Я не згоден, що участь вчителя в онлайн-проєкті виставляють як героїчний подвиг - викладач

Триває другий тиждень Всеукраїнської школи-онлайн. Але навіть за такий короткий час онлайн-уроки набрали більшого розголосу і обговорень, ніж коронавірус. Всяке говорили на адресу вчителів. Хейт та висміювання звалилися на них так зненацька, як економічна криза на Україну. Були й ті, хто ображав, і ті, хто підтримував. Хтось це робив щиро, а хтось відверто на тому піарився.

Але питання, яке сколихнуло суспільство, в іншому – чи дійсно має право вчитель на помилку? І чи може собі дозволити помилитись вчитель, якщо ані лікарі, ані пожежники, ані військові, права на помилку – не мають.

“Всеосвіта” спробувала в цьому розібратися та поговорити із вчителями Всеукраїнської школи оналайн.

Один із багатьох учасників проєкту – кандидат біологічних наук, співавтор демократичної школи “Майбутні” Петро Чорноморець. Каже, взяти участь у Всеукраїнській школі онлайн погодився без особливих вагань. Бо переконаний – його уроки можуть бути корисні для учнів.

 «Я не хочу виступати апологетом проєкту з політичних причин. Але вирішив долучитися до нього, бо знаю, що можу дати учням користь. В своїх уроках я роблю основний фокус не на тому, щоб краще пояснити підручник або дати ще більше знань, а на тому, щоб спровокувати учнів ставити якомога більше запитань. Аби вони самі почали думати і не зазубрювали знання, а розуміли, висували власні припущення і самостійно мислили. Українські школярі зазвичай взагалі не мають такого досвіду, тому саме це я хочу дати дітям», – говорить вчитель.

І хоча Петро дуже поважає і цінує колег, він не погоджується з фразою, що вчителі такі бідні, недосипають та жертвують усім, аби записати для дітей відеоуроки.

«Героїзм як такий –  це про те, що держава як система не працює. Звісно, у екстрених ситуаціях, якщо людина героїчно жертвує своїм часом або взагалі життям заради високої мети - вона заслуговує пошани. Але якщо система працює нормально – героїзм просто не потрібен, – переконаний учасник онлайн-проєкту.

Суспільна ідея героя тим сильніша, тим гірша держава.

 «Думаю, багато вчителів дійсно нервують, не сплять ночами і дуже сильно хвилюються перед телекамерою. Я не вважаю, що поточна ситуація вимагає героїзму саме від вчителів. Я відразу відмовився від усіх додаткових та ускладнюючих факторів, наприклад, таких як презентації. Обрав фокус: для кого я працюю та які цілі перед собою ставлю. Моє головне завдання – показати учням, що важливий сам процес мислення, і що через запитання можна виходити на цікаві ідеї та глибоке розуміння теми. Друга мета - показати інший спосіб стосунків між вчителем та учнем, у якому помилятись можна і тебе не принижують за помилки, а підтримують у пошуку. Тому я нормально сплю та спокійно готуюсь», – зізнається вчитель.

Є різниця між не-толеруванням помилок і емоційним насиллям

Якщо говорити про помилки вчителів під час запису відео-уроків, то вони дійсно є і напевне будуть ще.

«Я не бачу шляхів вирішення цієї проблеми. Я думаю, що поступово процес налагодять і рецензування дозволить уникати грубих помилок. Але прірва у ставленні людей до людей, яку я бачу, мене лякає. І з нею навряд щось станеться найближчим часом».

Я вчуся сприймати помилку, як запрошення до діалогу

Що мотивує брати участь в проєкті, коли звідусіль лунають лише звинувачення та образи, «Всеосвіті» розповів і кандидат філологічних наук, вчитель української мови та літератури, Ігор Хворостяний.

Він зізнався, як готується до уроків та поділився ставленням до критики.

Вчителі теж постійно вчаться працювати на камеру, не впадати у відчай, а також спокійно та гідно сприймати критику

«Якщо брати "середні значення", підготовка одного уроку, а це 30 хв – забирає 3-5 годин часу. Звісно, багато що залежить від теми, складності матеріалу та інших чинників. Сьогодні переглядав свій урок для 9 класу - урок було знято ще до початку хвилі невдоволення помилками вчителів. І ледь не підскочив, коли почув, як я з екрану кажу телезіркам, присутнім на цьому уроці, із приводу помилки, яку помітив в одній із їхніх відповідей: "Той, хто не робить помилок, ніколи не навчиться". Повірте, учителі теж постійно вчаться – працювати на камеру, не впадати у відчай, а також спокійно та гідно сприймати критику», –  розповів вчитель.

Головне – не сам факт помилки, бо її може припуститися кожен, а вміння її виправляти і брати за неї відповідальність

Вчитель переконаний: всі ми маємо навчитися головному –  висловлювати й захищати власні погляди, переконання, не принижуючи інших. І вчителі, і батьки, і загалом все суспільство, мусить навчити цьому наших дітей. Можливість постійно вчитись, аналізувати, робити світ бодай трохи кращим –  це і є та сама мотивація вчити дітей на очах у всієї країни.

«Часом я ставлю собі питання: а чи було б краще, якби помилок не було? Дехто скаже, що відповідь очевидна... Проте я вчуся сприймати помилку як запрошення до діалогу.  Й ось із цим у нас в інфопросторі, на жаль, ледь не трагічно. Я не хочу розповідати про "жертви", на які доводиться йти. Пропоную відійти від моделей "офірування". Усі ми в той чи інший спосіб розставляємо ціннісні пріоритети. Вірю, що шлях критики заради критики є контрпродуктивним.»

Вас також може зацікавити: Маю право на помилку - освітній Комітет Верховної ради виступив проти «хейту» вчителів