Хочеш працювати вчителем (директором школи)?! Дорого.

Ну дуже витратна ця справа – працювати вчителем. І мова не тільки про енерго- (емоційну) витратність, а й про прямі фінансові витрати «на роботу вчителем».
Так, я не помилився. Робота вчителя, а тим більше директора школи є надзвичайно дорогим задоволенням.
Добре, якщо це високовартісне хобі оплачує, наприклад, заможний чоловік.
А якщо спонсора немає?
Тоді біда.
Одна наша колега (з етичних міркувань не будемо оприлюднювати її прізвище та місце роботи) оприлюднила короткий список речей, які вона особисто придбала для свого класу упродовж минулого навчального року:

1) килимки для учнів (для того, щоб вони могли зручно сидіти на твердих стільцях),
2) штори/матеріал для оздоблення вікон(на Новий рік, Гелловін тощо),
3) ламінатори,
4) контейнери для зберігання канцтоварів,
5) кольоровий картон та папір,
6) набір садового інвентарю для роботи на шкільних клумбах,
7) кольорові олівці (фломастери)
8) шкільні зошити,
9) речі для деяких учнів, яким не пощастило мати відповідальних батьків (включаючи канцелярське приладдя, засоби гігієни, шкарпетки, олівці, набори Lego тощо),
10) книги (включаючи робочі зошити для письма та альбоми для шкільних завдань, розмальовки для антистресового куточка тощо),
11) клейку стрічку канцелярську (6 штук),
12) різноманітні призи,
13) костюми (до тижня книги та різних свят),
14) сотні сторінок роздруківок на уроки та на свята(оскільки у мене немає доступу до шкільних принтерів),
15) лампу,
16) печиво, льодяники, каву, цукор і чай,
17) торти для дітей, батьки яких про це не подбали, щоб відсвяткувати їхні дні народження,
18) іграшки та ігри для розвитку соціальних навичок,
19) гумки для волосся,
20) серветки,
21) макаронні вироби для створення мистецького шедевра,
22) подарунки та різдвяні прикраси,
23) витрати на екскурсії кільком учням(бо батьки забули дати гроші своїм дітям),
24) трафарети,
25) акрилову фарбу,
26) фрукти та інші закуски,
27) друк фотографій для змінних стендів,
28) клейовий пістолет,
29) папір для скрапбукінгу,
30) декоративні ручки,
31) клей ПВА (10 банок),
32) намистини,
33) повітряні кульки,
34) блискітки на танцмайданчик...

Далі були ще доповнення, бо не все згадала одразу.
Вчителька пояснює чому вона так зробила: «інакше я б не могла нормально організовувати освітній процес, а моя класна кімната була б чотирма порожніми стінами зі столами та стільцями».

Раніше на ці витрати батьки здавали символічну суму (50 -100 грн) в фонд класу. Тепер нізззя, бо заборонили «побори».
Звісно, це все є безсоромною експлуатацією доброї та турботливої натури вчителя. І це ще один мінус до його й так мізерної зарплати.

Якби я коли йшов з посади директора, захотів забрати все те, що надбав власним коштом за півтора десятиліття директорування, мені б потрібні були кілька вантажівок. Від купи меблів до комп’ютерної та копіювальної техніки, від книг до сантехніки, від посуду до «м’якого інвентарю» - це речі, які я щедро подарував рідній школі. Утім, ніхто цього не помітив…

А як там, на Дикому Заході?

Розповідає Оксана Дябло як зробила мама вчительки у провінції Британська Колумбія(на Канадійщині):

"Вчора побачила оголошення в місцевій групі. Мама молодої вчительки просить спільноту допомогти доньці з приладдям для роботи в школі. Якщо чесно не уявляю чи хтось з вчителів України насмілився б на такий вчинок".

Досить рятувати гнилу Систему!

Ідея відродження гімназії (справжньої) спонукала мене повернутись після аспірантури до рідного міста. Я був свідомий того, що треба буде довгий час (вийшло півтора десятиліття!) пожити жертовно. Прорив до нової якості освіти ми робили у важкі 90-ті і 00-роки.

В умовах, коли, окрім зарплати(її теж місяцями не виплачували) і комуналки(постійно «висіли» борги і могли запросто вимкнути електроенергію) спонсорами "нашої" гімназії був не лише я особисто, а і вся моя родина, друзі, ділові партнери, політичні союзники тощо.

Так, треба було десь заробляти і безкорисливо вкладати в нашу НУШ(справжню). Потім КРУ ставило на облік усе те, що якимось дивом з’являлось в гімназії.

Зараз наші спритники у таке просто не повірять.

Та і тоді не всі вірили, що можуть бути такі… непрактичні ідеалісти.

Але… Тільки на віддалі часу усвідомлюєш, що твої півтора десятиліття героїзму і жертовності на посаді директора гімназії, по суті сприяли збереженню гнилої та вкрай неефективної системи.

Так, я подбав про майже тисячу учнів і сотню вчителів, але одночасно я і прикрив дупи тих можновладців, які б мали виконувати свої прямі обов'язки із фінансово-господарського забезпечення роботи школи. Мали б виконувати, але не виконували. Казали, що немає грошей в бюджеті... Наприклад, 17 млн. грн. на обрізання дерев у непродвинутому обласному центрі були(це не жарт!), а на вирішення нагальних проблем освітньої сфери - не було.

Коли вже став депутатом обласної ради і отримав доступ до документів, ну просто чманів від нахабства та цинізму тих, хто роками активно "освоював" бюджет і розкрадав власність міської громади.

Звісно, вони могли особливо і не перейматись освітою, бо там був я. І були такі ж "дурні", як я, колеги, фанати-директори шкіл та ентузіасти-вчителі. Тому представники "засновника" лише раз на рік перевіряли "готовність школи до нового навчального року" і упродовж року усіляко заважали нам працювати своєю бюрократичною вакханалією, патологічною жадібністю і войовничою некомпетентністю.

Усе, що вдавалось зробити, було не завдяки, а всупереч Системі.

Аксіома менеджменту: якщо ти виконуєш чужу роботу, це не означає, що хтось буде справно виконувати твою!

Тож, нам треба було б не рятувати Систему своєю самовідданою працею, а просто робити лише те, що передбачено посадовими обов'язками і мовчки спостерігати як все розвалиться. Бо на її руїнах, уже на здоровій основі, можна було б створювати щось справді нове і життєздатне. А так "дохла" Система агонізує й досі, отруюючи життя наступному поколінню освітян...

Колись один мудрий чолов'яга мені казав: Вікторе, не рви серце, за таку платню треба не лише нічого не робити на посаді директора школи, а ще й потрохи шкодити... 🙂

Звісно, шкодити не дітям та педагогам, а шкодити дитино- і людиноненависницькій Системі.

То був жарт, але в тому жарті є своя мораль: в освіті все треба робити професійно і без фанатизму!