Якщо не вміти оцінювати рівень ризику, а все робити заради ТікТок, обвал мосту стає неминучим...

Компетентісний підхід кажете в НУШ?! Ну-ну... Навіть інстинкт самозбереження не працює.

Мабуть, усі вже бачили відео і читали про випадок, коли понад 30 підлітків одночасно зайшли на ось цей тендітний дерев'яний підвісний місточок через річку Виженка, щоб зробити спільне фото.

Група з 55 дітей (переважно школярі з Харківської області) перебувала на відпочинку в Вижницькому району Чернівецької області, який ледь не закінчився трагедією.

Хто відповідає за збереження життя і здоров’я?

У першу чергу ти сам!

Тому в наказі про організацію екскурсії варто було б писати: відповідальність за власне життя і здоров’я несе сам учасник екскурсії, а керівник групи проводить відповідний інструктаж…

Постійно читаю ось такі повідомлення про травмування дітьми один одного.

Ще до ковіду і війни був учасником програми з розвитку дошкілля. Зокрема, відвідав з десяток дитсадочків у німецькому місті Дортмунд.
Так от. Там почув від вихователів фразу: діти знають, що ми їм довіряємо, тому дорослі можуть спокійно залишити їх на одинці і бути впевнені що нічого не трапиться.

У них немає зокрема місць для кожної групи на подвір'ї. Діти бігають де завгодно. Вихователі просто стоять збоку і ні в що не втручаються.

• Бо гіперопіка шкодить...

Коли треба покликати їх на обід, виходить вихователь з дзвінком своєї групи, калатає в нього і діти збігаються...

В одному з дитсадочків у німецькому місті Дортмунд став свідком такої ситуації: 5-річні діти нарізають справжніми ножами яблука для пирога, один з них порізав пальчик і показує виховательці кров.

Реакція виховательки: «Порізався? Он там, на шафі, аптечка!».

Малий сам чимчикує до шафи, чимось пшикає для дезінфекції, витирає кров, наліплює пластир на рану, повертається до столу і ріже яблука далі. Все!

Наступного разу буде обережніше поводитись з ножем.

Мені доводилось періодично стримувати інших учасниць нашого проєкту, які працюють виховательками у наших дитсадках: вони періодично смикались, щоб «врятувати» німецького дитсадівця…

• Щось пішло не так у нашій освіті, якщо вчитель стає наглядачем у підлітків, які не мають навичок німецький дитсадківців.

Чи бачили б ви, що витворяє малеча на подвір'ї у початковій школі Швеції, які там ризиковані гірки, як діти падають і набивають синці...

У шведських педагогів – нуль емоцій. Вони зрощують нащадків вікінгів, сильну націю, а ми через поранений пальчик всеукраїнський галас здіймаємо.

• А у нас так виходить, що у нас на кожному квадратному метрі стоїть черговий вчитель, який за найменшої тривоги має кидати все і бігти на своє місце! І під час чергування у нього не може бути жодних елементарних людських потреб (кави, чаю, бутербродів чи туалету. І що більше ми так робитимемо, то менше буде шансів на самоорганізацію, самоконтроль, самостійне управління ризиками на рівні індивіда.

Вихователь у шкільному автобусі... Є така посада.

Svitlana Marchenko іронічно запитує: вихователь шкільного автобуса - це людина, яка має виховувати шкільний автобус, а не дітей?

Де готують таких вихователів транспортного засобу?

Це якийсь відвертий ідіотизм з наглядачами(няньками тощо), яких ми розплодили на догоду яжмамам.

Головне, щоб вони один одного не повбивали...

Я мав невеличкий досвід роботи в ПТУ. За півроку переконався, що моя історія як навчальний предмет нікому там абсолютно не потрібна.

Мої старші колеги просто "відчитували" години і вже звикли до нульової ефективності такої праці освітянського Сізіфа. Головне в журнал записати і прослідкувати, щоб вони один одного не повбивали...

Зокрема, кілька разів доводилося розбороняти бійки, бо це виявляється є обов’язком вчителя.

Кричав «брек!» і розтягував як рефері на рингу двох бовдурів(закреслено) дітей з прихованим потенціалом. У відповідь на цю команду боксери зобов'язані зробити один крок назад і не завдавати ударів, а цих треба було фізично роз’єднувати.

Що таке школа як надлишково керована організація, яка за "фсьо в отвєтє"?!

Прочитайте щорічні листи МОН "Про організацію та проведення заходів з питань безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу на час літніх (зимових) канікул".

• А у "здобувачів освіти" є батьки(опікуни), які під час літніх (зимових) канікул мають про них дбати?!

Ніколи не міг зрозуміти, чому я несу відповідальність як директор школи за отриману дитиною травму у бабусі в селі під час катання на велосипеді. Звісно, в цьому випадку є звичайний життєвий ризик збити коліно...

В останньому реченні цих листів МОН, як правило, є «вказівка»: питання щодо безпеки життєдіяльності учасників освітнього процесу під час літніх (зимових) канікул тримати на постійному контролі.

Ми за всіх і за все відповідаємо! Бо цапи відбували і вічні невістки.

Звичайний життєвий ризик і профілактика ризиків

Наприклад, у всьому світі розуміють і спокійно ставляться до того, що є звичайний життєвий ризик отримати травму на уроці фізкультури чи схопити вірус у громадському транспорті під час епідемії грипу.

Хто в цьому випадку винен? Ніхто не винен.

Бо, як би не старався вчитель фізкультури, все одно певний відсоток дітей щороку буде отримувати травми. Ця небезпека травмування під час спортивної гри чи вправ є об'єктивною і непідвладною людським зусиллям її відвернути.

Навіть, якщо ви одягнете маску, щоб мінімізувати ризик зараження інших, це не дасть 100% гарантії, що при близькому контакті у метро ви не станете джерелом інфекції для інших. Утім, навряд чи матиме хоч якусь юридично перспективу справа проти вас, якщо хтось із пасажирів намагатиметься зробити вас винним.

• У закладах освіти в Україні практично не використовується загальноприйнятий і поширений у світі термін «звичайні життєві ризики» (Common Everyday Risks).

Йдеться про те, що якими б не були заходи безпеки, наприклад, під час проведення уроків трудового навчання, фізкультури, спортивних змагань тощо, існує звичайний життєвий ризик отримати травму.

У вітчизняній практиці при розслідуванні таких випадків обов’язково знаходиться «винний». Як правило, це – вчитель, навіть у випадку, коли він виконав усі правила, передбачені інструкціями.

Такий підхід лише стимулює бажання приховати сам факт травмування та заохочує практику «вибіркового покарання» керівників, які «не забезпечили» унеможливлення таких випадків.

• Це також негативно позначається і на учнях, яких не навчають оцінювати рівень ризику, ймовірність виникнення ризикової події, управлінню ризиками, адекватній поведінці у ризикованій ситуації тощо.

На Заході заведено використовувати поняття «звичайний життєвий ризик» як юридичний термін.

Тож, має бути серед широкого загалу сприйняття ризику як об’єктивної реальності й має бути персональну готовність до ризику у всіх учасників навчального процесу в школі.

• Звісно, має бути профілактика ризиків на рівні школи й здатність до управління ризиками на рівні індивіда(адекватного аналізу та оцінки ризиків, здатності уникати виникнення ризикованих ситуацій тощо). Тільки так може з’явитись індивідуальна стратегія управління ризиками, розуміння того, що ризики – це не тільки загрози, а й шанси.

Ми вже призвичаїлись розглядати ризик як економічну категорію, призвичаїмось і до розуміння ризиків у освітній сфері. Наприклад, виклик індивідуалізації на який система освіти намагається знайти адекватну відповідь, призвів до стрибкоподібного зростання ризиків, пов'язаних із вибором власного шляху, «індивідуальним вирішенням індивідуальних проблем».

• Тому оволодіння ризиком – це оволодіння власним життям. Адже ризик – це ще і фактор, що регулює соціальну поведінку індивіда.

Ульріх Бек ввів поняття «суспільство ризику». Мова йде про погляд на ризик як характеристику цивілізації, що «загрожує самій собі».

Є і феномен самопродукування ризиків сучасним суспільством і окремою людиною.

Британський соціолог Е. Гідденс говорить про необхідність формування «культури ризику» у якій напрацьовуватимуться нові стратегії існування в середовищі ризиків. Це вимагає від кожного з нас перманентної готовності до подолання ризиків, бо "хто не ризикує той не п'є шампанського".

Це фото Olga Canali з подвір'я сільської школи німецькомовної частини Швейцарії(кантон Аргау).

Природовідповідність! Це те, чого так бракує нашій школі.

Наприклад, нормальна дитина буде грати в сніжки, як тільки випаде сніг. Нормальна мама не матиме нічого проти цього, навіть якщо дитина прийде вся мокра і з синцем під оком, але така щаслива.

Подивіться, будь ласка на перше фото. Швейцарці відвели велику територію для цієї розваги.

Звісно, не треба кидати сніжки у бік будівля школи і тих, хто не грає. А все інше мона...

Зверніть увагу на ігровий майданчик з каменюками та досить небезпечними гойдалками.

Так, є звичайний життєвий ризик травмування, але вони зрощують сильне наступне покоління швейцарців.

Таких, якими були їхні дідусі на яких не відважився напасти Гітлер.

На порталі «Освітня політика» проводив «круглий стіл» на цю тему http://education-ua.org/ua/ogoloshennya/1129-kruglij-stil-sistema-okhoroni-zhittediyalnosti-u-zakladi-osviti-vid-imitatsijno-paperovoji-roboti-do-efektivnogo-diyalnisno-kompetentnisnogo-pidkhodu

Інструкцієманія базується на гіпотезі про абсолютно недолугість учнів (неповноцінних людей), над якими слід установити гіперопіку з жорстким контролем за кожним їх кроком, замість того, щоб чітко окреслити межі їх особистої відповідальності та сприяти набуттю ними вмінь і навичок безпечної поведінки.

Чи забезпечує підпис під інструктажем необхідний рівень готовності учасника освітнього процесу до певних дій у певній ситуації?