Куди зникла тема про роботу з обдарованими учнями?!

А ви помітили, що з часів початку запровадження НУШ в останні 10 років тема обдарованих учнів або майже повністю зникла , або відсунута на периферію громадської уваги?

Натомість акцент робиться на слабких учнях, запровадженні інклюзії тощо

Ця тема була пріоритетною у 90-ті та 00-ві роки. Власне навчальні заклади нового типу тоді і створювались саме для здібних та обдарованих дітей.

А потім нас накрила популістсько-лівацька хвиля та фантазії про «рівний доступ до якісної освіти».

Звісно, доступ треба розширювати, але якісну освіту не можливо надати, її треба здобувати. І, як це не огидно звучить для популістів, щоб здобути, треба мати для цього клепку та докладати чимало зусиль.

НУШ орієнтує освіту на потреби слабкої дитини і маргіналізованих і безвідповідальних родин, що в теперішній час несе пряму небезпеку виживанню суспільства.

Реформи були потрібні, але інші. Рушієм реформ (не в НУШ) мали б стати вчителі та автономні школи. Натомість освітня влада лише розширила привілеї чиновницького апарату та посилила тиск на школи і вчителів. Солдат освіти, головний діяч - вчитель, залишився жебраком, приниженим новими необґрунтованими забаганками агентів змін. Останні каналізували на нього всі свої прорахунки та відверті оборудки- його назавжди зробили винним і причинним в усіх негараздах.

Соціальна технологія популяризаторів НУШ базується на маніпуляціях та протиставленні вчителя батькам і дитині. Цькування, приниження та знецінювання вчителя стало дієвим інструментом псевдореформаторів. Звідси і основна теза про дитиноцентризм і сервісну функцію освіти. Дивіденди від таких маніпуляцій отримують виключно чиновники, бо це дозволяє відволікати увагу суспільства від невідповідностей та фінансових потоків.

НУШ- штучна, не продиктована дійсними викликами до суспільства оборудка, запущена заради посад і заробітків окремих груп.

Впровадження НУШ в сучасних умовах – це шлях в нікуди.

Вадим Зінчук

Якщо проаналізувати програми (пере)підготовки чи «прокачки» вчителів, там важкувато знайти хоч щось, що б безпосередньо стосувалося б розпізнавання обдарованих учнів, роботи з розвитку їхнього потенціалу та створення умов для якомога повнішого розкриття їхніх талантів.

І в той же час вдосталь всього, що стосується подолання освітніх втрат, взаємодії з учнями, які потребують коригування поведінки, підтримки невстигаючих та забезпечення рівних можливостей для всіх.

Звісно, не викликає сумнівів необхідність приділяти увагу діагностиці труднощів, знати про стратегії підтримки та можливі компенсаційні заходи.

Але… прикро, що одна перспектива повністю домінує над іншою.

Якщо тема обдарованих учнів майже повністю відсутня протягом усього процесу підготовки вчителів, важко сприймати це як випадковість.

Це радше чіткий сигнал про встановлені пріоритети. У результаті такої політики нинішніх та майбутніх вчителів вчать переважно розпізнавати прогалини та «дефіцити», а набагато рідше – розпізнавати досягнення та потенціал вище середнього.

• Тобто доводиться констатувати: відбувся системний зсув. Освіта тепер спрямовується на вирівнювання рівня всіх учнів, але не на підтримку тих, хто може і хоче його перевищити.

Нас вчать як реагувати, коли хтось з учнів стикається з труднощами, але не вчать, як працювати з тими, хто цих труднощів не має, натомість потребує викликів. Здібний учень залишається десь на узбіччі кинутим напризволяще. Він змушений покладатись винятково на власні можливості та випадковість.

Ще раз для тих, хто позаду: мова не йде про те, щоб применшувати значення підтримки для учнів, які її потребують. Мова йде про усвідомлення того, нехтування однією групою так само несправедливе, як і недостатня підтримка іншої.

Система, яка не вчить розпізнавати талант, на практиці сприяє тому, що ми його не використовуємо.

• Обдаровані розумні люди цю державу не цікавлять. Система заточена під пересічних посередностей, які розчиняються у сірій масі.

Viacheslav Vdovenko

«Подолання освітніх втрат перебуває у фокусі державної політики».

• «Як перетворити освітні втрати на точку зростання для школи?», – от така тематика превалює. Відповідь проста: ніяк!

  Та, попри очевидність цього, акцент робиться саме на втрати, а не про здобутки, які є в багатьох наших дітей попри складність ситуації. Бо вони вмотивовані на навчання та мають до нього хист.

  Зайве доводити, що будь-які інвестиції в подолання освітніх втрат в умовах мотиваційної кризи є викинутими на вітер коштами.

Мова йде про справжню роботу з обдарованими дітьми в широкому діапазоні від діагностики обдарованості до індивідуальної освітньої програми.

Звісно, все ще актуально мати переможців всіляких олімпіад, конкурсів, МАН тощо. На жаль, у більшості випадків «мати переможців» і «всіляко підтримувати здібних та обдарованих дітей», – це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці».

Про МАН нічого не буду писати, то окрема важка тема, яка потребує окремого дослідження та неупередженого аналізу.

Зайве нагадувати, що метою освіти є максимально можливий розвиток потенціалу кожного учня.

У пошуках відповіді на цей виклик, нам треба шукати відповіді на низку питань, зокрема, на такі:

• Як забезпечити тендітну рівновага між запитами однієї обдарованої дитини та стандартним освітнім шляхом багатьох?

• Що означає поважати як індивідуальні потреби, так і спільне право на розвиток?

• Як нам орієнтуватися у складному міксі з інклюзії, дисципліни та можливостей у просторі, багатому на різноманітні думки та емоції?

• Як нам, освітянам сплести гобелен, в якому кожна нитка цінується, але ціле залишається міцним?

• Як започаткувати чесну відкриту розмову про шляхи підтримки справедливості, поваги та ефективного навчання для всіх учнів?

Тих, хто приходить до школи вчитися та має власні пізнавальні інтереси, відсувають на другий план, бо вони дають собі раду.

А реальність така, що саме вони будуть рухати цей світ і витягувати нашу країну з нинішнього вкрай невтішного становища.

Зараз наша система освіти побудована навколо ідеї, що «обдарований учень сам впорається». Деякі самі якось і випливають, але, на жаль, ми втрачаємо чимало талантів назавжди. Але, очевидно, ті, хто при владі, вважають, що ми можемо дозволити собі витрачати таланти.

• Усе і всі є твоїми вчителями, якщо ти не є поганим учнем.

Браянт Г. Макгілл

З часів НУШ освіта зосереджена на підтримці вразливих учнів та вирівнюванні можливостей.

Як ці можливості мають вирівнюватись?

Невже будемо встановлювати все нижчу планку?

• Обдарований учень також потребує підтримки, керівництва, мотивації та встановлення високої планки. Єдина різниця полягає в тому, що обдарований учень хоче перевищити чинні стандарти, тоді як слабший часто хоче їх знизити.

Звісно, слабшим учням з обмеженими можливостями навчання слід надавати певну підтримку.

Але вчителі-практики чудово знають з власного досвіду, що багато з них просто немотивовані, а корекційні заняття для них – це просто рутина, яку треба відбути. Висновок: від них немає великої відчутної користі.

Робота ж з обдарованими учнями є набагато складнішим завданням, яке вимагає набагато більше підготовки (аналізу тощо), але така робота дає результати.

Ця робота вимагає високої кваліфікації та величезної відповідальності, за яку немає гідної винагороди.

Замість висновку

Талановиті діти по суті кинуті напризволяще. Для них немає системи підтримки. Люди з потенціалом, здібні, вмотивовані, які могли б створювати інновації в майбутньому — про них ніхто не думає.

На дітей, які справді мають талант і вищий за середній рівень інтелекту, немає часу, грошей, бажання, можливостей... а саме на них слід зосередитися.

Про це нам потрібно говорити голосно, якомога голосніше!

Тож зосередьмося на обдарованих, бо вони є надією на наше краще майбутнє.