. Однак, безсумнівно, найбільше нашу команду порадувало те, що дехто з них успішно скористався обговорюваними підходами в роботах на конкурс «Історія моєї громади».
Якщо ми будемо проводити конкурс в наступних роках – обов'язково постараємося поглибити тренінг для вчителів.

Останнім часом, масштабні конкурси гуманітарного спрямування є менш популярними, ніж технічного. Чому, на вашу думку, значущість історичних конкурсів занепадає? Чи можна цьому зарадити?
Загалом, я б не сказав, що історичних конкурсів дуже мало. Їх досить багато і всі вони дуже різного експертного рівня. Думаю, що проблема історичних конкурсів в тому, що історія для дітей в школі абсолютно нецікава. У нас під час церемонії нагородження відбувалась дискусія про те, як краще вивчати історію, і одна з учасниць відповіла, що не дуже любить цей предмет в школі, оскільки він перетворився в набір дат, а вся програма заточена під ЗНО. І, на жаль, більшість присутніх також схилилася до подібної думки. Як наслідок – після закінчення школи в молоді складається хибне враження про історію. 

За допомогою конкурсу «Історія моєї громади» ми намагалися показати молоді, яким може бути вивчення історії в сучасному ракурсі, і сподіваємось, що для них вона стала набагато цікавішою.

Які пропозиції щодо покращення місцевої культури пам'яті вам хотілось би виділити?
Ми особливо виділили для себе ті пропозиції, які спрямовувались на сучасні методи популяризації. На приклад, одна з команд учасників планувала створити портал віртуальної екскурсії, за допомогою якого всі охочі зможуть ознайомитися з урбаністичним мистецтвом міста Суми.
Учасники з Кропивницького запропонували створення виставки, суть якої полягала у представленні історії свого міста, як історії взаємодії різних етносів.
Також нам дуже сподобалася робота команди із Львівщини - проект історії Сихова. Учасникам вдалося подати історію спального району міста Львів так, що журі важко було відірватися його прочитання!
Окрім цікавих досліджень, всі ці роботи об'єднує те, що вони спрямовані на сучасні методи промоції та популяризації місцевої культури пам'яті. Однак багато інших конкурсних пропозицій передбачали досить застарілі способи популяризації історичних пам'яток, як приклад, створення різноманітних буклетів, меморіальних табличок, могильних табличок тощо. В цьому випадку не обійшлось би без своєрідного «чорного гумору», оскільки за вимогами донорського фінансування на встановленому об'єкті потрібно було ставити логотип. Тому можна було б уявити, як недоречно виглядали б могильні таблички з логотипами спонсорів.

Чи планується проводити конкурс надалі? І якщо так, то в якій формі?
Все залежить від наших спонсорів – Федерального міністерства закордонних справ Німеччини. Про конкурс буде відомо в жовтні, і ми сподіваємось, що рішення представників міністерства буде на нашому боці. Наразі ми здійснюємо зворотний зв'язок з учасниками та збираємо їхні пропозиції щодо наступної теми конкурсу, щоб у 2019 році наш історичний конкурс пройшов з новою силою і залучив до своїх кіл ще більше ініціативної молоді та вчителів!

Фотоматеріали взяті з сайту Українська правда, «Історія моєї громади» й «Арт-двір в Бучачі» у Facebook.