Важко збагнути логіку непрофесіоналів

Уявіть ситуацію. Ви чверть століття користуєтесь послугами модних і симпатичних сантехніків, які постійно реформують і дебюрократизують (закреслено) ремонтують систему водопостачання та каналізації.

За цей час усе доведено до крайньої розрухи. Але ви продовжуєте цій веселій компанії платити величезні кошти на втілення їхніх нових креативних ідей, фінансуєте закордонні турне для вивчення досвіду, оплачуєте нові інструменти тощо. А самі воду тягаєте відром з бочки під під’їздом та нюхаєте дикий сморід з підвалу…

А вам тільки постійно розповідають про нові й нові грандіозні плани сантехнічних робіт.

Уявили? Отож…

"Важко збагнути логіку непрофесіоналів", - цю фразу автори сценарію радянського фільму "Сімнадцять миттєвостей весни" вклали у вуста Мюллеру.

Характерні риси непрофесіонала звичайного:

• Для того, щоб отримати перевагу над справжнім професіоналом, він має бути категоричним(ніякого сумніву ні в чому!), нахабним і безцеремонним. Така собі ходяча ілюстрація ефекту Данінга-Крюгера*.

• Сподобатись начальству такі екземпляри можуть одним-єдиним – особистою відданістю та готовністю «порвати за шефа» будь-якого «огульного критикана».

• Для того, щоб утриматись в ієрархічній системі вкрай потрібна і така риса як пристосуванство. Тому начальники змінюються, а свита залишається. Бо вміє майже щиро зображати «собачу відданість» кожному наступному власнику високого крісла.

Особливо небезпечні непрофесіонали, які в гонитві за заробітками, взялися щось реформувати. У них логіка є абсолютно схибленою, бо потрібна ефектність замість ефективності. Звідси любофф до ефектних назв якихось показушних дійств, акцент на зовнішньому декорі та бажання «робити лише те, що приречене на популярність».

Одним із негативних наслідків псевдореформ в освіті була заміна професіоналізму на агентозмінський «активізм» і бюрократичний ...зм.

Як наслідок, професіоналізм учителів та керівників шкіл тепер слід рішуче захищати.

Нинішня ситуація спонукає саме до агресивного захисту. Бо тільки так ми матимемо хоч якийсь шанс на успіх. Адже вкрай безцеремонними були і є атаки войовничих дилетантів на успішні практики та на справжніх професіоналів.

Давно настав час для носіїв професії вчителя почати цю боротьбу з тим, щоб нарешті вирватись із залізної клітки формалізму та бюрократичного божевілля.

У «вільних плисти за течією» має нарешті відродитись відчуття власної професійності, яке не дозволить схиляти голову перед нахабними непрофесіоналами.

Я багато років працюю над темою "професійна дурість" у системі управління освітою, але не додумався писати вдячні листи генераторам абсурдів та маразмів за зразком репліки до посту однієї відомої депутатки Микити Книша:

Дякуємо за Вашу роботу, Ви є ідеальним прикладом тотальної некомпетентності майже з усіх питаннях про які пишете. Ідеальний приклад «реформатора освіти», який не розуміє найелементарнішого. Постійно ставлю Вас у приклад студентам як найкращу ілюстрацію «Популіста призначенця, який нічого не розуміє» у відведеній їй галузі.

Щиро, дякую за контент.

Хоча є не один «агент змін», який дуже напрошується…

Давно виношую ідею запровадити освітянську шнобелівську премію із врученням ось таких сертифікатів від "комітету професійних непрофесіоналів".

Є й кваліфікована експертна спільнота порталу "Освітня політика", яка готова до виконання функцій відбіркової комісії.

Список претендентів росте на очах.

А термін "професійна дурість" звучить англійською мовою ну дуже делікатно: "professional nonsense". Див. сертифікат.

*Ефект Даннінга — Крюґера (ефект профана) — когнітивне упередження, яке полягає в тому, що люди з низькою кваліфікацією роблять помилкові висновки та ухвалюють невдалі рішення, але їхня некомпетентність не дозволяє це усвідомити. Через це вони зверхні щодо інших, вважають свої здібності вищими за пересічні.

Крюґер та Даннінг звернули увагу на низку попередніх досліджень, зокрема й Дарвінівське «невігластво частіше дає впевненість, аніж знання». Вони висунули гіпотезу, що для людей з пересічним рівнем компетентності є характерним наступне:

• некомпетентні люди схильні до переоцінки власних здібностей;

• некомпетентним людям не вдається розпізнати справді високі здібності компетентних;

• некомпетентним людям не дано усвідомити свою некомпетентність…

Якось вчитався в типовий діалог у ФБ дилетанта і професіонала. Одна «ексвисокопосадовиця», а нині депутатка болісно реагувала на слушні коментарі та поради дуже відомого і справді авторитетного освітянина і, зрештою, так по-дорослому завершила розмову: якщо у вас є якісь питання, пишіть мені у приват.

У нього питань до неї немає. Йому давно усе зрозуміло… А от чому б їй, перш ніж нести якусь чергову «захмарну» ахінею з трибуни, не запитувати думку людей, які щось таки розуміються в сучасній освіті та механізмах її розвитку?!

Заважають двоє: Джастін Крюґер та Девід Даннінг.

На жаль, з огляду на дію ефекту профана, потреби в професійному аналізі вони не відчувають. Перефразовуючи відому фразу, зазначу: Фейсбук нам дається для того, щоб бачити недолугість кожного».

Не знаю жодного випадку, щоб наші професійні непрофесіонали, наприклад, прислухались до виваженої професійної дискусії, яка велась кваліфікованими експертами на порталі «Освітня політика».

От прочитали б у свій час думку професіоналів і утримались від абсурдної тотальної "гімнаїзації" усіх шкіл(перетворення гімназії на «проміжну ланку» між початковою і старшою школою).

А ніт, клепки не вистачило не мавпували польські «реформи».

Звісно, в Польщі цей абсурд не виправдав себе і там уже відмовились від міксу двох моделей загальної середньої освіти: французької(ліцейної) і німецької(гімназійної). Перейшли на французьку модель, тому гімназія там зникла взагалі. Початкова школа (szkoła podstawowa) перетворилась у восьмирічну, а після її закінчення діти йдуть у ліцеї або технікуми(szkoła ponadpodstawowa).

Чи прислухалися б до поради враховувати фундаментальний принцип реформування будь-якої сфери:

"Працює— не чіпай!" і утримались від закріпачення дітей за школами. Тоді б не виникла б ще одна корупційна практика(за 100 дол. у нас запросто "пропишуть" де завгодно) і не було б приреченості дітей «на районі», наприклад, де розташована унікальна гімназія східних мов, вчити китайську чи арабську мову.

Чи утрималися б від удавано-потішної «дебюрократизації», а зробили б хоч щось для дебюрократизації реальної…

Чи скасували сумнозвісне оцінювання за групами результатів?!Звісно, для цього треба було б мати бажання і спроможність зрозуміти, про що кажуть професіонали.

Підсумовуючи сказане змушений констатувати: ніхто (особливо ті, хто випадково опинився там «нагорі») не визнає власну некомпетентність, бо врешті-решт щось «зрозумів»(заїла совість тощо).

Вони можуть її тихо визнати, коли вона почне коштувати їм репутації, можливостей, довіри та презумпції невинуватості.

Шанс на те, що вкрай некомпетентні «очільники» звернуться до професіоналів з’являється лише тоді, коли виправдання дилетантів перестануть працювати й вони більше не зможуть це приховати.

Тож, зрештою все залежить від нас. Непрофесійність почне потроху відступати, як тільки ми масово припинимо дозволяти «чіпляти локшину на вуха», удавати, що слухаємо відверту маячню, називатимемо речі своїми іменами…