Сонячне та неіснуюче Муріноа: Український науковий журнал надрукував статтю про фейкову країну

До 1946 року острівна Республіка Муріноа перебувала під владою Франції, а після Другої світової війни змогла отримати незалежність, подолавши блокаду французького флоту. Тепер країна стала процвітати, маючи успішну економіку, пише магістр історії Василь Сокаленко. Це, безумовно, дуже цікаво, якби не одне «але» — Республіки Муріноа ніколи не існувало на земній кулі, як і магістра Василя Сокаленка — усі вони були вигадані, щоб довести, що деякі українські наукові видання готові публікувати будь-що, аби їм заплатили. Про це вийшов матеріал на Бабелі.

І Муріноа, і Василя Сокаленка вигадав професор Київської школи економіки Ігор Сердюк, щоб показати, що деякі наукові журнали роблять бізнес, публікуючи псевдонаукові праці. Автори фальшивих статей отримують за це реальні гранти, наукові ступені, надбавки до зарплат. Щоб опублікувати статтю про Муріноа в одному з десяти журналів, які входять у видавничу групу «Наукові перспективи», Сердюк заплатив лише 1 200 гривень.

Ігор Сердюк. Фото з матеріалу Бабеля

Ігор Сердюк написав статтю про Республіку Муріноа для журналу «Національні інтереси України» 9 січня 2026 року. При цьому він надихався «жартом Сокала» — експериментом американського фізика Алана Сокала, який 30 років тому написав псевдонаукову статтю з купою теорій і штампів та видав її. Стаття мала великий успіх, допоки сам Сокал себе не викрив. Від прізвища Сокала і пішло прізвище вигаданого магістра історії Сокаленка. До речі, «місцем роботи» Сокаленка було вказано музей історії на Волині, якого теж не існує.

Шанс того, що фейкову статтю «випадково» прогледів журнал через прогалини у географії, відпадає, адже писав її для Сердюка — ChatGPT. За пів години штучний інтелект згенерував матеріал про Муріноа, її боротьбу за незалежність і шлях до процвітання, попри тиск жорстокого колонізатора. Висновки «вражали» своєю глибиною: щоб вистояти під час війни чи блокади — треба їжа і підтримувати власних виробників. Вигаданий Сокаленко «пропонував» використати ці «геніальні поради» в сучасній Україні.

Затверджено за 7 хвилин

Професор надіслав статтю в журнал у п’ятницю ввечері, коли жодна редколегія не могла зібратися, щоб розглянути матеріал. Втім, уже за сім хвилин він отримав відповідь: статтю схвалено до публікації і реквізити для оплати, ціна — 1 200 гривень. За кілька тижнів матеріал опублікували у першому випуску «Національних інтересів України» за 2026 рік.

За правилами цей процес мав виглядати інакше. Спершу наукову статтю повинні були перевірити за формальними ознаками, наприклад, чи відповідає вона заявленій тематиці, а потім передати на рецензування незалежним експертам — кандидатам або докторам наук. Вони мали прочитати текст, оцінити новизну, джерела, дати свої рекомендації щодо покращення, вказати на сильні та слабкі сторони. І вже після цього редколегія мала прийняти статтю, відправити на доопрацювання або відхилити.

Статтю про неіснуючу країну опублікував журнал, який входить до видавничої групи «Наукові перспективи», мережа якої об'єднує 10 журналів із різних галузей. У них публікувалися відомі українці: Валерій Залужний, Давид Арахамія, генерал-майор Олександр Півненко, Катерина Усик — дружина українського боксера. Серед авторів виявився навіть Денис Комарницький — колишній депутат Київради, якому у 2025 році НАБУ висунуло підозру в махінаціях із землею і нерухомістю.

Для багатьох науковців публікації в таких журналах — можливість легко отримати різні бонуси. Без статей у наукових журналах не вийде захистити дисертацію. За публікацію в журналах авторам нічого не платять, але вони відкривають шлях до наукового ступеня, а за це вже передбачені доплати. Вигідно публікувати це і самим журналам. За одну статтю в «Національних інтересах України» Сердюк заплатив 1 200 гривень, а у випуску вийшло 128 статей — це 154 тисячі гривень прибутку. І це лише один журнал із десяти.

Хто власник?

Очолює видавничу групу Ірина Жукова, яка має дві вищі освіти, чимало державних нагород і кандидатську дисертацію з державного управління. У 2021 році з’явилася інформація, що в її дисертації виявлено ознаки плагіату. Також Жукова була опоненткою Іллі Киви на захисті його кандидатської і дала схвальний відгук на його роботу. Перед цим, за словами фігурантів журналістського розслідування, допомагала фальсифікувати необхідні для захисту документи.

Ірина Жукова. З матеріалу Бабеля

Бабель звернувся до Ірини Жукової по коментар, щоб запитати, як стаття про вигадану країну з’явилася на сторінках журналу. Коментувати це Жукова відмовилась, а згодом заблокувала номер. Наступного дня «магістру Сокаленку» надійшов лист від «Наукових перспектив», де повідомили, що його стаття була відкликана з журналу. 

Титульне фото: Бабель.