«У мене не було часу розбиратися, хто, де і що зробив не так».

Чому у нас так і не була проведена робота над помилками, яка є закономірним етапом будь-яких реформ?

Наступного понеділка Оксен Лісовий відзначатиме 1000 днів свого «міністеркування», а у вівторок ми скоріш за все з ним попрощаємось.

Він обіймає посаду Міністра освіти і науки України з 21 березня 2023 року. Станом на сьогодні, 11 грудня 2025 року, вже 996 днів.

Розпочинаємо аналізувати здобутки та провали команди Лісового.

Загальновідомо, що досягнення бажаної мети передбачає певний алгоритм дій.

У цьому алгоритмі визначення подальших кроків на близьку перспективу та прогнозування майбутнього розвитку, ґрунтується на реалістичному аналізі сьогоднішнього стану справ.

Закономірним етапом будь-яких реформ у будь-якій сфері є «робота над помилками» та корекція курсу.

Згадаймо, хоча б усім відомий є цикл впровадження змін Демінга "Plan-Do-Check-Act":

• Плануй.

• Впроваджуй.

• Перевіряй ефективність.

• Корегуй.

Створюючи «візію» нова команда мала оцінити ефективність тих чи інших кроків «попєрєдніків» і внести вкрай потрібні корективи.

Серед основних етапів стратегічного планування на першому місці ЗАВЖДИ стоїть аналітичний етап.

Бо спочатку треба розібратись:

1. Де ми є?

Аналітичний етап (проаналізувати реальну ситуацію та відстежити основні тенденції розвитку).

А вже після цього можна визначитись:

2. Куди ми будемо йти?

Планувальний етап розробки стратегії(визначити місію, цінності та бачення, виростити дерева цілей, рішень та результатів, моніторинг процесу реалізації тощо).

Важливо було не слухати солодкі розмови миздобулів і не піддатися панічним настроям, які сіють зрадофіли… Бо це відводило все далі і далі від реалістичного пошуку шляхів переходу від теперішнього до бажаного майбутнього стану.

Робота над помилками дає можливість не наступати на педагогічні граблі. Зрозуміти чому так виходить, що в освіті ми колективно досягаємо результатів, яких ніхто не хоче.

Прояснити ефективні механізми реалізації задуманого, сформулювати цілі мовою результату.

Робота над помилками може бути ефективною лише після чесної самодіагностики, яка має йти від результатів до підходів (що саме маємо і ми «маємо, що маємо», бо…).

Просто оголосити себе «адептом НУШ» було точно не кращим варіантом просування реформ.

Задекларований командою Лісового «рестарт НУШ», вимагав чесної аналітики, реалістичного бачення плюсів та мінусів, осмислення причин поки що невтішних результатів.

А це вимагало дуже незвичного: полюбити тих, хто йде «не в ногу» (сильно вумних «огульних критиканів») і з їхньою допомогою спробувати почути «звуки іншого маршу».

«У мене не було часу розбиратися, хто, де і що зробив не так. Я зосередився на тому, хто, де і що зробив так, і цих людей я залучив до себе в статусі радників. Два колишніх міністри є моїми радниками (Ганна Новосад та Лілія Гриневич, — ред.), ще з одним я на постійному зв'язку…». https://kanaldim.tv/u-mene-ne-bulo-chasu-rozbyratysya-hto-de-i-shho-zrobyv-ne-tak-oksen-lisovyj-pro-pershi-kroky-na-posadi-ministra-osvity-i-nauky-ukrayiny/

Часу, звісно не було, але розбиратися треба було. Глибоко і всебічно. Інакше неминуче довелось постійно наступати на одні й ті ж самі граблі.

Особливо у випадку, якщо мати вузьке коло радників із осіб, які точно не спроможні «наступити на горло власній пісні».

На жаль, дуже часто ми робимо висновки, на основі здогадок, інтерпретацій та припущень, що випливають із попереднього досвіду людей, які особисто зацікавлені в конструюванні удаваної реальності. Їм треба було з метою самопіару швиденько відрапортувати(Ми здобули!), отримати «псевдорезультати» в короткостроковій перспективі.

Ми не вчимося з досвіду ... Ми вчимось, розмірковуючи над досвідом

(We do not learn from an experience … We learn from reflecting on an experience).

Джон Дьюї, американський філософ, психолог та реформатор освіти.

Ми ж зацікавлені в тому, щоб освіта розвивалась, а не в тому, щоб згодом провести дослідження про те, як в принципі цілком адекватна політична ініціатива щодо реформування освіти за кілька років скотилась до рівня декструктивної секти.

Неймовірно, але, на жаль, доводиться констатувати появу у наших штатних «реформаторів» явних ознак деструктивної секти(монополія на істину, закрите середовище, таврування опонентів як «огульних критиканів», використання маніпулятивних технологій для утримання й залучення «адептів», продукування сумнівної псевдопедагогічної літератури тощо).

А на деяких псевдоосвітніх дійствах є дуже виразні елементи промивання мізків, які використовують деструктивні секти.

Досить послухати виступи деяких лідерок(ів) секти, в який абсолютно банальні та часто сумнівні речі виголошуються як якісь "пророцтва"(тепер їх називають модним словом "інсайти"). У яких немає анінайменшого натяку на критичне мислення та роботу над власними помилками.

Істини в останній інстанції сучасні "гуру" реформування освіти тепер віщають на "мега-івентах" у форматі «безлімітного та натхненного нетворкінгу» (на які "Let's go купляти квитки").

Звісно, адепти секти на своїй новомові характеризують ці дійства в окличній формі: "бомбезно", "мегакруто"!...

Але це точно не те, що могло допомогти критичному аналізу зробленого та адекватному реаліям перегляду провальних чи неефективних рішень.

А їх було чимало… За останні десять років жодного освітнього маразму вилікувати не вдалось, але народжено низку нових хронічних хвороб системного характеру. Зокрема, сертифікатоманію, яка веде до профанації професійного розвитку вчителя.

Чи не найогиднішим наслідком дикого популізму та відвертого загравання з «яжмамами» стало створення агресивного середовища навколо школи та культивування негативного образу вчителя.

Якщо ми чесно визнаємо, що саме це маємо в "сухому залишку" треба буде негайно вирішувати що робити в цій ситуації.

Наприклад, замість перенаправлення агресії у бік вчительства конче необхідно було:

1. Активно розганяти "теплу хвилю" і проводити форсовану педагогізацію нашого хворого соціуму.

2. Підвищувати педагогічну та правову культуру наших вчителів.

3. Переглядати набридливі лозунги піар компанії попередників, які лише викликають роздратування, на кшталт «вчителі – важливі».

На підтвердження цього висновку наведу коментар Андрія Сторожука:

«Освіта зараз перебуває у жалюгідному стані. Вчителям заткнули рота та сказали, що вони в усьому винні. Двійку не поставиш - не навчив, зауваження не запишеш - не вмієш знайти особистий підхід.

Вчителі зараз безправні затуркані люди, які працюють за інерцією. Учень може обматюкати, обхаркати вчителя, телефон в нього не мають права забирати, не випустити з класу (хоч 5 разів) – теж…».

Тому автор коментаря пропонує замість політики загравання та «ховання голови в пісок» запровадити жорсткі засоби впливу, які працюють у багатьох країнах світу. Зокрема, «відсторонення від навчання учнів, які грубо чи систематично порушують поведінку на 3-7-15-30 днів».

Зверніть нарешті увагу на те, що все більше освітян називають МОН Міністерством пустопорожніх рекомендацій та загравань з батьками.

А ми ж звертались до нового очільника МОН у березні 2023 року: будь ласка, робіть не те, що входить на арсеналу шоу-реформ попєрєдніків (модно, гарно звучить, приречене на популярність тощо), а те, що вкрай необхідне.

Привілейована глухота можновладців

На жаль, не можу навести жодного прикладу за останнє десятиліття, коли б застереження та пропозиції професіоналів були сприйняті й допомогли уникнути помилкових рішень в ході підготовки та здійснення реформ.

• Чи допомогли наші застереження уникнути гімнаїзації всієї шкільної освіти та, як наслідок, профанації самої ідеї гімназійної освіти?

Ні! А щоб не натворити явної шкоди вітчизняній освіті достатньо було прислухатись до поради враховувати фундаментальний принцип реформування будь-якої сфери: "Працює — не чіпай!"

• Чи допомогли наші застереження щодо недоцільності зациклювання на винятково компетентісному підході?

Ні.

• Чи допомогли наші застереження щодо абсолютно фантастичної професіограми вчителя, яка лише демотивує?

Ні, профстандарт, якому не відповідають 99, 99 % вчителів таки прийняли…

• Чи допомогли наші застереження щодо недопустимості дискримінації вчителів за віковою ознакою, недоцільності встановлення обов’язкових годин на «професійний розвиток»…

  Ні.

• Чи прислухались до колективного голосу розуму щодо абсурдного оцінювання за групами результатів?

Ні. Ні. Ні. І ще раз: Ні.

"Робота над помилками" так і не була проведена і досі не видно анінайменшого бажання її проводити.

Див. 7 помилок НУШ https://www.youtube.com/watch?v=-oo7CjNjaHg

Ми працюємо у сфері в якій немає правильних відповідей. Тож для успішного розгортання реформ потрібне особливе середовище та плекання культури сумніву. Тільки за цієї умови можуть з'являтись нові ідеї, нестандартні підходи, несподівані ефективні рішення…

Інакше передбачувано з «рестарту НУШ» вийшов велетенський пшик, який, звісно, вони назвуть у самозвіті черговою перемогою МОН. Але…

На жаль, «там, на верху», базове розуміння найпростіших речей реформування освітньої сфери, як і раніше, відсутнє. Тому і "маємо, що маємо".

Далі буде...