Руйнівники освіти. №1. Три Ц біля керма освіти: цаци, ципи та цабе(великі)

Коли до керма освіти (і не тільки освіти) на будь-якому рівні проходить якась Цаца*, навколо неї миттєво вибудовується нарцисична система.

В Одесі цаца – це смажена маленька рибка. Я про цацу по-львівськи.

Нарцисичні системи – це токсичне середовище, яке структуроване навколо потреб, Его та привілеїв центральної нарцисичної фігури.

Система обертається навколо однієї або кількох осіб, які вважають, що заслуговують на особливе ставлення, постійне захоплення та вищий статус, незалежно від фактичних заслуг.

Система часто включає «захисників», які захищають нарцисичного лідера, придушуючи незгоду чи критику. Ця механіка розвиватиметься ще довго і після того, як нарцисист, можливо, перестане активно говорити чи робити шкідливі речі. «Машина» може працювати без його активної координації, оскільки система вже функціонує, щоб захистити його будь-якою ціною.

Система застрягає в глухому куті, де нарцис недофункціонує (тобто не бере на себе належної відповідальності), а люди навколо нього надмірно функціонують (тобто оберігають його від відповідальності та критики).

У такій системі відповідальність лежить не лише на нарцисі, а й на чоловіках чи жінках навколо нього, які проактивно діють як контролери, щоб пом'якшити його відповідальність.

Саме вони повторюють мантри на кшталт "Усі мають працювати на авторитет міністерки(начальниці, директорки...)!"

Тих, хто "працює на власний авторитет" ("сильно вумних" та незалежних), гноблять і виживають.

Згадайте відому формулу: короля грає свита.

Нарцисичні системи завжди ненавидять тих, хто говорить правду…

У казці Г. К. Андерсена (1805—1875) «Новий одяг короля» тільки один хлопчик вигукнув: "Дивіться, а король зовсім голий!".

Нарцисичні системи роблять усе, щоб цього хлопчика не підпустити і близько до «тіла» цаци.

Детальніше читайте аналіз "Нарцисизм і система, яку він породжує" тут https://blog.newgrowthpress.com/narcissism-and-the-system-it-breeds/

Є ще типаж "велике цабе" вже рангом нижче.

І є ще ципа – це надмірно зніжена людина, яка вважає себе шалено привабливою.

На жаль, цаци і ципи у нас є дуже поширеними типажами на нашому педагогічному Олімпі.

Вони є особливо небезпечними у випадку, коли дике невігластво множиться на впевненість у власній винятковості та поєднується з абсолютною відсутністю почуття гумору, гарного смаку…

Огляд від ШІ

*«Цаца» (або «важлива цаца») — людина (часто жінка), яка занадто багато про себе уявляє, важничає, вередує або вимагає до себе підвищеної уваги.

Характерна фраза цаци: у мене завжди було все тільки найкраще!

Знаєте таких?

Ще одна характерна риса начальникоцентрованої системи – з наскоку відкидати те, чого не розуміють Великі Цабе.

Ті, хто дорвався у якесь крісло завжди з острахом ставляться до людей, які відрізняються від них. Вони не розуміють іншого способу життя, інших переконань, інших поглядів на розвиток освіти.

Від самого факту існування таких людей «очільники з категорії Три Ц (цаци, ципи та цабе) відчувають неспокій та загрозу.

Цей страх та відраза до «сильно вумних» легко перетворюється на ненависть.

Звісно, можна було б спробувати подолати свій початковий страх (ставити питання, шукати цікаві ідеї тощо), замість того, щоб дозволяти цьому страху перетворитися на щось потворне. Але…

Огляд від ШІ

"Велике цабе" — це український фразеологізм, який означає поважну, впливову особу в суспільстві чи колективі, що займає високу посаду, має велику вагу, а іноді — це просто самовпевнена людина, яка вважає себе важливішою, ніж насправді, часто з іронічним відтінком. Цей вислів часто використовується з гумором, особливо коли йдеться про людей із великою гордістю чи пихою, як у знаменитій гуморесці Олександра Виженка, де "Цабе" – це хвалькувата істота, яка вважає себе найкращою.

Велике Цабе

Вихваляє себе,

Велегучно вихваляє,

Всьому світу сповіщає:

Я – Цабе,

Цабе-Цабище!

Я найкраще!

Я найвище!

Я найдужче

Й найвправніше,

Наймудріше

Й найславніше!..

Я – Най-най, най-най, най-най…

Олександр Виженко, Велике Цабе

У нас досі люди відчувають якийсь дивний пієтет до посади.

Як тільки хтось обіймає високу посаду, відразу цій людині чомусь починають приписувати невластиві їй риси (інтелект, спроможність критично мислити та дбати про громадські інтереси, мужність тощо).

Так ніби керівне крісло має чудодійні властивості саме так впливати на того, хто в нього всівся. На жаль, скоріше навпаки.

Згодом людина, яка посиділа в цьому кріслі, може багато років вдавати з себе експерта і успішно пиляти гранти, приторговуючи обличчям "весільного генерала(льші)".

Що це? Магія крісла?! Чи фетишизм звичайний*?

* Фетиши́зм (фр. fetichisme) — одна з ранніх форм релігійних вірувань, що виявляється в поклонінні предметам неживої природи — фетишам, які уявляються наділеними чудодійною силою; приписування речам самим по собі специфічно соціальних властивостей і внаслідок цього надприродних особливостей.

Ми навіть призвичаїлись робити дивні ритуали навколо крісла.

Якщо ви зараз "Велике цабе" і вишикувалась черга охочих привітати з ДН, не обманюйте себе: вони вітають ваше крісло, а не вас особисто.

Мій колега, уже екс-начальник управління освіти і науки Закарпатської ОДА, дуже мудрий дядько Юрій Вільгельмович Герцог розповідав як він чинить у такому випадку.

Коли до мене приходять вітати з ДН, я кажу: "Проходьте, любі гості, в кабінет і... показую на крісло, - ви не мене вітаєте, ви його вітаєте. Буде, хтось інший у ньому сидіти, ви ж продовжуватимете його вітати, тільки в інший день".

А ще ми звикли до радянської моделі спілкування: начальство віщає, підлеглі з "вумним виглядом" (роблять вигляд, що) ловлять кожне слово.

Для багатьох наших дійств характерна наступна ситуація: висока "шишка" з'являється на початку, щось говорить(вітає чи виголошує кимось написану промову) і ... хутко зникає. Звісно, людина ж вона дуже зайнята, тому слухати когось немає часу. Як наслідок, людина опиняється ніби у вакуумі, чує лише себе і швидко втрачає адекватність сприйняття реалій.

Західна модель принципово інша: високий гість там, замість того, щоб чіпляти локшину на вуха(щось відкривати, з чимось вітати, щось вручати...), слухає трудящих, звітує про свою роботу і (не)витримує іспит на міцність у вкрай непростому діалозі.

"Знаєте, що мене найбільше вразило у спілкуванні з американськими колегами, директорами шкіл?

Запитую їх: а хто у вас зараз міністр освіти?

Відповідають: не знаю, а що у нас у Вашингтоні є міністерство освіти?!

Директори продвинутих американських шкіл, як кажуть, «без поняття» чи є у них міністр і чи є міністерство?!!!!!!!!! До речі, воно там з'явилося лише при Джиммі Картері у 1979 році.

Ще одна колосальна проблема, яка не дає розвиватись освіті: у нас дуже велика владна дистанція(Power Distance). Україна має 92 бали, Гондурас - 80, Латвія - 44, Німеччина - 35.

У країнах з низькою владною дистанцією звичайний працівник не боїться говорити на рівних своїм найвищим начальником. Розмова між ними така ж сама, як і з друзями. Оскільки в цих країнах невелика кількість керівників, немає і великої ієрархічної відстані між ними. https://www.hofstede-insights.com/country-comparison-tool?countries=ukraine,the-usa

У нас же постійно читаю заголовки на кшталт "Міністр(ка) розповість якою буде...". А звідки він(вона, воно...) знає?!

Хай би краще послухав(ла) нас, практиків, ми розкажемо і покажемо.

За час своєї довгою кар‘єри в освіті, зокрема, з практики власного ходіння в начальство, можу зробити невтішний висновок: я не зустрічав жодної людини, яку б крісло зробило кращим. Маю приклади, коли крісло не зіпсувало чи "ловило, але не спіймало" ту чи іншу людину, яка залишилась нормальною. І, на жаль, маю масу прикладів, коли навіть адекватна людина, миттєво деградувала, пристосовуючись до правил гри людиноненависницької начальникоцентрованої системи.

Далі буде. Руйнівники освіти. №2. "Агенти змін".