Викрадення, обшуки, депортації. Як ворог систематично тероризує українських освітян

Благодійний фонд «Схід SOS» представив звіт «Порушення міжнародного гуманітарного права у сфері освіти в Україні (лютий 2022 — травень 2025)». Звіт ґрунтується на 162 поглиблених інтерв’ю з освітянами, батьками, дітьми та психологами з тимчасово окупованих територій і прифронтових регіонів України.

У самому звіті зафіксовано:

• Цілеспрямовані обстріли шкіл і гімназій як об’єктів цивільної інфраструктури.

• Використання шкіл військовими рф — розміщення там техніки і облаштування штабів.

• Переслідування та катування українських освітян.

• Нав’язування російських освітніх стандартів.

• Заборону української мови.

• Мілітаризацію освіти і втягування школярів із ТОТ до парамілітарних структур на кшталт «Юнармії».

Переглянути звіт можна тут: https://east-sos.org/wp-content/uploads/2026/02/porushennya_mizhnarodnogo_gumanitarnogo_prava_u_sferi_osvity_v_ukrayini.pdf

Злочини проти українських вчителів

Окремий розділ у звіті присвячений злочинам московитів проти українських педагогів. У ньому можна прочитати багато спогадів про те, що доводилося пережити українським освітянам, десятки з яких загинули від рук окупантів.

У перший же день повномасштабного вторгнення, внаслідок обстрілу нелюдів, у лікарні у Вугледарі загинула директорка інклюзивно-ресурсного центру Ольга Шрамко, про що засвідчила педагогиня однієї з вугледарських шкіл. А внаслідок одного з терористичних російських ударів по місту Золоте на Луганщині загинула вчителька Золотівської школи Бородаченко Вікторія, про що розповіла її колега.

Під час боїв за Маріуполь російська армія систематично розстрілювала житлову забудову міста, внаслідок чого гинули мирні люди, серед яких були й освітяни.

Двоє колег моїх загинули. Одна — вчителька трудового навчання Львова Лариса Олександрівна. Було потрапляння в її будинок, і її тіло вибухом викинуло з квартири. І потім ми ще шукали нашого завуча молодших класів Крамар Надію Петрівну, але теж вона загинула. Загинула під уламками будинку, — згадує Оксана Санаторчук, вчителька української мови та літератури. 

Викрадення і ув'язнення

Окупанти займалися і викраденням українських освітян. Так, документатори фонду зафіксували зникнення безвісти одного з вчителів у Бериславському районі Херсонщини в березні 2022 року. Московити затримали та звинуватили Дармостука Володимира у коригуванні вогню по їхніх позиціях. Про це фонду розповіла донька чоловіка — Ірина.

Батька на велосипеді зупинили, підстрелили, кинули в багажник і цілий місяць утримували в полоні. Він був поранений в ногу. Йому протягом п’яти днів антибіотики прокололи, якусь перев’язку раз через раз робили. Рана була дуже велика у нього. Загалом було шестеро полонених. Четверо відпустили, а двох лишили. Не знаю, чому. Вони і батька лишили. Куди вони їх повезли далі, в яку сторону вони їх повезли — взагалі ніхто не бачив, ніхто нічого не чув і не знає, — згадує вона.

У схожій ситуації опинилася вчителька з Луганщини, яку доправили до одного зі слідчих ізоляторів у Луганську. Її тримали в антигуманних умовах і випитували про українську систему освіти, а також про організацію територіальної оборони.

Привезли в СІЗО. Ясно, що ніхто не повідомляє, куди тебе привезли. Мене прийняли, з мене зняли все, що може становити для мене небезпеку, щоб там нічого собі не зробила. Я залишилася у футболці, зверху кофта, толстовка, брюки, ботинки, носки, і я така пішла в камеру. Дали мені подушку, матрац, постіль, простирадла, і я пішла у камеру. В камері в мене була ще одна жінка, яка уже сиділа. В камері — камера відеоспостереження, тобто все видно абсолютно, чим ти займаєшся. Ніякої гігієни, ніякої води теплої, абсолютно нічого, — згадує вчителька. 

Обшуки, пограбування, депортації

Нелюди систематично намагалися виявити найбільш небезпечних для них представників українського населення — військових, волонтерів, вчителів. Обшуки стали регулярною практикою. Під час обшуків намагалися знайти українськомовну літературу чи інші друковані матеріали патріотичного спрямування. Часто обшуками займалися кадирівці, які просто грабували оселі.

Я можу сказати за свій будинок, що там все порушено, що в мене був обшук. Що там все розбито. Я знаю, що в перший день, коли кадирівці зайшли в місто, вони знімали відео і заходили на перший поверх в школу. Я бачила, це відео є в інтернеті. І взагалі вони обходять всі будинки, перевіряють телефон — згадує педагогиня з Луганщини. 

Вона ж згадує, як кадирівці просто викинули з оселі літню жінку і заселилися в її будинок.

...це літня жінка. Кадирівці зайшли до неї, забрали з гаража машину сина, забрали бензин, забрали всю їжу в підвалі і ту, що була в хаті, все перерили, і наостанок вигнали ї ї з дому. На сьогодні вона живе у своєї подруги. І заселилися [кадирівці] туди, — згадує вчителька.

Найбільш «небезпечних» для ворога освітян, які категорично відмовлялися співпрацювати, примушували покинути власні домівки, погрожуючи ув'язненням.

Другий раз вже це було допит і обшук. Ми не чекали цього, я думала, що вже нічого не буде, але то був страшенний обшук, то були озброєні люди, їх було щось десять людей військових. Вони ж нишпорили по всьому дому, вони мене допитували, а з чоловіком обшукували. Після другого обшуку був третій допит і обшук. Вже обшукували двір, дім — не дуже, а двір обшукували. І після третього обшуку мені сказали: «У вас є два виходи з ситуації: або судове розслідування, і ви будете сидіть в тюрмі, бо ви порушуєте закон Росії». А я перебиваю його і кажу: «Так я ж громадянка України, як я можу порушувати закони Росії? Ну як це?». «А от так, — каже. — Або Лефортово, — він прям назвав мені це слово, — або выдворение». Я говорю: «Ну, звісно, краще выдворение». Він так усміхнувся, говорить: «Хорошо», — згадує вчителька Олександра з Херсонщини. 

Її орки просто довезли до лінії фронту — де й кинули, наказавши йти в бік українських позицій.

Я питаю: «Я можу йти?». «Да, ідіть». І я пішла. А він каже комусь: «Не стріляйте в неї, хай вона дійде», — розповідає освітянка.  

Постійні обшуки проводилися не лише у школах чи в домівках освітян, а й у дотичних до освіти закладах та організаціях. Про це повідомила засновниця Херсонського центру реабілітації дітей з інвалідністю Ольга Цілинко.

«…у нас обшук очолював або дагестанець, або кадирівець. Взагалі в Херсоні були дагестанці, дуже багато дагестанців було. Вони їздили зі своїми прапорами на цих БТРах. От у нас очолював обшук дагестанець. От я вам зараз скажу — їх зайшло три на другий поверх, три — на перший поверх. Ще чоловік п’ять двір обходили, гараж. Загалом — більше десятка було, — розповідала Цілинко.

Один з нелюдів погрожував зробити її сина калікою.

[…] І це була отака агресія — зброєю погрожували малому. В мене малий, його ж на ціп не всадиш дома. І він на велосипеді там їздив. Було таке, що він, зупинили його — там у нас площа Корабелів, такий кільцевий рух. Зупинили його, підійшов: «Давай рюкзак», — і автомат навів йому на ногу, малому. — «Если сейчас что-то найду — калекой сделаю», — згадує Ольга. 

Погрози

Зброю окупанти любили направляти не тільки на дітей. Одна з освітянок у Херсоні розповіла, як московит направив на неї автомат просто так, заради розваги.

Я йшла зі школи. Машина під’їхала — «зетка». Один військовий росіянин зайшов до кафе, інший стоїть біля авто поруч. Я мимо йду, я додому йду, втомлена така. Я не йду напролом, ні, я іду втомлена з роботи. Якби я його якось спровокувала своїм виглядом, знищила поглядом його — ні. Я йшла просто як стомлена людина. Але він навів автомат, і, от, цівкою так, знаєте, дуло навів, і проводжає оцим автоматом. Я йду мимо, не на нього — мимо, повз нього. А він мене проводжає, тримає мене на мушці, щоб я боялася. Це розумієте, це така зневага, що ми українці — люди другого сорту, — згадує жінка. 

Проводили окупанти й так звані «дружні бесіди», намагаючись схилити освітян до співпраці. Якщо вчитель відмовлявся співпрацювати, до нього навідувалися російські військові. Так, до вчителя інформатики Андрія вночі прийшли двоє орків із позивними «Грек» та «Комбат», які почали йому погрожувати.

Смотри, вот, если за тебя подписывается Комбат, я не знаю... Я бы тебя, конечно, завалил, ну, — типа, — если Комбат за тебя подписывается, то ты должен идти ему служить». А тот «Комбат» говорить: «Та не, не надо… не надо, типа, служить никуда, ничего не надо, — розповідає Андрій. 

Висновок

У висновку фонд зазначив, що цілеспрямоване переслідування українських вчителів, їх катування, депортації та вбивства окупантами є воєнними злочинами, порушенням Женевських конвенцій та норм міжнародного гуманітарного права.

Титульне фото: Husaruk Vitalii/Shutterstock.