«Постійність пам’яті» Сальвадор Далі

«Постійність пам’яті» Сальвадор Далі

А ви знали, що м'які годинники Далі намалював дуже швидко, а надихнув його на це сир!

 Це було одного разу ввечері, я втомився, у мене була мігрень – вкрай рідкісна для мене недуга. Ми мали піти з друзями в кіно, але в останній момент я вирішив залишитись вдома. Ґала піде з ними, а я ляжу спати раніше. Ми поїли дуже смачного сиру, потім я залишився один, сів, сперся на стіл, і роздумував над тим, що плавлений сир є суперм’яким. Я встав і пішов до майстерні, для того, щоб, як звичайно, кинути погляд на свою роботу... Я рушив вимкнути світло, але коли вийшов, буквально побачив рішення: дві пари м’яких годинників, вони жалісно звисають з гілки оливи. Попри мігрень, я підготував палітру й узявся за роботу. Через дві години, коли Ґала повернулась з кіно, картина, яка мала стати однією із найвідоміших, була закінчена.

Сальвадор Далі народився 11 травня 1904-го року в іспанському місті Фіґейрос. Де б він не жив потім, все одно згадував рідне містечко теплом та з любов'ю. І навіть помер художник там, де й народився. 

З самого юнацтва Далі прагнув до ексцентричності. Він все життя носив довге волосся, одяг старовинних фасонів і незвичної форми вуса. А ще він не стримував себе у висловах. Наприклад, під час навчання заявляв, що жоден із викладачів не має достатньої компетенції, щоб приймати в нього іспити. Зрештою його виключили  з Академії образотворчого мистецтва у 1926 році.

У 1929 році Сальвадор переїхав до Парижу. Саме тут він знайшов своє кохання – Ґалу. Вона стала дружиною та музою художника на все життя. До речі, Ґала – це насправді Олена Дьякова – російська емігрантка.

Далі малював кохану не раз. Мабуть, одне з найвідоміших її зображень – “Атомна Леда”.

І саме в Парижі Далі починає все більше занурювати в сюрреалізм. Його вигляд, дії, ідеї та він сам були втіленням нової арт-течії. Далі говорив кількома мовами, вигулював мурахоїда на шворці, влаштовував бали-маскаради. 

До речі, про звані бали. Художник продумував свої вечірки до деталей – декорації, відповідний дрес-код, незвичайне сервірування стола. Вечірки Далі були настільки продуманими та божевільними, що перетворювалися на перфоманси.

Автор навіть створив кулінарну книгу Le Diners De Gala. В ній 136 рецептів, і кожен з них проілюстрований малюнками художника. Тут і печена качка, що нагадує череп, і риба з людським тілом, і навіть таке:

Живопис не міг повністю задовольнити всіх потреб Далі – його творча сила рвалася назовні. Він займався скульптурою, фотографією, дизайном та навіть кіно.

Разом іспанським режисером Луїсом Бунюелем Далі написав сценарій до найвідомішого сюрреалістичного фільму 20х років – “Андалузький пес”. Саме Далі придумав найбільш приголомшливу сцену фільму, де скальпель розрізає око дівчини.

В Америці Далі познайомився з відомим мультиплікатором Волтом Діснеєм та спробував себе і тут. Він створив короткометражний мультфільм, який світ побачив тільки у 2003 році – через 58 років після того, як Далі почав над ним працювати.

В Штатах художник познайомився й з видатним генієм сюрреалізму в кіно Альфредом Хічкоком. Разом вони працювали над фільмом “Заворожений”. Далі створював декорації та зрежисував сон героя. Проте більшість з цих сцен вирізали, на жаль.

Художник навіть знімався в рекламах. От тут, наприклад, від шоколаду в нього навіть вуса дибки стають!

А ще Далі намалював обгортку цукерки “Чупа-Чупс” менше ніж за годину. Йому заплатили пристойний гонорар, але він зажадав на додачу, щоб йому щодня доставляли коробку цукерок (компанія це зробила, до речі).

Не складно здогадатися, що все своє життя Сальвадор Далі ніби виправдовував фразу “Сюрреалізм – це я!”. Щоб ніхто в цьому не сумнівався. 

Одна з його найвідоміших картин – “Постійність пам'яті” (“Сталість пам'яті”, “Час, що розтопився”, “М'які годинники”). 

“Картина, яку я збирався писати, зображувала пейзаж околиць Порт-Льїгата, скелі, ніби осяяні неяскравим вечірнім світлом. На першому плані я накидав обрубаний стовбур безлистої оливи. Цей пейзаж – основа для полотна з якоюсь ідеєю, але якою? Мені було потрібне дивне зображення, але я не знаходив його” – згадував Далі. І він знайшов цей образ – розплавлені годинники, що стікають донизу. 

Деякі мистецтвознавці стверджують, що таке зображення часу – результат впливу на художника робіт Айнштайна про теорію відносності. Але сам митець говорив, що спирався на вислів Геракліта  “Все тече, все змінюється”.

В цій картині автор ставить під сумнів лінійність часу. Це підкреслюють складні образи довкола.

Час, в його звичному для нас розумінні, тут уособлює годинник зліва. Він твердий, наче звичайний, але перевернутий циферблатом донизу. Його ніби з'їдають мурахи. У Далі ці комахи завжди були символом гниття та розкладання. Художник ніби заперечує нормальний час та вбиває його на своїй картині.

В роботах Далі багато наскрізних символів. Мурахи, наприклад, вже не вперше з'являються в його творчості (згадайте прогулянку з мурахоїдом). На цій картині ми також зустрічаємо яйце – символ народження та життя, море – символ безсмертя, дерево оливи – символ мудрості та навіть автопортрет митця. Текуче алегоричне зображення голови – це і є сам майстер. Таким ми бачимо його й в інших роботах – в “Траурній грі”, наприклад. 

Розплавленим годинникам ніби протистоять чіткі форми пейзажу. На картині вечір, сонце ще осяює мис, але на узбережжі вже починає темніти. Цей вечір, коричневі кольори і тіні розкривають меланхолію та тугу цієї роботи.

“Постійність пам'яті” – це маленька картина 24х33 см, майже як аркуш А4. Та водночас  – це найвпізнаваніший та найбільш копійований твір Далі на сьогодні. Різні її інтерпретації можна знайти навіть в рекламі.