Культура зусиль vs культура занижених очікувань

Замість культури зусиль ми створили культуру занижених очікувань. А діти піднімаються або опускаються до рівня очікувань, які на них покладаються.

Під прапором НУШ у суспільній свідомості українців посилилось утвердження так званого «сніжинкового» підходу до совіти дітей.

Дуже хочу помилитись, але маю серйозні підстави для твердження, що останнє десятиліття біля керма МОН і в усіх навколоМОНівських структурах та грантівських проєктах опинилось «покоління сніжинок»*, яке за дивним збігом обставин позиціонує себе як «агенти змін». По-іншому ще цих людей називають "рожевими поні".

*«Сніжинки» - це люди, які

· по-перше, надзвичайно вразливі емоційно(тому потребують винятково «теплої ванни»),

· по-друге, не звикли «перенапружуватись» і «глибоко копати»,

· по-третє, дуже болісно сприймають погляди чи пропозиції, які відмінні від власних, розглядаючи навіть вкрай делікатну критику як персональне приниження.

Цей термін почав широко використовуватись після 2010 року, коли публіцист Брет Елліс звернувся до покоління «сніжинок» з такими словами:

О, маленькі сніжинки, коли ви всі стали бабусями і світськими дамами, які з жахом стискають свої перли, при одній появі людини з власною думкою... ви, плаксиві слабохарактерні та самозакохані нарциси?

Наслідком утвердження цього підходу були дивні рекомендації, на кшталт: тепер наші діти є вразливими сніжинками, яких не МОНа нічим навантажувати, наприклад, ні в якому разі не можна примушувати вчити табличку множення. На найвищому рівні вважали, що табличка множення якось вивчиться сама собою. А щось пішло не так. Не вивчилась...

А там, на Дикому Заході(і на Сході теж!) у цей час утверджувалась культура зусиль та бачення вчителя з «тепловимогливою» позицією як оптимального мотиватора, який поєднує активну вимогливість з особистим теплом.

Це термін придумала педагог й письменниця Заретта Хаммонд (Zaretta Hammond) . На її думку, висловлюючи високі очікування від учнів, слід випромінювати тепло і надавати підтримку.

На думку Заретти Хаммонд, вчитель є «тепловимогливим», якщо:

• робить акцент на побудові взаєморозуміння та довіри;

• випромінює тепло невербальними способами, такими як усмішка, дотик, м’який або твердий тон голосу, а також добродушно кепкує над учнями;

• виявляє особисту повагу до учнів, розпитуючи про важливих для них людей і цікаві події;

• заробляє в очах учнів право вимагати участі та зусиль;

• компетентний у технічних питаннях;

• дотримується високих стандартів і пропонує емоційну і навчальну підтримку учням, щоб вони досягали високих результатів;

• заохочує до продуктивної боротьби;

• виявляє турботу до учнів через особисту повагу та позицію «жорсткої любові».

Тепловимогливий вчитель активно та наполегливо запрошує учнів вийти із зони комфорту в зону найближчого розвитку.

Учитель-технократ (традиціоналіст) демонструє активну вимогливість, але тримає професійну дистанцію, яка може згубно вплинути на мотивацію.

«Елітарний» вчитель професійну дистанцію поєднує з пасивною поблажливістю, що не залишає жодних шансів для мотивації учнів.

Учитель-сентименталіст створює демотиваційний коктейль із пасивної поблажливості та особистого тепла.

Створення культури зусиль передбачає формування середовища, де цінується наполегливість, старанність та прагнення до досягнень.

«Бо не можна здобути освіту одними лише розвагами»

(You can't entertain yourself to an education).

Так, освіта - це не розвага.

Це важка праця.

Ще одна американська письменниця Гленнон Дойл (Glennon Doyle) є авторкою крилатого висліву: «ми можемо робити важкі речі» ('we can do hard things').

• Ми нещодавно вийшли з фізкультури, і один із моїх дітей подивився на мене і сказав: «Я робив важкі речі на фізкультурі, тому що я можу робити важкі речі».

ХІЗЕР ЛІППЕРТ, вчителька

Пропоную подумати над простими питаннями:

• Що відбувається, коли ви відмовляєтеся ставитися до дітей як до тендітних сніжинок?

• Чи не недооцінюємо ми дітей у наших надмірних зусиллях їх захистити?

• Чи йде на користь дітям, якщо наша любов виглядає як виклик?

• Чи не слід уже нарешті кинули виклик культурі знижених очікувань і зрозуміти, що вимогливість — це не жорстокість? А оце «вони не впораються» чи «не треба їх перевантажувати» лише шкодить...

Є такий вчитель

Американський вчитель та відомий автор і спікер Рейф Есквіт(Rafe Esquith) вважає, що в освіті немає жодних коротких шляхів.

Він говорить про прості речі, які ведуть до успіху: будьте чемними, працюйте наполегливо…

Рейф Есквіт (71 рік) — американський вчитель, який багато років вчителював у початковій школі Hobart Boulevard Elementary у Лос-Анджелесі, штат Каліфорнія.

Бо є єдиний(!!!) рецепт успіху – це інтенсивне навчання! Саме високі очікування та готовність до ризику добре працюють, коли збалансовуються з доброзичливим емпатичним оточенням.

Багато його учнів, які походили з бідних сімей та сімей іммігрантів, добровільно починали заняття о 6:30 щоранку, пізно йшли зі школи, працювали під час перерви та активно навчались навіть під час канікул та свят.

Як наслідок, зазвичай досягали високих балів у стандартизованих тестах та вступали до престижних університетів.

«Його учні довго працюють після школи і навіть по суботах. Вони справляються з алгеброю та ставлять Шекспіра.

Привести учнів до успіху можливо лише навчаючи їх наполегливій праці, доброті та сміливості йти своїм шляхом. Саме в цьому він вбачає ключ до майбутнього.Рік за роком шекспірівці з Гобарта досягають успіху». https://www.hobartshakespeareans.org/

Рейф Есквіт говорить про силу повільного зростання в навчанні, про те, що для успіху учнів потрібен час і терпіння. Його висловлювання «немає коротких шляхів» — це більше, ніж правило класу, це спосіб життя. Бо саме так створюється культуру класу, яка змінює життя.

Звісно, вчитель теж має «бути тією людиною, якою ви хочете, щоб стали ваші учні».

Він є автором книги «Навчай, ніби твоє волосся горить: методи та безумство в кімнаті 56».

Рейф Есквіт проповідує цінність гарної роботи дітей, які занурені у світ Шекспіра, алгебри та рок-н-ролу. Йому вдалося створили інший світ у кімнаті 56. Це світ, в якому мав значення характер, поважалась наполеглива праця, цінувалась скромність та була безумовнапідтримка одне одного.

Реформа освіти: важка правда https://www.apbspeakers.com/speaker/rafe-esquith/

У цій промові спікер з питань освіти Рейф Есквіт, найвідоміший вчитель державних шкіл Америки, пропонує цінний — і як не дивно занедбаний — погляд зсередини на реформу освіти. Щоб обговорити реформу, нам потрібно прийняти незручну правду: викладання стало неймовірно складною роботою. Реформатори — хороші люди, але вони схильні спрощувати речі. Наприклад, у своїх розумних аргументах щодо притягнення вчителів до відповідальності вони звертаються до результатів тестів, що зовсім не є розумним. Сім'я, каже Есквіт, є найбільшим, але найчастіше недооціненим фактором, який впливає на те, чи будуть діти хорошими учнями. Бідність займає друге місце. Поки реформатори не врахують ці проблеми у своїх рішеннях, вони не досягнуть успіху. «Якщо ми хочемо, щоб наші діти присвятили себе освіті, — каже він, — тоді ми повинні присвятити себе їх навчанню». З відвертістю, добрим гумором та практичною жилкою Есквіт пропонує альтернативи та емоційний заклик — серед галасу, ажіотажу, політики та навіть гніву — тримати учнів у центрі уваги.