Сергій Шкарлет не зможе розв'язати складні освітні проблеми, – ексміністр освіти про ймовірного очільника МОН

Публічне обговорення стосовно призначення нового міністра освіти і науки України сягає критичної межі. На перший план в обговоренні можливих кандидатур вийшов ректор Чернігівського національного технологічного університету Сергій Шкарлет.

Занепокоєння викликає контекст, в якому відбувається це обговорення. Так, попередня пані міністр Ганна Новосад пов’язала появу цієї кандидатури з консервативними інтересами групи ректорів. Було відзначено також відсутність у Сергія Шкарлета жодної програми розвитку (чи розв'язання нагальних проблем) освітянської галузі та його «регіональне» минуле.

З повідомлень у пресі ми знаємо, що в монографії, в якій він виступає співавтором, опублікованій у 2018 році, було виявлено плагіат. Поруч з тим, у 2012 році, під час роботи над теперішнім Законом «Про вищу освіту», Сергій Шкарлет висловлювався про плагіат достатньо непримиренно. Відразу слід відзначити, що він повинен дати відповідь на ці звинувачення. Адже про яку академічну доброчесність в українській освіті може йтися, якщо (потенційний) міністр може дозволяти собі її порушувати?

Ключовою загрозою, яку можна контекстуально сформулювати з публічного обговорення, залишається підрив загальної стратегії розвитку української вищої освіти, пов'язаної з Майданом і Законом «Про вищу освіту» 2014 року. Йдеться про відмову від концепції всебічної університетської автономії (академічної, фінансової та організаційної) та перехід в режим «ручного управління» закладами вищої освіти.

Натомість наступний крок, який мав би бути зроблений – це запровадження фінансової автономії (зміна економіки вищої освіти), який дав би можливість нашим університетам капіталізувати свої академічні здобутки. Якщо цього не буде зроблено, академічна автономія все більше асоціюватиметься з проблемами, а не з новими можливостями для розвитку.

Слід відзначити, що освітянська галузь чи не єдина в Україні, яка мала багаторічну тяглість в розумінні необхідності відповідних змін, а також різноманітних проєктів та реформ. Включно зі змінами до Закону «Про вищу освіту» 2019-2020 років. Підрив цієї політики (policy) неодмінно призведе до руйнівних процесів не лише в освіті, але також в економіці та суспільстві взагалі. Це означатиме фактичну відмову від євроатлантичної інтеграції й відкине Україну назад у контрольований Росією пострадянський простір.

Який висновок можемо зробити із цього короткого огляду публічного обговорення кандидатур на посаду нового міністра освіти і науки України? Постать нового міністра (чи пані міністра) має спиратися на довіру освітянського середовища, об’єднувати, а не руйнувати, і головне – його (її) політика не може приносити правильну і вистраждану стратегію розвитку в жертву одноденним, суто політичним чи вузькокорпоративним рішенням. На мій погляд, Сергій Шкарлет не є тією людиною, яка може прислужитися розв'язанню складних проблем української освіти.