Які проблеми української шкільної освіти вирішила НУШ?

Я серйозно це запитую. І буду аплодувати стоячи, якщо ви назвете ці проблеми.

Бо…

Реформи проводяться не заради того, щоб створювати проблеми.

І, звісно, не заради «освоєння» грантів на реформи.

Справжня реформа полягає не в тому, щоб завалювати школи псевдоінноваціями на кшталт оцінювання за ГР, а насамперед у вирішенні нагальних проблем.

Як це не прикро, але доводиться констатувати, що НУШ не вирішила жодної проблеми шкільної освіти. Її ініціатори та амбасадори лише обіцяли суспільству, що все буде інакше, «як у Фінляндії»...

• Чи вирішена проблема забезпечення достойної зарплати вчителям?

Ні, забезпечили лише собі суперпристойні заробітки(привілейованій верстві освітніх бюрократів з новостворених директоратів МОН, ДСЯО, команд підтримки реформ, офісів впровадження НУШ тощо).

На вчителів лише поклали безліч нових обов’язків за ті самі гроші. Небачено зросли лише психофізичні витрати, пов’язані з їхньою щоденною діяльністю, та обсяг їхніх обов’язків. Зайве доводити, що досягнення тих чи інших освітніх цілей залежить від психічного та фізичного благополуччя вчителів.

«Люди, хто ще працює в школі, вам не шкода свого життя?! У вас воно лише одне...», – такі типові коментарі в обговоренні питання «Чому вчителі йдуть зі школи?». Тобто це питання тепер треба формулювати по-іншому: чому люди ще так довго залишаються в шкільній освіті, незважаючи на сумні реалії.

• Чи вирішена проблема з мотивацією всіх учасників освітнього процесу?

Навпаки, замість створення ефективного мотиваційного механізму, демотивували всіх. Ну, окрім, гіпеактивних агентів змін на грантах. Як наслідок, «маємо, що маємо»: мотиваційну катастрофу та круте піке якості освіти.

• Чи з’явилась на місці пострадянської «вертикалі» сучасна система управління освітою як передумова для справжніх реформ?

Ні, вони вже десятиліття намагаються реформувати нас, не реформуючи себе. Коли ця «вертикаль» створювалась, у тоталітарному суспільстві(де «партія веде») партія таки вела… Куди вела і куди завела, ми вже знаємо. А зараз замість «керівної і спрямовуючої» ролі ми бачимо лише суцільні агентозмінські шоу на яких продукуються лише псевдорефоматорські міражі.

Реформа освіти, як і будь-яка реформа, – це реформа системи управління.Якщо система управління не реформується – це не реформа.

Отаких запитань із відповіддю "НІ", я можу назвати принаймні десятка два.

Але все ж хотів дізнатись: які проблеми української шкільної освіти вирішила НУШ?

Поставив це запитання на своїй сторінці у ФБ. Жодної відповіді не отримав попри те, що маю майже 65 тис. читачів і точно знаю, що «агенти змін» її постійно читають.

Тому

Я не буду виправдовувати Міністерство освіти коли воно здійснює абсурдні кроки, які приречені на провал.

Я також не буду повторювати агентозмінські пустопорожні мантри лише тому, що вони прикривають їх гаслом «реформування освіти».

Бо люди, які задекларували і вже майже десятиліття здійснюють «реформи», мають нарешті взятися за справжню роботу і почати вирішувати реальні проблеми шкіл, учнів та вчителів, щоб зцілити українську систему освіти.

Зробив запит до ШІ: Які проблеми української шкільної освіти вирішила НУШ?

Реформа «Нова українська школа» (НУШ) була розроблена як фундаментальна трансформація, покликана перевести пострадянську систему освіти на європейські стандарти. Її головна мета полягала в тому, щоб відійти від простого «зазубрювання» фактів та перейти до здобуття компетентностей, необхідних для життя в сучасному світі.

Ось головні проблеми української шкільної освіти, які успішно розв'язує (або трансформує) реформа НУШ:

1. Перевантаження теоретичними знаннями без практики

• Що було: Учні вивчали величезну кількість інформації, яку не могли застосувати на практиці, а навчання було орієнтоване переважно на підготовку до складання іспитів.

• Як вирішила НУШ: Змістила акцент зі "знаннєвого" підходу на компетентнісний. Дітей навчають критичного мислення, фінансової грамотності, ініціативності, екологічної безпеки та вміння працювати в команді — тобто навичкам (soft skills), які справді потрібні в житті.

2. Психологічний тиск, стрес та страх помилки

• Що було: Традиційна школа часто використовувала оцінки як покарання, практикувала порівняння дітей між собою та авторитарний стиль викладання (вчитель завжди правий). Це вбивало в учнів бажання вчитися.

• Як вирішила НУШ: Запровадила формувальне оцінювання в початкових класах, де оцінки замінили на рівні досягнень, а коментар вчителя має на меті підтримати та спрямувати дитину. Акцент робиться на тому, що помилка — це не привід для покарання, а нормальний етап навчання.

3. Відсутність академічної свободи та гнучкості

• Що було: Жорсткі навчальні програми, однакові для всіх. Вчителі не мали права відхилятися від затвердженого плану, а старшокласники були змушені вивчати понад 20 обов'язкових предметів, навіть якщо деякі з них їм ніколи не знадобляться.

• Як вирішила НУШ: Запровадила 12-річну систему освіти з гнучкою структурою. Особливо це стосується старшої профільної школи: замість вивчення всього потроху, учні 10–12 класів можуть обирати профільні предмети (IT, STEM, лінгвістика тощо) для підготовки до майбутньої професії.

4. Пасивна роль учня та нудні уроки

• Що було: Учні здебільшого виступали пасивними слухачами, просто записуючи лекції з дошки.

• Як вирішила НУШ: Основою навчання стало діяльнісний підхід та інтегровані уроки. Діти проводять дослідження, працюють у групах, роблять проєкти, вчаться висловлювати власну думку та дискутувати.

5. Застаріле середовище та брак обладнання

• Що було: Класи часто виглядали як лікарняні палати чи кабінети з партами в рядок, де не було місця для інтерактиву та командної роботи.

• Як вирішила НУШ: Змінила підхід до освітнього простору. Класи облаштовують за зонами: для відпочинку, для індивідуальної та групової роботи, забезпечують сучасними дидактичними матеріалами (конструктори LEGO, настільні ігри) та інтерактивними дошками.

6. Відірваність від потреб вчителя

• Що було: Система вимагала від вчителя виключно звітності, а підвищення кваліфікації було формальним і примусовим.

• Як вирішила НУШ: Запропонувала концепцію поваги до вчителя, надала автономію у створенні власних навчальних програм і вільний вибір того, як і де підвищувати кваліфікацію (через сучасні тренінги та Студію освітніх онлайн-ресурсів EdEra).

На жаль, ШІ помиляється. Він просто повторює агентозмінські мантри.

Бо насправді «маємо, що маємо:

• Шоу-реформи в освіті.

• Кризу базових знань (ілюзія компетентностей),

• Падіння авторитету вчителя та відвертий цинічний булінг вчительства.

• Паперово-електронне божевілля та посилення бюрократичного пресингу замість свободи творчості(чого варте ґвалтування вчительства абсолютно нежиттєздатною системою оцінювання за групами результатів).

• Хронічне недофінансування та нерівність у матеріально-технічному забезпеченні шкіл.

• Провал у підготовці кадрів та масову втечу молоді зі школи.

• Конфліктну оптимізацію мережі шкіл, профанацію самою ідеї гімназійної освіти та ілюзії, що механічне переміщення дітей може призвести до прориву до вищої якості освіти у «ліцеї».

Анекдот. Не про наші шоу-реформи в освіті.

Потрапили в яму вовк, лисиця та осел.

Лисиця дивиться на осла і думає:

«Удвох із вовком ми його точно здолаємо. М’ясо є, якийсь час протримаємося, а там, якось, і виберемося».

Вовк подивився на осла:

«М’ясо є».

Подивився на лисицю:

«Краля є. Жити можна!»

Осел подивився на обох і каже:

— Хлопці, я ж не дурний, усе розумію. Образи на вас не маю, таке воно життя! Але в мене є одне прохання: можна мені перед смертю хоч заспівати напослідок?

Ті погодилися. Як осел співає — не знали ні лисиця, ні вовк. І затягнув осел свою пісню, таку гучну й тріумфальну, що вовк із лисицею аж заціпеніли від захвату.

Мисливці почули той крик, прибігли й застрелили вовка та лисицю.

Остання думка у згасаючій свідомості вовка: «М’ясо було. Кралям була. Так ні, шоу захотілося!»