Ми не вчимося з досвіду... Ми вчимось, розмірковуючи над досвідом.
Джон Дьюї, американський філософ, психолог та реформатор освіти.
Досвідом поділитись неможливо, бо досвід не передається, передаються тільки ідеї! Звісно, якщо вони є...
А ні з перпедосу, ні навіть на власному досвіді неможливо нічому навчитись! Поки ми не почнемо робити професійну рефлексію. Така рефлексія є післядією й передбачає здатність до внутрішнього діалогу:
• Що? (опис подій)
• Що тепер? (що було вивчено? який вплив мало це навчання?)
• І що? (распаковуємо події).
І після «розпакування» під яскравою обкладинкою(у нас же створено «культуру обгортки»), може виявитись, що гучно розпіарене агантозмінське дійство є «примітивним дешевим шоу для наївних простаків».
Так, іноді слід уважно і критично дивитись назад, щоб успішно рухатися вперед.
Про перпедос(передовий педагогічний досвід)
Якось начальник управління освіти …ОДА попросив мене провести майстер-клас із менеджменту інновацій у підпорядкованому йому обласному інституті післядипломної освіти.
«Там нафталіном аж тхне, спробуй їх якось розворушити», - такою була цільова установка.
Приїхав, привіз із собою свою книгу «Як зробити помаранчеву школу», свої фільми про закордонні школи та диски із матеріалами «Школа, яка не школа». Кілька годин розказував і показував.
Під кінець розмови попросив ставити запитання. Одне-єдине запитання пролунало як «контрольний постріл»:
От ви тут три години поспіль розповідали про ваш передовий педагогічний досвід інноваційного розвитку закладу освіти. Скажіть нам, хто, де і коли вивчав ваш передовий педагогічний досвід?
Хто, де і коли узагальнив ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли розглянув ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли схвалив ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли дав дозвіл поширювати ваш передовий педагогічний досвід? Хто, де і коли запровадив ваш передовий педагогічний досвід?...
Я спочатку пробував жартувати з приводу терміну «перпедос»(передовий педагогічний досвід), намагався переконати, що досвід взагалі не передається, передаються ідеї в процесі реалізації яких можна набути досвіду.
Мене суровим голосом попередили, що тут не проходять «хіхоньки» про «перпедос», «випердос»(вивчення передового педагогічного досвіду) чи «запердос» (запровадження передового педагогічного досвіду).
Тоді я почав серйозно розповідати де і коли представляв свою «практику, яка працює» чи використав її елементи під час створення тих чи інших матеріалів. Та, як виявилось, для них не має ніякого значення, наприклад, підготовка видання «Біла книга (Сили змін та вектори руху до нової освіти України)» та доповідь на міжнародній конференції «Артеківські діалоги» чи на конференції Інституту відкритого суспільства у Тирані.
Почав з’ясовувати, «шо оні імєють етім сказать», коли говорять про розгляд чи схвалення передового педагогічного досвіду.
Пояснили: якщо в якомусь з інститутів післядипломної освіти не стоїть моя папочка з «досвідом» і в ній немає листочка в якому написано «схвалено на засіданні…» та відсутній наказ про поширення мого перпедосу, то я маю стулити пельку і ніц нікому не казати до того часу поки все це не з’явиться. Бо має ж бути якийсь порядок, інакше ж «хто шо хотітиме, те й поширюватиме».
Захотілось подивитись на таку папку з «досвідом». Підвели до шафи, десь зверху відкопали таку папку, струсили з неї «пил віків» і дали на ознайомлення. Відкашлявся від пилюки й почав читати… Якісь тупі примітивні сценарії «виховних заходів», набір «правильних» слів у «висновках про вивчення»… і жодної ідеї чи свіжого погляду на побудову модернової освіти.
Це було майже десять років тому. Сподіваюсь, що зараз хоч щось змінилось на краще, бо точно далеко не доїдемо з таким «перпедосом»...
Якось мене запитала дуже класна вчителька: А можна я не буду «білою вороною»(амбасадором НУШ, інноватором тощо), а просто буду професійним, спокійним, надійним вчителем?!
У радянські часи це називалось передовим педагогічним досвідом(перпедосом).
А ще тоді був «випердос»(вивчення передового педагогічного досвіду) та «запердос» (запровадження передового педагогічного досвіду).
Але була і є одна маленька проблемка. Ніякий досвід(і перпедос теж) не передається, передаються ідеї в процесі реалізації яких можна набути досвіду.
Тепер мова йде про масштабування «найкращих практик». Я починаю ненавидіти ці два слова. Хто насправді її визначає? Що саме робить її "найкращою практикою"? Це пише наша американська колега.
Хоча, на мій погляд, може сприяти професійному розвиткові вчителів знайомство з "практиками, які працюють", із людьми, які мають парадоксальне мислення і можуть порвати шаблони, із проривними ідеями... А досвід наші вчителі набудуть самостійно в процесі реалізації на практиці свіжих ідей.
Звісно, всюди справжні вчителі хочуть просто робити свою справу. "Звіздіть" і "перпедосити" хочуть, в основному, фуршетні освітяни.
Тому, в усі часи і в будь-якій країні: "найкращий професійний розвиток – це твій колега в коридорі". Бо саме на рівні закладу освіти зрозуміло, які практики там реально працюють.
Зрештою кожен освітянин сам вирішує де поставити кому в дилемі: упроваджувати(перпедос) не можна ігнорувати.
А хтось навіть купує чужий перепедос для атестації.
Знову перпедос? «Це ж було вже!», — сказав би Леонід Кучма.
Кілька слів про передовий педагогічний досвід. Коли думаю над тим, яка кількість паперів списана, дисертацій захищена, змарновано часу під час висиджування на уроках і виховних заходах із намаганням зрозуміти цей досвід, оформлених описів, котрі припадають пилюкою в різних шафах і комірках - то стає страшно. А ще страшніше від того, коли людина просто гарно й добросовісно виконує свої обов'язки, і це вже видається "передовим досвідом".
На мою думку, в кожному так званому "передовому досвіді" є дві складових: зовнішня сторона та його внутрішня сутність. Зовнішню сторону можна побачити. Як гарне плаття, нову машину, посмішку... А от внутрішню сутність пізнати дуже складно. Бо вона невидима. Особливо в педагогічній діяльності. Там, де працює душа. Й дуже часто буває так, що оця внутрішня сутність є, а зовнішності: яскравої, непересічної креативної - не видно... Тоді це вже не буде рахуватися "передовим досвідом".
Тож маю сказати, що вивчення, популяризація і впровадження передового педагогічного досвіду (його зовнішньої сторони) із середини 40- років минулого століття вважалося одним із найголовніших завдань совєтського школознавства. Так було записано в одній із постанов тодішніх ЦК ВКП(б) і РНК. І от із тих пір й до сьогодні сила-силенна методистів цей досвід шукають, описують, вивчають, пропагують, примушують впроваджувати. Але через те, що вивчається і описується лише зовнішня сторона, то із впровадженням ой як не складається. Бо ж чи не тому у нас так і не з'явилася сила-силенна директорів-Сухомлинських, незважаючи на те, що досвід Василя Олександровича описувався, аналізувався і впроваджувався тисячами тих, хто бував у його школі чи читав про нього. Я переконаний, що справжній досвід не можна пересадити, як розсаду помідора, із одного горшка в інший. Чужий досвід може лише наштовхнути когось до пошуку своєї власної методи.
Ігор Лікарчук
А ви вже зареєструвати свою власну педагогічну майстерність? А свій перпедос запердосили на всю країну?
Ні?! Тоді вони йдуть до вас.
Освітній експерт:
Громовий Віктор
