13 липня 2020 о 19:40

Знання вже не зовсім сила? Володимир Співаковський про вагу знань у суспільстві

Якими б гіркими не були обставини в країні та у світі, дітей потрібно добре вчити, вважає освітній експерт.

Україна, як і весь світ, застигла у коронавірусній прострації без впевненості у завтрашньому дні. Кожна сфера життя опинилася в умовах, коли все залежить від епідемічної ситуації – і до неї потрібно пристосовуватися, щоб мати змогу повноцінно функціонувати у нових реаліях.

Українська освіта змушена була перейти у формат дистанційного навчання, до якого більшість освітян поставилися досить неоднозначно. Серед основних аргументів проти онлайн-освіти – брак організації, технічних засобів і, як наслідок, учнівських знань.

Володимир Співаковський, освітній експерт та президент міжнародної корпорації «Гранд», на своїй сторінці у фейсбуці опублікував свої міркування про те, що знання, насправді… вже не зовсім сила.

Знання вже не зовсім сила. Це Френсіс Бекон у 16 столітті прорік, що знання – сила. На жаль, як ми бачимо, у 21 столітті це не факт.

Якби знання були силою, то всі академіки, професори, вчителі, інженери й винахідники сьогодні були б найбагатшими та найуспішнішими! Якби знання були силою, то в них вкладали б нечувані інвестиції, щоб ще більше примножувати цю силу. Якби знання були силою, до них прагнули б понад усе, а не ухилялися.

Але, на жаль... Зі Знаннями щось відбувається надламане і катастрофічне. Вони або застаріли, або пасивні, або якісь, соромно сказати, безперспективні. Мало хто вже бачить в них сенс. Все частіше говорять: «А може й знадобляться».

Тобто, ми дожили до того принизливого стану, що офіційно стали жити на «а може».

Був час, коли вважалося, що знання прилипають як засмага до шкіри. Але навіть засмага згодом сходить. І суспільство за інерцією продовжує плодити «просто знайок» і «незнайок». Обидві категорії якісь неповноцінні.

У країні величезна кількість людей, які знають та мають розум, а нікого це не радує і не збагачує. У чому ж справа?

Одні знають, але не можуть.
Інші можуть, але не розуміють як.
Треті – розуміють, але не виходить.
У четвертих виходить, але не те.
У п'ятих все виходить, але невчасно.
У шостих – вчасно, але не там.
У сьомих - і то... і там, але не для тих.

Просто біда. Чи є вихід? .. Так, навіть два.

1 вихід. Система знань вже починає різко змінюватися, одразу й на наших очах. Скоро все буде «інше». І всі батьки почнуть раптом розбиратися, «що таке добре» і «що таке погано» стосовно освіти своїх дітей.

Позитивне тут те, що у батьків буде великий вибір. Вони свідомо виберуть – або онлайн, або офлайн, або школу, або вчителя, або особистість. І вони дадуть своїм дітям ті знання, з якими ті будуть крокувати (летіти) по життю легко і впевнено.

На жаль, цей позитивний фактор буде водночас і негативним – для тих, яким замість вибору краще матиме щось однакове і стандартне для всіх.

Та й щодо болючого питання оплати, на жаль, думки розділяться. Але я навіть не знаю, як до цього ставитися.

2 вихід. Плисти за хвилями, куди занесе. А може, хвилі винесуть до щастя й успіхів. Зрештою, теж варіант.

Тепер хороша новина.

Який би формат навчання з 1 вересня не впав нам всім на голову, потрібно бути готовими і до онлайну, і до офлайну, і до змішаного і до обмеженого навчання, і до будь-якої іншої форми. Адже якими б гіркими не були обставини в країні та у світі, дітей все одно потрібно вчити. І вчити добре.

Фотоматеріали взяті з сайту UFUTURE.