Закон Каннінґема: збреши, щоб дізнатись правду

Цей закон названий на честь Ворда Каннінґема, американського програміста та винахідника технології «вікі».

• Закон Каннінґема (Cunningham's Law) стверджує, що «найкращий спосіб отримати правильну відповідь в Інтернеті – це не поставити запитання, а опублікувати явно помилкову відповідь з тим, щоб отримати від іншого користувача потрібну інформацію». Цей закон можна розглядати як інтернет-версію французького вислову prêcher le faux pour savoir le vrai («збреши, щоб дізнатись правду»).

Закон Каннінґема став особливо актуальним із розвитком соціальних мереж, які надають можливість залишати коментарі. Існує навіть класичний мем «В інтернеті хтось неправий»: коментатори не можуть утриматися від того, щоб виправити помилки інших або відстоювати свою точку зору в онлайн-дискусіях, навіть якщо це не має великого значення чи не приносить їм реальної користі.

Літературний герой Артура Конана Дойля Шерлок Голмс відомий тим, що не раз пускає в дію цей прийом. Наприклад, читаємо у детективній повісті «Знак чотирьох» (англ. «The Sign of the Four»): «Найважливіше, коли маєш справу з такими людьми, — сказав Голмс, коли ми всілися в човнику перевізника, — ніколи не подавати знаку, ніби тобі хоч на крихітку важлива їхня інформація. Якщо вони щось зачують — одразу замкнуть рот на колодку і мовчатимуть, як риба. Коли ж ти слухаєш їх ніби знехотя — почуєш все що тобі треба». У знаменитому серіалі «Шерлок» із Бенедиктом Камбербетчем звучить фраза: «Люди не люблять щось вам розповідати. Люди люблять із вами сперечатися».

Чому закон Каннінґема працює?

Філософ з Оксфорда Джонні Томас стверджує, що закон Каннінґема часто працює, бо людям подобається виглядати розумнішими за інших. За його словами, завжди є люди, які мріють про те, щоб їх вважали найкращими. Вони хочуть, щоб інші захоплювалися їхнім інтелектом чи мудрістю.

Як використовувати закон Каннінґема в освіті?

По суті закон Каннінґема – це простий психологічний трюк, який змушує людей розговоритися.

Люди намагаються облаштовувати світ навколо себе відповідно до своїх уявлень про те, як правильно. Саме тому нам хочеться поправити співрозмовника, який помилився. Це бажання настільки сильне, що змінює нашу поведінку. І навіть змушує робити те, чого ми робити не збиралися.

• Американський доцент та викладач Раджив Р. Тріпаті, зацікавившись цією темою, провів маленький експеримент і виявив: якщо навмисно припускатися очевидних помилок, які легко оскаржити, студенти слухатимуть лекцію набагато уважніше. Ловити викладача на неточностях чи пробілах в інформації настільки цікаво, що, за оцінкою Тріпаті, активність та залучення учнів на його заняттях зростали на 80%.

Мінарелла, блогерка та одна з найкращих авторів соціальної платформи «Medium», поділилася своєю практикою застосування цього закону. Так, завдяки ефекту Каннінґема вона добилася уваги школярів:

«У свій час я була викладачем розмовної англійської у кількох японських дітей. Моя робота ускладнювалась їхньою стриманістю: вони зазвичай мовчали або неохоче робили однозначні відповіді.

Наприклад, коли я показувала картинку зі слоном і питала: „Хто це?“, вони відверто нудьгували, робили будь-що, тільки не відповідали на моє запитання. Але, якщо я казала, що це жираф, вони миттєво включалися в урок і кричали: "Ні, це слон!". Той факт, що я чогось не знала, а вони знали, робив дітей більш впевненими та захопленими навчанням».

«Геніальна людина не помиляється», — писав Джеймс Джойс 100 років тому.

«Її помилки є вольовими і є порталами для відкриття».

Цей прийом діє і на дорослих.

«Якщо я звертаюся до стриманої серйозної людини, припустимо, так: „Ви інженер. Розкажіть про свою роботу“, він зазвичай каже щось на кшталт „Я проектую різні системи“. Потім мені доводиться ставити нескінченні уточнюючі питання, щоб випитати хоч трохи подробиць. А дорослий робить втомлене обличчя та відповідає однозначно та нудно. Такі відповіді нікому не подобаються.

Але… якщо я ставлю питання, вклавши в нього якусь помилку, наприклад: „Ви інженер. Це означає, що ви будуєте двигуни?“, людина раптом пожвавлюється. Йому хочеться терміново вказати на моє невігластво. Він докладно пояснюватиме, хто такі інженери, чим вони займаються і чим не займаються. Все, що потрібно від мене для того, щоб потік слів не припинявся, це кожні кілька хвилин недовірливо вставляти: „А ви впевнені?“. Сумнів обов'язково викликає реакцію».

Закон Каннінґема також допомагає і у повсякденному житті.

Джонні Томас порівнює цей закон із методами професійного коучингу і пише, що він дає можливість «отримати доступ до знань із чорного ходу, коли вхідні двері зачинені на замок».

Наприклад, часто буває, що друзі не можуть визначитися з місцем зустрічі. Виникає незручне мовчання, а на запитання: «У який ресторан ми підемо?» ніхто відповіді не дає. Тому краще сказати: "А давайте підемо в ресторан з шаурмою (бургерами/піццей)?". Після цього інші люди почнуть заперечувати та пропонувати інші ідеї.

В особистому житті це теж працює. Тож, якщо ви не впевнені в якомусь важливому життєвому рішенні киньте монетку. Тут важливо зафіксувати свою реакцію на будь-який результат. Чи були ви засмучені, якщо випав «орел»? Або, може, ви тепер відчуваєте таємне полегшення? Це хороший спосіб дізнатися про свої справжні бажання.