Учитель і гідра: про когнітивні спотворення, які демотивують

Учень йде по коридору школи й каже:

— Не бачу логіки, я абсолютно не бачу логіки, це – не логічно.

На зустріч директор:

— Що сталося?

— Я пукнув в класі, мене вигнали, вони залишились нюхати. Не бачу логіки...

Уявіть собі ситуацію: на урок в ліцеї чи на заняття в університеті прийшло всього п'ять учнів (студентів) із двадцяти п’яти. Педагог, який приходить у цей клас і вивалює на голови цих небагатьох присутніх своє обурення.

Знайома ситуація?

У чому сенс таких дій педагога? Адже весь негатив виливається не на тих, хто прогуляв заняття, а тих, хто дисципліновано прийшов. Саме їм доводиться почуватися без вини винними у той час, коли їхні однокласники (одногрупники), які викликали гнів, спокійно сидять удома.

У цьому немає ні справедливості, ні логіки. Здавалося б, набагато правильніше похвалити тих, хто прийшов, зробити їм добре, а не погано. Але педагоги часто роблять навпаки.

Можна знайти виправдання: педагог у цій ситуації не думає про раціональне, а просто дає волю своїм емоціям.

Частково це так. Але зауважте: він (або вона) дорікає не відсутнім, а присутнім!

Як правило, не каже: «ВОНИ знову прогуляли, у них будуть проблеми». А зазвичай звучить: «ВИ погано відвідуєте заняття, ВИ абсолютно не поважаєте мою працю, ВИ жахливий клас!»

Неначе присутні винні в тому, що інші не прийшли.

Розгадка цього феномену в тому, що педагог справді підсвідомо вважає їх винними.

Бо він(вона) підсвідомо сприймає – клас (або групу) не як набір індивідів, а як єдине ціле. Свого роду гідру з двадцятьма п’ятьма головами, з яких прийшло лише п'ять. Тож, якщо цим п'яти головам зробити боляче, то боляче стане всій гідрі, і вона наступного разу прийде у повному складі.

Абсурдно, але так трапляється.