Інструкція новому міністру освіти і науки

Пройшла чутка, що у нас має нарешті змінитись міністр освіти та науки.

Звісно, перед новим міністром стоятимуть питання "хто винен і що робити", тож треба узагальнити попередній досвід управління освітньою сферою у відповідних рекомендаціях чи "(не)шкідливих порадах".

Інструкція новому міністру освіти і науки:

1. Відсунь від центрів прийняття рішень усіх «сильно вумних» освітян, але ні в якому разі не чіпай і всіляко просувай хай не надто адекватних, але «своїх» дурнів, вірнопідданих «сірих мишок» та відвертих дуполизів звичайних. Це забезпечить тобі «теплу ванну», а їм можливість забезпечити себе «на всю оставшуюся жізнь».

Людина-Що-Ставить-Незручні-Запитання VS Людина-Що-Сприймає-Усе-На-Ура!?, - запам’ятай, ти на боці другої.

2. Постійно демотивуй всю освітянську спільноту суперечливими вказівками, пустопорожніми обіцянками, дурнуватими прожектами та відвертим перенаправленням агресії хворого соціуму в бік школи та вчителя. Бо нагнітання агресивного середовища це саме те, що треба: будуть боятись і робитимуть те, що скажемо!

3. Якомога частіше висувай нереальні вимоги до неадекватно оплачуваних працівників з тим, щоб сформувати у них комплекс вини. Це основа основ вітчизняної освітньої політики. Саме заради цього і розробляються докУменти на кшталт професійного стандарту за професією «Керівник закладу загальної середньої освіти».

4. Якомога більше публічно розпатякуй про академічну свободу, доброчесність, університетську автономію та іншу західну лабуду. Ти ж маєш виглядати прогресивним! І під це наївні європейці дають гроші. Насправді ж зроби з прогресивних ідей, які закладені в Законі "Про освіту", каргокультний килимок з очерету(за прикладом мешканців Мікронезії, які робили очеретяні літаки). Поклади його на порозі МОН і хай усі співробітники з великою насолодою витирають об нього ноги.

5. Залучи до управління освітою якомога більше ну дуже далеких від реалій школи чи університету піарників, штатних «агентів змін» та доморощених модераторів реформ, які будуть працювати винятково на авторитет міністра(ки). Віддай їм усі «хлібні місця» в директоратах, проєктах та різних новостворених реформаторських «конторах». Ігноруй сильних, вольових, талановитих, ініціативних, тих, хто має власну думку і публічно її відстоює.

Це забезпечить практичну реалізацію фундаментального принципу управління: уся енергія освітянського потягу має йти в… свисток.

6. Традиційно використовуй мантри про дебюрократизацію, оголошуй потішне полювання на бюрократизавра, але насправді для його згодовування впроваджуй нову систему звітності, вдосконалені інструкції на нові інструкції та рекомендації щодо використання рекомендацій.

7. Щоб ти там не читав у ЗМІ чи соціальних мережах про себе і свою роботу, пам'ятай головне: не ти поганий (некваліфікований, зарозумілий тощо), ти набагато розумніший(хитріший, успішніший тощо) отих всіх огульних критиканів-невдах, які тобі просто заздрять. Не ці "деструктивні особистості", а Джастін Крюґер та Девід Даннінг завжди були, є і будуть найкращими друзями українських міністрів!!!

8. Не забувай, що українські освітяни звикли, що їх тримають «на короткому повідку і голодному пайку». Тож, якщо, борони Боже, повідець зробити довшим, відразу ж почне даватись взнаки, дбайливо зрощена упродовж століття, навчена безпорадність. Воно тобі треба? А їм нащо зайвий стрес? Якщо ж їм почати платити більше, «дик ваще обозрєють до висшей мєри». Адже лише безвідповідальні руйнівники наших освітянських скрєп можуть казати дурню про те, що демагогічне «вчителі важливі» має нарешті змінитись на практичне забезпечення достойної зарплати та реальної свободи творити й витворяти.

9. Заздалегідь подбай про «запасний аеродром(и)» для себе коханого, бо люди невдячні й, як тільки тебе турнуть з посади, швидко забудуть про «золотий дощ», яким ти їх зараз обдаровуєш.

10. Пам’ятай, що здійснення справжніх реформ є дуже болісним процесом. Міністра, який зважиться на «хірургічні методи» порятунку критично хворої освітньої сфери, проклянуть його сучасники і тільки через 20 років нащадки поставлять пам’ятник. Але це не точно… Тож, треба робити «лише те, що приречене на популярність».

Будь-які реальні реформи - це боляче, бо вони зачіпатимуть інтереси сотень тисяч, а то й мільйонів людей. Невже тобі треба, щоб хтось пікетував міністерство, бив там вікна, бурхливо протестував? Треба, щоб було тихо. Інакше... ну сам знаєш.

11. І нарешті, запам’ятай останнє, найголовніше правило: МОНоцентризм наше фсьо!

• Звісно, ще нікому ніде у світі не вдалось реформувати освіту нового тисячоліття зверху, але ми будемо. Адже для нас головне знайти спосіб робити зміни, абсолютно нічого не змінюючи. Тож, не потурай прибічникам аксіоми: удосконалення поганого, зробить стан справ ще гіршим. Гони в три шиї тих, хто стверджує, що реформувати освіту треба починати з реформування системи управління, ліквідації пострадянської вертикалі, яка є головним гальмом розвитку. І буде тобі в тому кріслі м'яко і відносно безпечно.

Твій Капітан Очевидність і Старший Лейтенант Здоровий Глузд