Педагогічні мультиварки чи про «функціональний підхід» до пригнобленого вчительства

Які можуть бути реальні зміни на краще в освіті у ситуації, коли за десять років наші реформатори реально зробили менше, ніж нічого для благополуччя вчительства?!

Чому продовжується ще радянська практика упослідження вчителя?

Бо до вчителів продовжують ставитись не як до живих людей(головного суб’єкта), а як до педагогічних мультиварок(об’єкта для примітивних маніпуляцій).

Натискаєш на кнопки і мультиварка справно готує потрібні страви. Звісно, вам не спадає на думку запитувати мультиварку про її потреби, самопочуття, плани на майбутнє, ідеї тощо.

У вас є інструкція з експлуатації в якій сказано куди що засипати і які кнопки натискати. Щоправда і за мультиваркою треба доглядати, бо може зламатись.

Але то таке… Зламається – купимо нову. Це лише річ(об'єкт), якою покористувались і викинули. Вона не образиться. Бо у мультиварки немає почуттів, немає бажань, немає мотивів. Вона просто неживий об'єкт…

У випадку, якщо почуття та переживання іншої людини зникають з поля зору чи стають неважливими, людина теж перетворюється на об'єкт.

Об'єктивувати вчителів дуже просто. На жаль, освітяни й самі до себе чи до інших людей можуть ставитись як до мультиварок. Тобто «об'єктувати» один одного, здійснюючи різноманітні маніпуляції з тим, щоб просто когось використати в своїх інтересах. Або працювати «на знос», жертвуючи собою. Бо маніпулятори, наприклад, натиснули кнопку «Вчителі важливі».

Політики й політтехнологи, які їх обслуговують, теж сприймають людей як «електорат», який можна рухати як пішаків на шахівниці. Звісно, їм навіть в голову не приходить, що у пішака можуть бути якісь власні прагнення чи почуття.

Батьки теж можуть «об'єктувати» дитину, якщо намагаються планували її життєвий шлях починаючи з дитячої колиски. Вирішили що він приречений бути юристом і все дитинство заганяють його у це русло. Бажання дитини їх не надто цікавлять, бо вони краще знають, що їй краще.

Об'єкти бувають двох видів: ті, що відпрацювали свій ресурс та поки що цілком функціональні.

1. Об’єкти, які відпрацювали свій ресурс і вже не надто потрібні(точніше, вже зовсім не потрібні). Наприклад, вчителі пенсійного віку. З огляду на мізерну пенсію на яку неможливо фізично вижити, їм лишається «працювать, працювать, працювати, в праці сконать» або йти в утиль!

Некорисним об'єктам відмовляють навіть у базовій повазі до їхніх почуттів: «на повагу ще треба заслужити». Навколо них створюють агресивне середовище (їм приписують «консерватизм» тощо), щоб їх легше було спекатись.

2. Функціональні об’єкти з категорії «вчителі – важливі»(поки що і винятково як майже дармова робоча сила). На них варто витрачати рівно стільки, скільки потрібно на підтримку функціонування. Тільки мінімум, який необхідний, щоб ці спеціально навчені люди-функції могли виконувати поставлені завдання.

Звісно, їхніми власними прагненнями абсолютно не переймаються ті, хто їх використовує . А самі люди-об'єкти та люди-функції неспроможні заявити про свої потреби та вести ефективну боротьбу за свої права та людську гідність.

«Незамінних у нас немає» і «а ти спочатку заслужи хороше ставлення до себе» — девіз користувачів функціональних людей.

Наприклад, доведи, «що ти не верблюд» раз на три роки пройшовши сертифікацію. Тоді матимеш невеличку доплату(20%) за справне виконання своїх функцій.

Більшість функцій у вчителя дуже просто активується усім відомими кодовими словами про "обов’язок"(покликання). Там де мова йде лише про обов'язок (тобто відсутність чи другорядність власних бажань), там є місце лише для функції «серцевіддаваки».

Іноді у «функціональному підході» немає нічого страшного. Наприклад, наші стосунки з випадковим таксистом багато в чому функціональні, бо нас цікавить насамперед задоволення наших потреб тут і зараз, а не бажання(мрії тощо) таксиста.

Але ця «часткова функціональність» не має поширюватись туди, де їй немає місця.

(Навіяно Ілля Латипов).