Навчання – це твоя особиста відповідальність

Не лише в Україні треба утверджувати культуру зусиль у школі. Це загальна проблема європейських країн, які перехворіли на спотворену форму «дитиноцентризму». Її Ігор Лікарчук називає хворобою «дитиноугодництва», яка призвела до формування культури занижених очікувань.

Як наслідок за останні десять років реформ ми не досягли не те що значного покращення результатів навчання, а маємо круте піке якості освіти.

І найгірша ситуація саме там, де «з фанатизмом» впроваджували НУШ, виконуючи команди зверху(ліпили осередочки, розцяцьковували коридори, не змушували вчити табличку множення, догоджали яжмамам тощо).

Згадую, просто смішні рекомендації «ідеологині НУШ» про те, що вчитель має створити ситуацію за якої табличка множення має вивчитись сама собою без будь-яких зусиль з боку учня.

Не вивчилась і в принципі не могла вивчитись…

• Вісім законів навчання: пояснення, демонстрація, імітація, повторення, повторення, повторення, повторення, повторення (The eight laws of learning are explanation, demonstration, imitation, repetition, repetition, repetition, repetition, repetition).

Джон Вуден(John Wooden), легендарний баскетбольний тренер команди Каліфорнійського університету в Лос-Анджелесі «Брюїнз» на прізвисько «чарівник Вествуд Лос Анджелес».

Продовжую писати про базові речі на яких тримається освіта, бо, на жаль, дидактичний лікнеп вкрай потрібен усім учасникам освітнього процесу.

Є таке латинське прислів'я "Repetitio est mater studiorum"(«повторення — мати навчання»).

• Повторення – це найдавніша та найефективніша форма навчання та набуття навичок на планеті.

• Повторення — це не покарання, не насильство над особистістю учня, якого, наприклад, «змушують вчити табличку множення»* чи виконувати домашнє завдання.

• Повторення – це єдиний шлях до опанування будь-якого мистецтва чи будь-якого навчального предмета.

Де завгодно, у спорті, мистецтві, науці чи освіті лише ПОСТІЙНА ПРАКТИКА перетворює потенціал на результат.

Вісім законів навчання Джона Вудена:

• Пояснення: чітко пояснити учню, що потрібно робити.

• Демонстрація: показати учневі, як це робити.

• Імітація: учень намагається змоделювати(відтворити) навичку.

• Повторення Х 5: багаторазове виконання дії, яка закріплює навичку.

Зверніть увагу на те, що Джон Вуден використав слово «повторення» п'ять разів!

Так, потрібне повторення знову і знову, аж доки це не стане звичкою.

Мова йде практику, яка передбачає докладання цілеспрямованих зусиль, зворотний зв'язок(швидка корекція) та постійне вдосконалення.

Звісно, це вимагає дисципліни, культури зусиль та відмови від ілюзій щодо можливості ефективного WOW-навчання в процесі розважання учнів.

«Вчи табличку множення», «сиди, поки не зробиш», — це не педагогічне насильство.

Дитина має вчитися самостійно долати труднощі, справлятися з навчальним стресом тощо.

Бо справжнє зростання можливе лише шляхом подолання труднощів. Суцільні розваги (швидкий дофамін з екрану) та відверте байдикування в школі та вдома ведуть до деградації(феномен Тік-Ток загнивання мозку).

Для розвитку мозку потрібні складні завдання. Тому ми маємо щодня кидати собі виклик і працювати на межі інтелектуальних можливостей.

Коли дитина каже: «Це дуже складно!», варто відповісти: «Так, це складно, але саме зараз твій мозок росте».

От такий погляд на ефективне навчання крізь призму «менталітету зростання» та культури зусиль.

Як вчитель кажу, як є: з моїх цьогорічних випускників «гімназії» тільки одній дівчинці рекомендую продовжити навчання в ліцеї. Ну що будуть робити інші, коли вони добре не вміють ні читати, ні рахувати? Не погоджуюсь з тими, хто стверджує, що це школа не навчила. Мої учні заявляють, що ходять до школи поїсти, погратись і трохи попсувати нерви вчителю. А щодо навчання сьогодні є необмежені можливості в здобувача знань і без вчителя. Було б бажання.

Олександр Ю…

Дуже рекомендую почати читати пости у ФБ нашого польського колеги Кароля Петржика (Karol Pietrzyk), який влучно і відверто пише про те, що освітній процес буде ефективним лише за умови, якщо учень виконуватиме свою частину роботи.

Це вчитель англійської мови у 4-тій середній школі ім. Болеслава Пруса(IV Liceum Ogólnokształcące im. Bolesława Prusa) в місті Щецині.

https://www.facebook.com/karol.pietrzyk.77

Цитую основні тези з його посту за 10 квітня:

НАВЧАННЯ — ЦЕ ТВОЯ ОСОБИСТА ВІДПОВІДАЛЬНІСТЬ

У дебатах про польську школу часто губиться фундаментальна істина про процес навчання. Як вчитель, я вважаю своїм головним завданням створення умов для навчання. Я проектую процес так, щоб учні могли розвиватися завдяки своїй роботі: готую матеріали, залучаю їх до роботи, організовую в групи, розподіляю ролі та чітко пояснюю очікування. Я ставлю перед ними реальні проблеми і пояснюю те, чого вони самі не в змозі зрозуміти. Після виконання завдання я надаю зворотний зв'язок, зосереджений на прогресі учня.

• Однак жоден вчитель не може гарантувати одного: що учень дійсно виконає свою частину роботи.

  

МІФ ПРО ВЧИТЕЛЯ-ЧУДОТВОРЦЯ

Сьогодні, під впливом «гіперпрогресивних» освітніх інфлюенсерів, просувається бачення школи як легкої, простої та приємної.

• Батьки, а за ними й учні, починають вірити в небезпечну тезу: що навчання має відбуватися без зусиль, а роль вчителя полягає у створенні «освітніх чудес».

  Якщо учень чогось не вміє чи не може щось зробити, нібито причина у відсутності «привабливих методів» навчання або застаріла система.

Таке мислення позбавлене здорового глузду. Школа, якщо вона добре продумана, це цілеспрямована розумова праця. А робота, всупереч поширеній думці, не обов’язково має бути нудною, але вона завжди вимагає зусиль.

Вчитель — це не чарівник, який за допомогою легкого для сприйняття змісту, освітніх додатків та посмішки «вливає» знання в голову молодої людини. Навіть якщо вчитель – це архетипна «коса», де учні працюють зі страху, кінцевий результат все одно залежить від їхнього внеску. Без участі іншої сторони освітній процес мертвий.

РОЗПОДІЛ РОЛЕЙ У ДИДАКТИЧНОМУ ПРОЦЕСІ

В освіті ми маємо справу з партнерством, в якому обидві сторони мають свої невід’ємні обов’язки:

• Завдання вчителя: розробка процесу, модерація групової роботи, відбір цінного змісту та підтримка учнів в критичні моменти. Вчитель – це гід, який надає карту руху та спорядження.

• Завдання учня: докласти зусиль, зосередити увагу та бути послідовним. Учень – це мандрівник, який повинен подолати ці кілометри самостійно.

Нереалістично очікувати, що при відвідуваності школи на рівні 50% або під час уроку, проведеного за потайним переглядом соціальних мереж, відбудеться стійка зміна в когнітивних структурах учня. Кілька годин на день, проведених за переглядом коротких відео, різко знижують здатність концентруватися, без чого навчання просто неефективне. Ми вчимося через дію і якщо учень не діє, про розвиток компетентностей не може бути й мови.

НАВЧАННЯ ЯК СПІЛЬНЕ ЗУСИЛЛЯ

Сучасна школа не така слабка, як деякі її зображують, але її успіх залежить від трикутника вчитель-учень-батьки.

• Нам слід перестати боятися слова «зусилля».

Без праці та зосередженості неможливо досягти в житті чогось значущого. Звісно, йдеться про цілеспрямовані та розумні зусилля, а не виснажливу рутину. Ви можете наполегливо працювати і не бачити результатів, але ви також можете працювати розумно (використовуючи сучасні інструменти, такі як штучний інтелект, для кращого розуміння основ), докладаючи при цьому розумних зусиль. Ця друга навичка є одним із найважливіших уроків, які можна винести зі школи.

Навчання — це особиста відповідальність, і це твердження не є нападом на учнів, а радше відновленням їхньої суб’єктності (свободи дій)

ОСВІТА — ЦЕ ПІДГОТОВКА ДО ЖИТТЯ

Ставлення до навчання у школі є прямим провісником ставлення до роботи у дорослому житті. Якщо ми привчимо молодь до думки, що за їхні результати відповідає виключно «система» або «вчитель», ми позбавляємо їх відповідальності за власні дії.

Школа — це лише етап у процесі навчання протягом усього життя. Те, чого учень навчиться завдяки власній зацікавленості, залишиться з ним назавжди.

• Час поставити все на свої місця: вчитель готує сцену, надає сценарій та реквізит, але саме учень має зіграти свою роль. Без особистої відповідальності учня за власний розвиток освіта залишається лише дорогою та марною ілюзією.