Вкрадене дитинство

Нарешті ми починаємо розуміти, що ґаджети крадуть дитинство.

З’являється усе більше публікацій та досліджень про те, як екранна залежність гальмує розвиток наших дітей.

Та і звичайні спостереження показують, що діти більше не бігають надворі й не проводять там час аж поки не засвітяться вуличні ліхтарі.

Вони не катаються на велосипедах з подряпаними колінами та не будують з друзями фортеці з піску.

Натомість вони гортають сторінки та губляться у світі, який не є реальним.

Їх затягує в онлайн-світ до того, як вони встигають пожити в реальному.

Перш ніж вони відчують радість від борсання в калюжі чи гри в «сніжки».

Ми виховуємо покоління, яке вміє свайпати (пролистувати екран електронних приладів через проведення по ньому пальцем), перш ніж навчиться лазити по деревах.

Викликає рефлекс свайпу. Звичка до миготливої безглуздості.

Споживання замість дії.

У дитини пропадає внутрішнє мовлення.

Вона не думає – вона чекає на наступну картинку.

Як наслідок, «маємо, що маємо»: самотність і відсутність друзів…

Сьогодні батьки дітей надсилають дітям в основному текстові повідомлення замість того, щоб розмовляти з ними. А це означає, що діти не можуть їх чути.

Сьогодні діти дивляться відосіки з низьким рівнем лексики замість програм, які б розвивали. У них є звичка до 30-секундних відео та безглуздих ігор, тому вони глибоко розчаровуються, якщо їм доводиться читати книгу протягом 10-20 хвилин.

• Доки діти не проводитимуть більше часу за читанням книг та іграми на свіжому повітрі, ніж за переглядом TikTok-сторінок та відеоігор, вони не розвинуть достатньої концентрації уваги чи навичок емоційної регуляції, необхідних для ефективного слухання та навчання.

Читання книг, навіть для задоволення, не може конкурувати з Tik-Tok, Instagram, YouTube. Тепер учні, як правило, сприймають читання книжок як пережиток минулого, на кшталт прослуховування вінілових платівок.

Їм тепер нудно з книжками. А нудьга для нинішнього покоління стала чимось неприродним. Бо в школі та вдома взяли курс на суцільні розваги.

На жаль, керівники багатьох шкіл теж вважають, що витрачати гроші на книги не надто «круто», тому вони витрачають купу грошей на новітні технології, щоб їх похвалили у соціальних мережах.

За словами нейробіолога Маріанни Вулф, так зване глибоке читання — тривале занурення в текст — стимулює низку цінних розумових звичок, включаючи критичне мислення та саморефлексію. Це аж ніяк не напрацюєш швидким переглядом тексту або читанням коротких уривків.

Так, батькам потрібно менше використовувати технології, але і школа теж має це зробити. І діти й вчителі заслуговують мати безпечну, функціональну та людську систему освіти.

Нам потрібні не якісь супермодні педтехнології, а освіта, яка збалансовує розум та допомагає дітям розвивати навички, необхідні для зосередженості, спокою та впевненості.

Наприклад, школам слід припинити зловживати PowerPoint-презентаціями в процесі навчання. Так, такі презентації можуть зробити навчання більш організованим і легшим, але це означає, що діти щодня мають переглядати слайди.

Середовище, в якому виростають діти сьогодні, вороже до базових умов розвитку людства.

Погіршення психічного здоров'я учнів – лише одна з багатьох ознак того, що щось пішло не так.

Ми досягли критичного моменту. Якщо батьки не обмежуватимуть час, проведений перед екранами, у наших дітей поглиблюватимуться наступні симптоми: погана концентрація уваги, тривога, недосипання та знижена здатність до навчання тощо. І будь-які яскраві навчальні НУШ-програми та будь-яке креативне вчителювання не зможуть це виправити.

Є велика кількість досліджень, які показують, як надмірний екранний час буквально змінив мізки дітей. Тепер у них менше здатності до контролю імпульсів, менше робочої пам'яті, знижена увага тощо.

Див. статтю «Смартфони вбивають здатність дітей концентруватися» https://www.discovery.org/education/2024/09/06/smartphones-are-killing-kids-ability-to-concentrate/

• Висновок з цього дослідження простий: треба заохочувати навчальні середовища без смартфонів.

Так, слід повернутися до основ(паперу, олівців, пластиліну, книжок…).

Розвиток дитячої уваги має бути однією з головних цілей освіти. Однак, через наявність смартфонів у класах, діти звикають фрагментувати свій ментальний світ і не розвивають здатності глибоко зосереджуватися на якійсь окремій проблемі чи предметі.

Кері Д. Інґрем та Пітер Байлз

Результатом постійних відволікань та перебоїв у розвитку мозку є «сплутаний, приголомшений, розсіяний стан», – констатує американський психолог Вільям Джеймс.

Сьогодні залишатися зосередженим набагато важче, оскільки телефон та Інтернет надають нескінченні можливості для розуму відмовитися від поточної думки чи завдання заради іншого та перемикатися з однієї речі на іншу — майже зі швидкістю блискавки.

Смартфони та інші цифрові пристрої надають дітям і підліткам так багато цікавого матеріалу, який призводить до викиду дофаміну, що це створює серйозну проблему: вони знижують інтерес до всіх інших форм активності, що не пов’язані з екранами.

Якщо діти не можуть зосередитися, у них не вистачить ні бажання, ні терпіння, щоб працювати над складною когнітивною проблемою протягом тривалого часу. Вони не зможуть запам'ятовувати інформацію належним чином, коли їхня здатність до концентрації порушена. А уважність до вказівок та зосередженість на завданні, здібності, які старші покоління сприймали як належне, можуть обтяжувати їхню діяльність навіть у дорослому віці.

Розвиток дитячої уваги має бути однією з головних цілей освіти. Однак, через наявність смартфонів у класах, діти звикають фрагментувати свій ментальний світ і ніколи не розвивають здатності глибоко зосереджуватися на якійсь окремій проблемі чи предметі. Як можна очікувати від учнів читання та вивчення класики чи участі в складних дискусіях, коли вчителі конкурують у класі з відео в TikTok та Instagram?

• Освіта спрямовує погляд угору, від себе до інших, вчить бачити та звертати увагу на навколишній світ, а смартфони спрямовують погляд вниз.

• Освіта фокусує та поглиблює розум, тоді як смартфони фрагментують та відволікають.

Все це створює проблеми для життя дітей та заважає їхній здатності досягати успіхів у навчанні та взаємодіяти з однолітками. Негативні наслідки такого роду надмірного стимулювання не закінчуються за дверима школи.

Батьки не мають використовувати е-пристрої як няні та пустушки. Замість того щоб погратися з дитиною тицяти їй телефон або iPad. Бо як наслідок «маємо, що маємо» покоління дітей, які ніколи не мріяли дивлячись у вікно та не мали розмови з батьками за обіднім столом.

Шановні вчителі, допоможіть батькам дізнатися про ефективні способи зайняти час дітей, які будуть пізнавальними, веселими та захопливими одночасно!

Спільно з батьками нам треба повернути їм дитинство, якому не потрібен екран перед обличчям 24/7.

Як навчати дітей, які мають тривалість концентрації уваги, як золотої рибки, бо ледь не з моменту народження у них перед очима екрани?!

Звісно, реальність така, що екрани та технології нікуди не зникнуть. Все або нічого — це не вихід. Діти мають навчитися балансу, вони повинні навчитися стежити за своїм цифровим слідом і ставити під сумнів штучний інтелект. Позбавлення їх усього цього призведе лише до неправильних рішень і відсутності критичного мислення.

Не варто звинувачувати лише екрани. Дітям все ще потрібні звичайні ігри, батьківська опіка та чіткі межі.

Звісно, в нашій освіті є набагато глибші проблеми, ніж просто надмірний екранний час.

Стає дедалі очевиднішим, що нашій освіті потрібне повне перезавантаження. Відверте невігластво просто шокує. Ми маємо стати суспільством знань, а для цього треба вибиратись із провалля у яке нас загнали роки демагогії, шоу-реформ, бідності та хронічного недофінансування освіти.

Якщо цього не зупинити нас чекає антиутопічна ентропія за Філіпом К. Дікіаном(Philip K. Dickian) з колапсом реальності з втратою справжнього людського зв'язку та крахом об'єктивної істини*.

*У творах Філіпа К. Дікіана є вигаданий ним термін: "кіпл"(Kipple) — це марні речі, сміття, яке має природну здатність до самовідтворення. Його персонажі часто стикаються з ілюзорними світами, де межі між справжнім і фальшивим, живим і штучним розмиті.

"Кіпл плодиться. Якщо залишити кіпл, він розмножується". Це символізує загальний занепад та розпад об'єктивної реальності.