Світ реформує школу, а ми — котлети: чому українська освіта застрягла на кухні?

У Західній Європі суспільні дискусії щодо проблем у шкільній освіті зосереджені навколо системної кризи успішності, кадрового дефіциту та адаптації до цифрового світу.

В Африці (особливо в країнах на південь від Сахари) обговорення точаться навколо забезпечення базового доступу до навчання, шляхів подолання масштабної «кризи знань» та вирішення проблеми критичного браку інфраструктури й учителів.

У таких азійських країнах, як Японія та Південна Корея, у центрі уваги громадськості перебуває криза психічного здоров'я дітей.

• А ми ну ніяк не можемо вийти за межі суто «кулінарної» теми...

Кулінарна тема в топі новин — це ознака того, що наше суспільство поки що реагує лише на найближчі та найзрозуміліші побутові подразники. Зацикленість на їжі — насправді класична психологічна та соціальна реакція на хронічний стрес, дефіцит безпеки та недовіру до реформи НУШ.

Шкільний обід став ідеальним громовідводом для суспільних дискусій з кількох фундаментальних причин:

• • По-перше, це дає ілюзію хоч якогось контролю в часи повного хаосу. Коли люди відчувають безсилля перед зовнішніми обставинами, тарілка супу чи котлета — це те, на що справді можна вплинути.

• • По-друге, ми скотилися на найнижчу сходинку піраміди Маслоу — задоволення базових фізіологічних потреб (безпека, їжа, тепло). Тепер люди просто не здатні зосереджуватися на речах вищого порядку: якості навчання, проблемах цифровізації чи кризі результатів дослідження PISA.

• • По-третє, «кулінарна» тема має низький поріг входження в дискусію, адже в їжі «розбираються всі». Щоб кваліфіковано обговорювати профільну старшу школу, стандарти НУШ, дефіцит учителів фізики чи зміни в механізмі надання освітньої субвенції, потрібно розумітися на педагогіці та фінансах. А експертом у котлетах, булках та запіканках відчуває себе кожен. Це створює простір для гучних суперечок, які медіа миттєво підхоплюють заради клікбейту.

• • По-четверте, грає роль візуальна відчутність змін. Трансформація освітньої програми чи підходів до викладання — це «невидима» реформа для абсолютної більшості батьків. Натомість зміна шкільного харчування відбувається наживо: дитина приходить додому й каже: «Це було смачно» або «Це було жахливо».

Як тільки повернеться стабільне відчуття безпеки, увага суспільства неминуче зміститься на інші гострі виклики: критичний кадровий голод у школах, катастрофічні освітні втрати через війну, психологічну травматизацію учнів та педагогів, а також на інтеграцію української освіти в європейський простір.

От така сумна констатація колеги: уже ж усім зрозуміло, що немає в нас якісної шкільної освіти, але в голові наших співгромадян одна каша, яка поки що перемагає.

• Так, школи – це харчувально-розважальні заклади. І це влаштовує усіх. Головні меседжі сім'ї: нічого вчителі не роблять і несмачно годують.

Галина Турко

• Стрічка соцмереж вже кілька тижнів рясніє фотографіями шкільних обідів. При чому, незалежно від якості тої страви – просто: «Сьогодні діти їли отаку котлету…». Меню обговорюють, аналізують, критикують, порівнюють. Супи, запіканки й салати збирають більше уваги, ніж підручники, уроки чи результати навчання. Дивна річ: про те, що дитина не читає, не знає таблиці множення чи не вміє висловити власну думку, дискусій значно менше. А от про макарони – справжні баталії. Наче головний продукт школи – обід, а не освіта. І це, мабуть, найтривожніший пункт у нашому «суспільному меню».

Nataliya Vlasova

Погляд з позиції директора

"Я можу багато чого прокоментувати по харчуванню дітей. Якби ви, колеги, знали, як складно "проходили" субвенційні кошти, які виклики для дофінансування були в громадах, як вчасно треба було оголосити закупівлі, провести вивчення ринку, аналіз цін, обгрунтування технічних та якісних характеристик послуги (якщо це аутсорсинг чи кейтеринг).

Провести закупівлі. Скільки "паперотворчості" треба було зробити, щоб дотриматись усіх вимог з РІЗНИХ контролюючих, перевіряючих, моніторингових, аудиторських служб.

А ще громадські організації, різного роду активісти та блогери, які лише очікують знайти хайп на цій темі і підняти свої перегляди.

Окремо (за дужки) ставимо екзальтованих батьків: "моїй дитині належиться, я ж плачу податки", "Що це за меню.. Моя дитина це не їсть..."

А ще "її величність - казна!" Щоб зареєструвати договір у казначействі,це ще той квест.

Але й це ще не все... Далі безпосередня організація самого процесу: можливості посадкових місць у їдальні, організація гігієни рук перед вживанням їжі, тарілки, столові прибори, естетика подання страв. І це ще не все. Облік та звітність.

І "вишенька на тортик" Чи знаєте, що субвенційні кошти виділені із розрахунку до 57 навчальних днів. Візьміть календар і порахуйте: скільки навчальних днів є у вересні-листопаді 2026р. (не дивуйтесь, на грудень 2026р. коштів поки що немає).

Ось така правда про підводну частину "айсберга".

Я вже мовчу про зарплати кухонних працівників (там, де базова кухня). Виклики з тривогами -це окрема тема.

Ось так, приблизно, все це виглядає в реалі, а не у статистичних звітах., чи "показниках", "опитувальниках" і т. д.

Я не кажу, що харчування десь погане, чи хороше. У ввіреній мені школі все гаразд.

Питання в іншому: не заважайте, якщо не можете допомогти. Дайте спокій цій темі, бо ніхто не зацікавлений зробити щось на шкоду дитині. Дякую. що дочитали! Видихнув...

Сергій Запісов, директор Стрийської початкової школи №11