8 травня 2020 о 20:30

Як батькам не збожеволіти до кінця навчального року: поради психолога

Жодна дитина не буде добре навчатися там, де не відчуває безпеки.

Карантин – складний період, і не лише через загрозу фізичному здоров’ю. Майже весь свій час люди проводять вдома, у постійному контакті один з одним – а до цього ще й додаються дистанційні робота та навчання.

Як дітям і батькам не збожеволіти до кінця навчального року? Практичні поради на своїй сторінці у фейсбуці надає українська психологиня Наталія Сиротич.

За минулу добу «0» дітей та підлітків:

перевантажили свій хребет внаслідок багатогодинного сидіння;
зненавиділи один зі шкільних предметів через те, що просто його не розуміли;
проявляли неконтрольовані спалахи гніву й перебували під впливом стресу;
зневірилося у своїх здібностях та можливостях;
зустрілися із порушеннями сну й апетиту;
зіткнулися із проблемами у спілкуванні з батьками.

Як думаєте, відповідь «0» – це правильна відповідь? Ні, адже там точно не нуль. Навіть не знаючи статистики по усіх областях України, можу назвати свою: сумну, жахливу, нестерпну! Серед дітей, яких консультую і дітей моїх знайомих, тільки й чую скарги про дистанційне навчання на карантині.

Діти й підлітки:

обурюються величезною кількістю домашньої роботи, з якою не можуть впоратися без допомоги батьків;
перебувають у стані життя й навчання «на пришвидшенні»: фізику, задану о 9.00, вислати до 11.00 (тоді, як ще інші уроки тривають до 15.00); завдання, отримане від вчителя після 22.00, зробити на завтра; переглянути (та ще й зрозуміти і вивчити) сім презентацій, надісланих вчителем (у презентації по 63 слайди з купою тексту);
«приходять до школи» (за робочий стіл і комп’ютер) о 10.00, а встають о 18.00 (інколи – пізніше). У школі не було так само. По-перше, хребет діти випрямляли, переходячи з кабінету в кабінет, а, по-друге, після уроків і перед виконанням домашньої роботи проходили хоч якийсь шлях додому. Зараз піднятися – це хіба необхідність піти у туалет;
не встигають прибрати у своїх кімнатах та навести лад у шухлядах (є такі діти, які навіть за час карантину не знайшли на це часу), долучитися до виконання спільних домашніх обов’язків, просто й безтурботно поспілкуватися з батьками, братами й сестрами;
щодня усе більше вірять в те, що вони – не такі: не справляються, не розуміють, не встигають, не вміють…

Чи є щось позитивне? Звісно! Є діти й підлітки, які із захопленням розповідають про шкільне навчання на карантині, яким багато що подобається (хоча за живим спілкуванням вони теж страшенно сумують).

Тому хочу безмежно подякувати й низько вклонитися усім вчителям, про яких діти розповідають з особливим теплом:

учителям, які розпочинають свої уроки в «Zoom» зі слів: «Привіт, мої сонечка! Ну що, тепер ви витриваліші, відповідальніші й мудріші ще на один день карантину. Розумнички мої! Захоплююся кожним з вас!»;
учителям, які знаходять час і внутрішню силу 1000 разів пояснити батькам та учням усе, що незрозуміло, вкотре набрати текстове повідомлення у вайбері (без роздратування, звинувачування і нарікання);
учителям, які спонукають дітей іти на кухню і шукати різноманітні продукти для проведення дослідів; які задають твір не про весну (якої діти цьогоріч не мали), а про те, яка моя суперсила на карантині; які замість презентації про баскетбол організовують відеофлешмоби ранкових зарядок учнів; які виставляють оцінки не за презентацію про користь праці, а за фото у прибраній шафі!

До сьогодні ніколи так часто не чула від дітей фрази «Я не розумію себе. Не розумію, що зі мною відбувається». Бо така репліка більш характерна дорослим. Дітям ми все ж частіше кажемо: «Можливо, тебе щось дивує, ти чогось не розумієш?». А тут вони так по-дорослому і 100% усвідомлено кажуть: «Я не розумію себе». Чи це тішить? Частіше – лякає. Бо вони ще діти, а ми почали вимагати від них дорослого усвідомлення, розуміння, прийняття всього, що самі не до кінця розуміємо!

Не думаю, що зараз час медіації й тотального примирення усіх сторін освітнього процесу: втомлених вчителів, загнаних батьків і виснажених дітей. Ні, зараз час, коли нам, дорослим, треба нарешті увімкнути в собі мудрих, зрілих, люблячих людей! Бо нам це легше зробити, ніж дітям, й у нас серйозний досвід за плечима. А у них ще такого немає. І їхній організм та мозок працює не по-дорослому, а отже, саме діти від нас зараз потребують розуміння й мудрості! Не наших нарікань, що нас теж усе дістало, а нашого внутрішнього спокою.

Назву 5 моментів, які бачу дуже реальними для втілення в карантинне навчальне життя:

1. Варто усвідомити: це не дистанційне навчання! Це просто навчання на карантині, яке ми не обирали і яке проходить так, як проходить. Бо справжнє дистанційне навчання неможливе, якщо в дитини немає персонального комп’ютера, воно містить чіткі й зрозумілі програми та уроки, розроблені не за тиждень, а за значно довший період! Бо його обирають ті діти, для яких воно справді краще й ефективніше.

2. Не намагаймося мотивувати дітей! Зараз слово «мотивація» взагалі недоречне! Але від батьків тільки й чутно: «Як мотивувати дітей до навчання на карантині? Нічого не хочуть робити. Не роблять самостійно. Або роблять дуже повільно». Відповідь – ніяк!

Скажу просто: «Уяви, що на максимальній гучності твоя колонка транслює якусь пісню: зі словами, певним ритмом, стилем! І в цей момент тобі кажуть вивчити 30 іноземних слів за 15 хвилин. Чи легко буде це зробити? Кому як, звісно. Це залежить від того, яка пісня і якої складності іноземні слова. Але, якщо відверто, то музика заважатиме, і продуктивність нашого навчання буде значно нижчою, аніж у цілковитій тиші».

Так само й зараз. Коли в голові дитини звучать треки «Тривога!», «Все дістало», «Скільки ж це все буде продовжуватися?», «Хочу до друзів!», «Хочу на вулицю», «Я в цьому році отримаю жахливі оцінки», їхнє мислення, увага, пам’ять не можуть працювати на повну потужність. Бо мозок має завдання, передусім, впоратися з емоційними треками. Він захищає нас від перевтоми і «відпускає на короткі канікули» нашу концентрацію й пам’ять.

Дітям зараз справді навчатися важче. Не так легко запам’ятати інформацію, складніше зосередитися. І як ми їм у цьому можемо допомогти? Обійняти, притулити, зробити чай, посидіти годинки дві на кухні, порозмовляти, помовчати поруч, прогулятися (хоча б крокуючи на місці у квартирі), подивитися класний фільм, зготувати щось дуже запашне і смачне, закутатися разом у теплий плед… Але що робимо натомість? Вмикаємо ще додаткові треки: «Увага! Небезпека! Контрольна!», «Кінець року! Два тижні! Ти бачив свої оцінки?».

Жодна дитина не буде добре навчатися там, де не відчуває безпеки! Вперше в житті учні втратили усю мотивацію до навчання. Бо у їхніх голівках не вміщується усвідомлення того, що не існує жодної країни, в яку можна було б зараз втекти для кращого життя. Всі ми в одному човні: з єдиним вірусом, незалежно від знання мови. І, виявляється, у час закритих кордонів навіть англійська нас не рятує.

3. Забудьмо про оцінки! Зовсім! Бо вони несправжні, це – ілюзія. І зараз маємо прекрасну нагоду натренувати навичку оцінювати дитину за критерієм «наскільки сильно вона намагається». Це єдина справедлива оцінка, яку вона має сама собі виставляти й порівнювати з оцінкою дорослого.

Усі інші бали й до пандемії були «оцінюванням риби за вміння лазити по деревах». Як дитина має сама зрозуміти усю тему лише на основі прочитаного параграфу? Це ж лише знання. Але щоб набути вмінь і навичок, їй треба вправлятися і, бажано, з вчителем, який вміє й показує.

4. Полюбімо наш дім! Навіть якщо він вже втомив нас страшенно. Часто ми, називаючи свої улюблені ресурси, згадуємо все, крім дому. А варто починати з нього. І вже давно не завадило б разом із дитиною під веселу музику перемити усю підлогу в домі й вперше зустрітися з існуванням брудних плінтусів. Варто навчити дітей готувати класні й смачні страви, на які до цього не було часу. І навіть якщо ми самі їх готувати не вміємо, YouTube навчить нас це робити.

Ось найнезабутніше дистанційне навчання, яке не лише подарує купу корисних життєвих навичок, але й допоможе батькам не перетворювати школу на монстра ні для себе, ні для дитини.

5. Дякуймо вчителям і школі за усі старання й пропозиції, але обираймо для наших дітей те, що допоможе нам тихо, мирно й без шкоди для здоров’я перебути цей час. Потрібно дбати про здоровий сон, радісні миті, відпочинок, фізичний рух і світлі думки! І якщо цьому всьому сприяє дистанційне навчання – супер, продовжуймо у тому ж дусі! А якщо ні, то нарешті необхідно взяти на себе відповідальність за щастя і добробут у родині – без крику й роздратування, без виконання домашніх завдань замість дітей, без естафет «від оцінки до оцінки»!

Якщо ж батьки вирішили стати вчителями й пояснюються дітям матеріал з криком та нервами, варто пам’ятати: у голові дитини у цей час звучить трек «Боюся тата!» або «Мені страшно від крику і погляду мами». Тому, аби допомогти знову запрацювати мисленню, увазі й пам’яті, потрібно вимкнути страх та пояснювати з любов’ю й спокоєм.