«Цифровий намордник» для вчителів. Лікарчук розкритикував платформу «Вектор»

Освітній експерт Ігор Лікарчук розкритикував цифрову платформу для підвищення кваліфікації «Вектор». Відповідний допис освітянин оприлюднив на своїй сторінці у Facebook.

Платформу Лікарчук назвав «цифровим намордником для вчителя», адже за її сучасним цифровим дизайном ховається «потужний контроль» не лише в закладі освіти, а й поза ним. За його словами, платформа суттєво обмежує право на академічну свободу, а чиновники за допомогою «Вектора» визначають, що має знати і вміти вчитель.

Освітянин вказав, що обласні органи управління освітою безальтернативно вимагають зареєструвати всіх учителів на цій платформі. Адже посадовців хвилює підвищення кваліфікації педагогів лише «для папірця». Через це вони й пішли шляхом примусу — зареєструвати всіх у «Векторі», надягнувши своєрідний «цифровий намордник».

Позитивні сторони платформи

Лікарчук погодився, що в ідею «Вектора» закладено здоровий глузд. Платформа пропонує звільнення від бюрократії. Завдяки електронному портфоліо вчителя, автоматичному підрахунку годин та онлайн-верифікації сертифікатів можна припинити збирання «нескінченних папірців» перед кожною атестацією.

Крім того, «Вектор» створює єдину точку доступу до ринку освітніх послуг. Замість десятків розрізнених сайтів учитель отримує повноцінний маркетплейс. А запуск механізму «Гроші ходять за вчителем» теоретично гарантує пряму фінансову підтримку від держави: педагог сам вирішує, якому провайдеру він хоче платити.

Проблеми і «цифровий намордник»

Однак диявол, з якого і формується «цифровий намордник», захований у деталях. Одна з них — обов'язкова реєстрація та державна верифікація всіх провайдерів освітніх послуг. Це означає, що МОН чи підпорядковані йому інституції визначатимуть, до якого саме провайдера вчитель має право звернутися, а до якого — ні. Експерт поставив питання, чому вчитель повинен наосліп довіряти вибору чиновників?

У демократичному суспільстві абсолютно природно мати різні погляди на розвиток освіти. Але де гарантія, що провайдер, який відверто не згоден із політикою МОН та критикує її, взагалі потрапить до цього реєстру? Хто захистить його від банальної цифрової цензури, загорнутої в технічну відмову? — написав Лікарчук.  

За словами Лікарчука, до провайдерів доводять вимогу УІРО: 75% змісту програм мають становити шаблони, розроблені й затверджені в цій інституції.

Мені здається, що саме в цей момент академічна свобода вчителя, урочисто задекларована чинним законодавством, остаточно перетворюється на фікцію. Замість живої екосистеми інновацій педагогу пропонують ілюзію вибору — право купувати один і той самий державний продукт, просто в різних обгортках і за державні ж віртуальні гроші, — зазначвив Лікарчук. 

Платформа фактично формує електронне досьє професійного розвитку на кожного педагога. Власний вибір освітян щодо підвищення кваліфікації, чомусь стає предметом суворого державного контролю. Чиновники тепер бачать кожен «професійний подих» педагога навіть поза стінами школи, фіксуючи, які курси він обирає. Подібний підхід неминуче породжує страх помилки. Учитель змушений підганяти свою траєкторію розвитку під заздалегідь прописані алгоритми, аби лише не зіпсувати ідеальний онлайн-профіль перед черговою атестацією.

Лікарчук задався питанням: який доказ того, що створення подібної системи автоматично підвищить якість освіти?

Якщо завтра цифрова система бездоганно знатиме скільки годин відсидів на курсах кожен учитель, які лекції він прослухав, коли атестується і де саме отримав свій сертифікат, але так само не знатиме, чи почали від цього краще навчатися українські діти, то виникає просте і логічне запитання: а заради чого тоді весь цей цифровий колгосп? — наголосив Лікарчук. 

Експерт вбачає тут лише посилення контролю. Але неможливо стежити за освітянами і водночас говорити про європейський вектор розвитку освіти. В країнах Європи немає такого рівня контролю й недовіри до освітян. Ні реєстр, ні цифрове портфоліо, ні додатковий контроль не примусять вчителя підвищувати кваліфікацію для справи, а не для отримання сертифіката. Підвищувати кваліфікацію задля поліпшення своєї професійної діяльності буде лише мотивований вчитель.

У висновку Лікарчук наголосив, що проблема української школи не в недостатньому контролі держави, а в недостатній довірі до вчителя.

Між контролем і довірою завжди існує принципова різниця. Контроль породжує слухняність. Довіра і мотивація — відповідальність. Саме відповідальність, а не цифровий облік, народжує справжній професійний розвиток, — написав експерт. 

Титульне фото: Ігор Лікарчук