Треба приймати рішення, за які не аплодують(Наші методичні рекомендації для МОН)

Надійка Кузьмичова на прощання надіслала нам чергові методичні рекомендації «Про організований початок 2026/2027 навчального року в закладах загальної середньої освіти»*.

А ми напишемо свої рекомендації для нової команди в МОН з тим, щоб вони не повторювали провальні «політики» попєрєдніків, а все тепер зробити навпаки:

1. Спочатку забезпечити реальне підвищення зарплати вчителя (створення умов для його професійного розвитку тощо), а потім проголошувати реформи і вже не пустопорожні лозунги на кшталт «Вчителі – важливі!».

Бо важливість будь-якої роботи це:

• Високі зарплати, які відображають важливість їхньої роботи.

• Реальні пільги (привілеї) та соціальний захист.

• Розумне робоче навантаження.

• Достатні ресурси для здійснення освітнього процесу.

• Повага, яка виходить за рамки пустопорожніх декларативних фраз.

Бо захоплення вчительською «незламністю» не може оплатити рахунки, а натхненні цитати аж ніяк не можуть замінити справедливої компенсації за титанічну працю.

Тож замість того, щоб прославляти жертовність учительства, слід нарешті почати вибудовувати системи, які дозволять їм працювати з гідністю, стабільністю та реальною підтримкою, яка їм справді потрібна.

2. Докорінно переглянути абсолютно хибні «підвалини» НУШ(наші освітянські новостворені "скрєпи"), які мають катастрофічні наслідки

• утвердження принципу задоволення («приємно ходити до школи») замість культури зусиль,

• перенаправлення агресії не надто зорового соціуму в бік школи і вчителя та створення навколо них агресивного середовища,

• знецінення досвіду та професіоналізму справжніх майстрів своєї справи та насадження новомодних пед. технологій, які не мають доказової ефективності,

• профанація самої ідеї гімназійної освіти та дискредитація назви «гімназія»,

• насаджування каргокульту та некритичне запозичення закордонних «практик, які не працюють»,

• впровадження абсолютно хибних способів «прокачки» вчителів, які призвели до появи таких ганебних явищ, як торгівля педагогічними індульгенціями (сертифікатами) тощо.

3. Нарешті вийти з удаваної реальності НУШ-реформ та припинити зображати їх успішний успіх на всіляких пустопорожніх шоу. Також вкрай необхідно відмовитись від привілейованої глухоти та монополії на визначення того, що є реальним(побачити справжню ситуацію в освіті) і зрозуміти що працює на якість освіти.

Бо найкращим вчителем є реальність. Деякі речі неможливо пояснити, треба, щоб люди самі це пережити. Можна їх застерігати, направляти, але не можна приймати замість них рішення. Відправляйте агентів змін на грантах, які вже десятиліття реформують нашу нещасну освіту, пожити з наслідками своїх рішень на освітянську передову (попрацювати в школу чи дитсадочок).

Варто нарешті зрозуміти, що реформи як і гроші люблять тишу, тому всю енергію освітянського потяга не МОНа ні в якому разі традиційно перенаправляти у свисток (шоу, презентації, дикий самопіар, звітики з відосіками тощо).

4. Зрозуміти, що не педагогічна спільнота буде працювати на «авторитет» міністерки(ра), а міністерка(р) буде працювати на авторитет учителя. І звітуватиме про те, що вона(він) і її(його) команда зробили для нас.

А ми будемо періодично навідуватись у МОН і лагідно запитувати: а міністерка(р) проводять у вас щодня «ранкові зустрічі» чи "а де у вас тут осередок творчості"?! Бо саме про ви, державні мужі, (а не вчителі!) маєте звітувати!

• Тож там, наверху, має утвердитись розуміння того, що будь-яка концепція(програма, дорожня карта тощо), має бути переліком того, що держава планує зробити для того, щоб вчитель міг ефективно працювати в окресленому напрямку.

Ще раз: такі документи ні в якому разі не повинні бути переліком того, що має зробити(чи зімітувати, що зробив) вчитель(директор школи, освітній експерт, викладач…) для держави та якомога «красивіше» прорапортувати про «виконання».

Ще в часи «перебудови» ми зрозуміли різницю між радянським стилем управління і демократичним стилем врядування. Для совка типовою була і є картина: «трудящі» звітують начальникам про свої «трудові звершення»(виконання і перевиконання планів, освоєння нової продукції, проведені заходи тощо). Якщо ж, наприклад, американський президент зустрічається із «трудящими», то саме він звітує що зробив для Америки… Адже вони його, а не він їх, обрали для того, щоб, маючи в своїх руках важелі влади та ресурси, людина могла реалізувати задекларовану під час виборів програму.

5. Почати реформи з себе, тобто з реформування системи управління освітою.

• Багаторічна практика показала, що неможливо реформувати нас, не реформуючи себе.

Ми слід доручати будь-якій освітній конторі проводити хоч якісь реформи, якщо спочатку докорінно реформуємо цю контору. Реформування системи управління призвести до реальної дебюрократизації, ліквідації конкурсо-ювілейо-сертифікато- та інших маній та освітніх маразмів, усунення від заробітків на реформах привілейованої верстви ні на що не здатних «агентів змін» та їхньої обслуги з фуршетних освітян тощо.

Слід негайно закрити всі псевдореформаторські структури, які створювались під «своїх». Бо саме під їх прикриттям у нас уже сформували нову привілейовану високооплачувану верству освітянської бюрократії.

Почати курс на справжні реформи можна лише з ліквідації усіх цих «шарашкиних контор», які продукують лише псевдореформаторські міражі та влаштовують пустопорожні шоу.

Як показало абсолютно провальне реформування в останні 10 років, не варто покладати хоч якісь надії на самопризначених заробітчан та спритників, слід запустити головний ресурс розвитку освіти – свободу творити і витворяти. Тоді справжнім агентом змін зможе стати кожен.

Тому треба негайно розігнати секту «Свідків НУШ» (закреслено), спільноту відповідального вчительства (закреслено), наколоМОНівських фуршетних освітян, які всі ці роки створювали теплу ванну для «голого короля».

І…

зробити ставку на «огульних критиканів», які створять в освітянській спільноті культуру творчого незадоволення. Без такої культури на усіх рівнях реформа ну ніяк не зрушиться з мертвої точки. А спиратись можна лише на те, що чинить опір.

6. Зрозуміти, що складовою сучасного управлінського мислення є готовність і спроможність проводити ефективну "роботу над помилками".

Як бачимо, відсутність критичної самооцінки стану реалізації проекту НУШ і повне ігнорування альтернативного бачення шляхів подальшого розвитку, призвело до абсурдних рішень, патологічної самовпевненості і самозакоханості.

А це неминуче приводить до краху.

Навряд чи до цього пункту вони дочитають ці рекомендації, тому «не трать куме сили» на марну працю.

Напишу для нас.

• Звісно, ймовірність того, що до цих рекомендацій дослухаються нові очільники МОН близька до нуля, тому постійно нагадую колегам: «нам своє робить» і ви не Система. Ви — виняток з неї. Ви той, хто за зачиненими дверима свого класу діє на основі здорового глузду. Хто б не був міністром і які б методичні рекомендації не прислали люди Системи. Вам не потрібно рятувати всю українську освіту. Просто зверніть увагу на того, хто перед вами.

* Про інерційність управління освітою

Форум «Артеківські діалоги-2008». На секції «Якість середньої освіти. Як вирішити множинність проблем?» присутні відразу три міністри освіти і науки, діючий на той момент міністр Іван Вакарчук та два його попередники - Василь Кремень (керував МОН у 1999–2005 рр.) та Іван Зязюн (очолював МОН у 1991–1992рр.).

«Три богатиря» сиділи ззаду і мовчки спостерігали як ми «розриваємо сорочки на тілі».

Моя колега каже мені: Чому вони сидять? Треба їх якось задіти за живе, щоб вони включились у дискусію. Зроби це, ти ж вмієш…

Для цього випадку у мене був під рукою Наказ МОН № 349 від 21.04.2008 «Про підготовку та організований початок 2008/2009 навчального року». Я почав під загальний сміх публіки цитувати найбільш «цікаві» пункти, на кшталт «6.4.1 провести модернізацію котлів, заміну зношеного котельного обладнання на сучасне з підвищеним коефіцієнтом корисної дії, ремонт теплоізоляції зовнішніх тепломереж, утеплення теплотрас; 6.4.2. здійснити заміну та утеплення вікон і дверей», «6.6 організовано провести серпневі конференції педагогічних працівників, залучивши до участі в них керівників місцевих органів державної виконавчої влади та самоврядування, наукових установ, підприємств і громадських організацій», «6.8 до 31 серпня 2008 р. провести набір учнів до 1-х та 10-х класів», «6.12 до 15 серпня провести регіональні огляди-конкурси стану підготовки дошкільних, загальноосвітніх, професійно-технічних, вищих та позашкільних навчальних закладів до нового навчального року», «6.14 забезпечити урочисте проведення Дня знань 1 вересня 2008 року», «6.15 надати оперативну інформацію щодо організованого початку 2008/2009 навчального року відповідно до департаментів загальної середньої та дошкільної, професійно-технічної та вищої освіти 01.09.2008 р. до 11 години» тощо.

Цитую сам себе:

Шановний Іване Олександровичу, я, звісно, розумію, що серед 20.047 (така була їх кількість станом на початок 2008/2009 навчального року) керівників загальноосвітніх навчальних закладів є різні люди, але невже ви думаєте, що без вашого наказу вони не здогадаються «провести набір учнів», «здійснити заміну та утеплення вікон і дверей» чи не «забезпечать урочисте проведення Дня знань»?

Можна було б посміятись над недолугістю авторів цього бюрократичного шедевру і використовувати його як ілюстрацію для моєї «улюбленої» тези про школу як надлишково керовану організацію, якщо б не одне «але»… На виконання вашого наказу, будуть видані аналогічні накази обласних управлінь, потім міських та районних відділів, потім шкільні... Для імітації роботи будуть проведені сотні нарад, регіональні огляди-конкурси, здійснено тисячі візитів усіляких перевіряльників до шкіл, змарновані тонни паперів на «оперативну інформацію»… Тож уся ця «мишача метушня» навколо наказу не тільки не допоможе школам реально підготуватись до нового навчального року, а і активно заважатиме це робити.

Іван Олександрович не повівся на мою інтелектуальну провокацію і в діалог так і не вступив, тому інтерактив на секції не вийшов. Та у неофіційні розмові сказав мені: я згоден, що видавати такий наказ - повна дурня, але ж ви розумієте, у мене щодня на столі пачки паперів, які я не читаючи «на автоматі» підписую… Підписав і цей наказ таким чином, скажу директорові департаменту загальної середньої, спеціальної та дошкільної освіти, щоб наступного року такого наказу не було.

• На «Артеківські діалоги-2009» я їхав із роздрукованим текстом наказу-клону «Про підготовку та організований початок 2009/2010 навчального року». От тільки Іван Олександрович на цей форум не приїхав, а начальник тодішній департаменту просто втік із секції як тільки дізнався, що я модеруватиму її роботу.