Справжній літописець української історії — Михайло Грушевський
До процесу становлення української державності свого часу долучився видатний науковець Михайло Грушевський, коли у березні 1917 року утворилася УЦР. З цієї нагоди згадуємо про людину, яка припиняла суперечності та об'єднувала довкола себе демократичні сили.
В політику Михайла Грушевського привела історія. Йому судилося стати не лише видатним науковцем, а й визначним державним, громадсько-політичним діячем, академіком, літературознавцем, публіцистом та дійсним організатором української історичної науки. Фактично вся політична та наукова діяльність Грушевського — це не лише підготовка тогочасного змосковщеного українського народу до створення власної соборної держави, а й до отримання бажаної незалежності від всього російського.
Світлина з сайту Освітнього Центру ВРУ
Своїми науковими працями «Історія України-Руси» та «Схема руської історії» Михайло Грушевський здійснив концептуальну революцію. Він довів безперервність історії українського народу від часів Київської держави й донедавна, а також те, що український народ, як і всі інші слов’янські народи, має своє власне коріння, а єдина російська історія і єдина руська народність — це лише міф.
Володимиро-Московська держава не була ані спадкоємицею, ані наступницею Київської. Вона виросла на своїм корені, і відносини до неї можна б скоріше прирівняти, наприклад, до відносин Римської держави до її галльських провінцій, — писав понад сто років тому Грушевський.
Історична довідка. 17 березня 1917 року — у Києві було утворено Українську Центральну Раду (УЦР). Це був представницький орган українського народу, а після проголошення УНР — перший парламент.
«Некоронований король України», який дасть всьому порядок і лад
23 березня 1917 року, перед поверненням із заслання Михайла Грушевського, на своєму другому засіданні Центральна Рада ухвалює рішення, «щоб президіум Ради привітав п. Грушевського, коли він приїде до Києва». Проте до педагогічного музею, де працювала ЦР, Михайло Грушевський навідався лише 27 березня. Невеличка кімнатка на другому поверсі, один стіл та кілька лавок, півтора десятка осіб — так виглядав на той час майбутній український парламент.
Світлина з сайту Укрінформ — Проголошення ІІІ Універсалу на Софійській площі в Києві
Наступного дня Михайло Грушевський вперше головує на засіданні Центральної Ради. З його поверненням багато хто, насамперед тупівці, пов’язували надії на припинення суперечностей й об’єднання демократичних сил.
Ми всі вважали його за «некоронованого короля України», який приїде, то дасть всьому порядок і лад, — в той же період писав у своїх мемуарах громадський діяч і меценат Євген Чикаленко.
Пояснюючи пізніше завдання, які постали перед новим українським репрезентативним органом влади, Грушевський писав:
Треба було забезпечити волю України, відновити її старе народовластє, право народу самому правити всіма своїми справами. Діло велике, час такий, якого не було від часів Хмельниччини — упустити його не можна було. Треба було відложити все инше, а взятися до сього діла — до забезпечення політичних прав Українського народу й інтересів його трудящого люду.
Михайло Грушевський працював як державник упродовж всього періоду існування Центральної Ради (з березня 1917 до 29 квітня 1918 року). Він еволюціонував від прихильника створення національно-територіальної автономії України у федеративній російській республіці, до проголошення Української Народної Республіки та її незалежності. Це відобразилося в текстах чотирьох універсалів УЦР, до розробки, обговорення та проголошення яких був причетний Грушевський як очільник цього владного органу. Зокрема, він приділяв значну увагу конституційному процесові в Україні. Під його керівництвом розробили Конституцію незалежної УНР, проєкт якої затвердили 29 квітня 1918 року.
Історична довідка. У січні 1918 року під час штурму Києва більшовики цілеспрямовано спалили маєток Грушевських на вулиці Паньківській, 9. Операцією командував Михайло Муравйов. Бронепотяг із загонами матросів на чолі з Андрієм Полупановим кілька годин розстрілював запальними снарядами будинок. Ущент згоріли цінні рукописи, бібліотека, унікальні колекції рушників, вишивок, килимів, порцеляни та прикрас. Згодом Муравйов вихвалявся цим «подвигом» — він велів артилеристам бити по найвищих та красивих будинках Києва, по церквах та палацах: «Я зажег снарядами огромный дом Грушевского, и он в течении трех суток горел, как яркий костер…».
У ніч з 29 на 30 квітня 1918 на Михайла Сергійовича було скоєно замах. Коли під охороною січових стрільців він разом з дружиною залишав будівлю Центральної Ради, то один з січовиків (чи то галичанин-москвофіл, чи переодягнений в січовика російський офіцер) кинувся на нього з багнетом з криком «За Русь!». Охорона відштовхнула нападника, тому Грушевський не постраждав. Проте була легко поранена його дружина. Обставини цієї справи так і залишилися нез'ясованими, оскільки нападник, котрий вчинив замах, незабаром був застрелений — нібито при спробі до втечі.
Марія та Михайло Грушевські. Китаїв, 1928 рік. Фотографія зберігається в Архіві ім. Дмитра Антоновича Української вільної академії наук у США
У 1918 році, після перевороту, в результаті якого до влади прийшов Скоропадський, Грушевський перейшов на нелегальне становище. У підпіллі він займався науковою діяльністю. В березні 1919 року, Михайло Грушевський залишив Українську Народну Республіку й виїхав за кордон. А через п’ять років, у березні 1924 році, він повернувся уже до радянської України. Тобто, виїхав він з УНР, а повернувся в УРСР.
Світлина Українського інституту національної пам'яті
У Головному управлінні держбезпеки НКВД справа Грушевського мала кодову назву «Старец». За спогадами сучасників, Михайло Грушевський мав надзвичайну працездатність — спав по 4 години на добу, весь свій час присвячував роботі. Творчий доробок складає понад 2000 праць. Десятитомну монографію «Історія України-Руси» Михайло Сергійович писав 38 років — з 1895 по 1933 рік.
Проте один з найбільш суперечливих фактів про Михайла Грушевського — дата його смерті. Мова йде про 24 та 25 листопада 1934 року. Відповідно до історії хвороби Михайла Сергійовича, 24 листопада датується останній запис — смерть настала внаслідок серцевої слабкості о 2 годині по полудню. Натомість 27 листопада 1934 року в українських газетах «Комуніст» та «Вісті ВУЦВК» з’явився некролог, де й зазначалась дата смерті Грушевського — 25 листопада. Це призвело до тиражування неточності, адже нікому не спадало на думку, що в офіційному повідомленні про смерть може бути хиба такого типу.
Певна кількість сучасних дослідників вважає, що Михайло Грушевський свого часу не зробив усього необхідного, щоб Україна перемогла у визвольних змагання 1917—1920 років. Але чи коректно так вважати? Адже він зробив набагато більше — створив науково обґрунтовану базу для здобуття незалежності та дав українцям ідеологічну зброю для боротьби з одвічним ворогом — московитами.
У матеріалі було використано інформацію з вебресурсів: Укрінформ, УІНП, Локальна історія.
Користувач:
Бур'ян Олена Олександрівна
