Освіта для життя: «комплексна політика для підсилення реформи НУШ» чи чергова примітивізація?

"Іноді люди не хочуть чути правду, бо не хочуть, щоб їхні ілюзії були зруйновані",

– цей вислів часто приписують Фрідріху Ніцше.

Ми не вчимо в школі дітей історії(математиці чи біології). Ми історією, математикою чи біологією намагаємось навчити їх чомусь більшому. Намагаємось розвинути особистість у процесі опанування змісту цих предметів. Дати тих чи інших подій чи формули швидко забудуться, але залишаться ті нейронні зв’язки, які визначають рівень інтелекту.

Ще раз.

Ми не просто викладаємо певні предмети шкільного курсу. Ми навчаємо цінностям, намагаємось розвивати креативність, привити працелюбність тощо.

• Уява важливіша за знання.

  Альберт Ейнштейн

• Для життя на все життя зараз не навчиш, бо вчитися доведеться упродовж усього життя знанням, які ще не існують.

А до цього що було? Знання – вміння – навички! «Не вмер Данило, так болячка задавила»?!

Тільки не органічно поєднувались знання та вміння (бо не МОНа їх відокремлювати!), а щоб це був єдиний процес. Наприклад, дуже поширеним є підхід «навчання через практичну діяльність» («learning by doing») коли знання здобуваються через практику, а не лише теоретичне вивчення.

На жаль, зараз «маємо, що маємо»: аркуш паперу із зошита учні не вміють вирвати.

Щойно написала вчителька, що половина учнів не може вирвати аркуш паперу із зошита. Бо екран не чинить опору, а папір чинить.

Написав про це у ФБ. Отримав ось такі коментарі:

• Юля Марусина Не вміють рівно вирвати. Це точно. А якщо завдання з зірочкою. Поділити навпіл.

• Галина Миронюк Вони ще той листочок навпіл не розірвуть. Або накреслити табличку 5×5. Легше надрукувати на принтері і роздати їм. Ні мислення, ні пам'яті. Раніше писали контрольну, казали, щоб закрили підручник. Зараз прошу, відкрийте, знайдіть відповідь Такий розгублений погляд: " Немає". Донушились…

• Ігор Пукач Половина учнів в старшій школі не знають, що таке вертикаль та горизонталь...І таких фактів купа. Не читають, не слухають, не розмовляють, не обговорюють, не цікавляться... Цифрова деменція рулить!

• Оксана Трапш Саме тому я завжди сама роздаю дітям аркуші, бо не можу пережити як вони виривають із зошитів. І це учні 10 класів.

• Оксана Гнатишина Вони й шнурки не можуть зав'язати. А листок розірвати навпіл рівненько - це взагалі завдання із зірочкою

• Олена Ященко Загально відомо серед освітян, що розвиток дрібних м’язів кінцівок рук дитини впливає на розвиток інтелекту. Чому маленькі діти люблять гратись з піском? Чому всі діти малюють? Так закладено природою. Керування гаджетом виявляється недостатнім...

• Тетяна Каленюк А зігнути папір, щоб зробити орігамі – це надвисоке завдання.

Коли мене ще не заблокували у всім відомій групі вчителiненависниць, намагався їх переконати, що "поробки"(зокрема, з природного матеріалу) – це не знущання клятих вчителів над діточками та їхніми мамкaми, а розвиток дрібної моторики.

Що робити з предметами, які «не потрібні» для життя?!

Я викладав у гімназії такий «непрактичний» предмет як риторика за власним посібником «Мистецтво живого слова». І шукав(на жаль, не знайшов) у місті викладача ще менш «практичного» предмету логіка, яка є фундаментом мислення. Підручники в нас були…

Забутий предмет «Логіка» є інструментом, який допомагає орієнтуватися у складному, невизначеному та хаотичному світі. А основи логіки корисні кожному, хто хоче розуміти цей світ, а не просто реагувати на зовнішні стимули.

Чи збираються у «Профільній» повернути інструмент розуміння складного світу?!

Запитання риторичне… Бо у нас давно вже утвердилось кліпове мислення замість системного та втрачено навичку «глибокого читання».

От нашим реформаторам точно не завадило б опанувати основи ймовірнісної логіки, яка допомагає приймати рішення у випадку, коли немає повної інформації і немає гарантій, а є лише шанси. Цей напрямок логіки активно розвивається з 1920-х років минулого століття.

А потім хоч щось дізнатись про теорію хаосу з тим, щоб зрозуміти чому, наприклад, ніби й незначні фактори можуть призводити до великих наслідків.

А далі вже зацікавитись логікою некоректних завдань, яка допомагає діяти там, де немає чітких правил, повної інформації та єдино правильної відповіді.

Зараз взяв гору обивательський примітивний підхід: нащо вчити дітей малювання чи історії мистецтва, якщо цього не буде на ЗНО(НМТ)?!

Але найсумніше, що «там, наверху» теж домінує переконання, що можна створити школу, яка скрадатиметься виключно з «практичних» предметів. Усе це супроводжується закликами до створення системи освіти, заснованої на компетенціях, яка б продукувала випускників, «готових до життя». Бо «настав час для персоналізованої освіти, заснованої на компетенціях».

А, наприклад, музика – це вже щось зайве. Література – це те, що нікому не потрібне. Історія – це безсенсовне копирсання в минулому.

А потім дивуємось, що дедалі менше людей читає книги, ходить до театру, цікавиться мистецтвом або здатне зосередити увагу на чомусь довше, ніж на двадцять секунд.

І взагалі: навіщо той вчитель, якщо тепер є штучний інтелект?!

Зайве доводити, що штучний інтелект не є вчителем, не є авторитетом і не є заміною людського досвіду. Це лише інструмент.

Ми ж бачимо, що до творчих дисциплін у школі вже давно почали ставитись як до зайвої прикраси.

А культура, гуманістичні цінності та вміння мислити не беруться з нізвідки.

Школа має виховувати «здобувачів», які вміють широко мислити, мають розвинуту уяву, розуміють національну та світову культуру та вміють відрізнити щось цінне від пустопорожнього галасу.

Тому, наприклад, вчитель музики чи образотворчого мистецтва не є вже не надто потрібним доповненням до «справжньої» освіти. Бо саме від нього залежить чи зможе людина дивитися на світ як на щось більше, ніж те, що можна запхати собі в кишеню чи шлунок.

• Якщо ж школу орієнтують ставитися до культури як до непотрібних витрат, у нас ніколи не буде сучасного цивілізованого суспільства. Буде суспільство, яке все менше читає, все менше хоч щось розуміє у все складнішому світі і все важче здатне думати про що-небудь, окрім того, на чого можна мати гроші.