Що не так у зверненні «освітянки та освітяни»?  

Питання ужиття фемінітивів в українській мові часто викликає активні дискусії в українському суспільстві. Найбільш обговорюваним є звернення у множині, наприклад: «вчителі та вчительки».

Раніше відомий філолог Олександр Авраменко на своїй сторінці у Facebook писав, щодо звернення у множині:

... Учні й учениці, учителі й учительки — так вимагають окреслювати стать у шкільних підручниках, коли проводять антидискримінаційну експертизу підручників. На мою думку, форма множини «стирає» родові (статеві) маркери. ...

Множина роду не має

Сьогодні вживання фемінітивів є популярним, проте не завжди виправданим. Використання фемінітивів у парі з іменником у множині є недоречним, адже в українській мові іменники у формі множини не мають категорії роду.

В українській мові не існує звернення «вчителі та вчительки», «учні та учениці» і так само «захисники та захисниці». Проте, коли у зверненні йдеться про конкретних людей, наприклад тільки учительок, тоді фемінітив буде доречним. А коли узагальнення абстрактне, тоді є неповагою звернення у множині з використанням фемінітивів, це лише подвоює текст. Для прикладу звернення, — «звертаємося до вчителів та вчительок», — правильніше буде сказати, — «звертаємося до вчителів». Не потрібно подвоювати слова у множині, якщо вони не несуть жодного інформаційного значення щодо статі.

Звернення в однині до конкретної людини передбачає використання фемінітивів, наприклад: учениця, вчителька, захисниця.

Проте варто зауважити, що українська мова постійно розвивається і ми самі є її творцями. Тому, можливо, наше суспільство вже готове до офіційних змін у використанні фемінітивів у множині.

Історія фемінітивів

Століття тому фемінітиви вже активно поширювалися в українській мові. Наприклад, у словнику української мови 1907—1909 року Бориса Грінченка можна знайти такі слова, як «арештантка», «аптекарка», «артистка», «арфистка» тощо. У 1920 р. з'явився «Словник української мови» Дмитра Яворницького, де зустрічаються такі слова, як «домовласниця», «абатиса», «дивачка», «догадничка» та інші.

Загалом на початку XX століття українські науковці жваво дискутували щодо вживання фемінітивів, адже жінки починали займати місця у все більшій кількості сфер діяльності. Наприклад, Іван Огієнко у «Нашій літературній мові» зазначав:

Наша мова витворила паристі форми для назв істот: чоловічі й жіночі, наприклад, учитель — учителька, професор — професорка, гість — гостя, друг — другиня, учень — учениця. — Іван Огієнко

Проте вже в 30-ті роки в тодішньому Радянському Союзі почалася русифікація: навіть перший український «скрипниківський» правопис, випущений у 1928 р., заборонили вже у 1933 р., назвавши його націоналістичним. Усе це призвело до того, що фемінітиви з нашої мови почали зникати, а до активного їх обговорення українці повернулися лише після здобуття незалежності, коли навколо питання фемінітивів знову розгорілася жвава дискусія.

Як відомо, у 2019 році Кабінет міністрів прийняв нову редакцію Українського правопису, у якій закладено вживання фемінітивів. Тепер усе офіційно: авторка, редакторка, директорка, майстриня, плавчиня.

Наприклад, ініціаторка унормування вживання фемінітивів у новій редакції правопису Ана Море зазначає:

Мені дуже сумно бачити позначки «зневажл.» чи «розмовн.» біля фемінітивів в сучасній українській мові чи чути від колег, що їм повернули дисертацію на редагування, бо там були «архітекторки» та «дизайнерки», а не поважні і серйозні «архітектори» з «дизайнерами». Хтось кричить про недолугість звучання фемінітивів (з часом владнається, найбільш неоковирні відпадуть, усталяться певні форми з синонімічного ряду), хтось відверто сміється, хтось бачить тут приниження (меншовартість жінки в професії, не дай бог акцентувати на тому, що це «прокурорка», коли ти – прокурор з великої літери), хтось просто проти змін у мові, бо «так звично». Я ж думаю, що «легалізувати» фемінітиві у правописі — ще один крок до суспільства рівності і поваги — Ана Море.

Редакція Всеосвіти активно використовує фемінітиви у своїх матеріалах, проте з обережністю ставиться до використання фемінітивів у множині. Мова має бути гарною!