Грамототерапія
— Скажи, — запитує український вчитель американського, — От, якщо всі твої учні складуть на відмінно тести й вступлять до престижних університетів, шо тобі за це буде?
— Ну, солідна премія та підвищення зарплати.
— Ну, а якщо кілька твоїх учнів прославляться на якійсь олімпіаді геніїв?
— Ну, мабуть, премія та оплачувана творча відпустка.
— Ну, блін, а якщо твій учень стане Нобелівським лауреатом, — запитує український вчитель.
— Ну, скоріш за все теж премія та, можливо, якесь кар'єрне просування.
— Жесть, — каже український вчитель, — Я так зрозумів, що грамоти у вас фіг дочекаєшся...
(перефразовано з армійського анекдоту від Олени Білозерської)
Недавнє сумне свято(День учителя) показало, що в нашій шкільній освіті гостро відчувається дефіцит визнання. Справжнього!
Вчителі надають підтримку іншим, але практично не відчувають, що їм надають значення і що реально щось вкладають у них. Учителеві пропонують сертифікуватись (перезавантажитись, прокачатись тощо), але майже ніколи не кажуть: ти самодостатній. А то тих «свічок», які ще не догоріли, минулого тижня найчастіше застосовували ГРАМОТОТЕРАПІЮ.
Як зробити вигляд, що вас оцінили і нічого на це не витратити?
У когось є система преміювання, мотиваційні пакети й бонуси.
У нас — ГРАМОТИ. Є окрім Грамоти ще й папірець рангом нижче, який називається «Подяка».
Ви теж помітили, що освіта залишилась чи не єдиною сферою, де результати й досягнення досі міряють грамотами, подяками й сертифікатами?
Наче час зупинився.
Наче ми не у 2025-му, а десь у далекому минулому.
А є ще ж і грамоти з 5-ма помилками та ось такими стандартно-стереотипними фразами:
• за багаторічну сумлінну(плідну) працю та за досягнуті успіхи у справі навчання і виховання учнівської молоді,
• за відповідальне виконання службових обов'язків,
• за вагомий внесок у навчання та виховання підростаючого покоління,
• за особисті трудові досягнення у професійній діяльності…
А от звання "Заслужений вчитель України" мені присвоєно, цитую Указ Президента України № 2795: "За вагомий особистий внесок у забезпечення високого рівня освітньої підготовки учнів, багаторічну плідну педагогічну діяльність". 🙂 Хоча насправді його присвоїли за перемогу на конкурсі "Учитель року" у номінації "Керівник навчального закладу".
Якось зовсім не надихаюче-окрилювально звучать фрази на кшталт ««за багаторічну сумлінну працю» чи "за вагомий особистий внесок...". Багато разів пропонував придумати замість цих стереотипно-казенних фраз, щось нестандартне з тим, щоб чиновники оновили свій вкрай обмежений словниковий запас.
Коли вручали грамоти працівникам гімназії в якій я директорував, ми самі придумували персоналізований текст і самі видруковували ті грамоти. Звісно, лише ми й могли вказати, за що педагог отримує цю відзнаку.
Мова про відсутність нормальної системи стимулювання праці вчителя.
Адже оті грамоти й оте ритуальне ,,Вчителі важливі’’ скоріше дратує, аніж когось надихає?!
А зараз дуже важливо розганяти мотиваційну "теплу хвилю" навколо вчителя на всіх рівнях: від закладу освіти до МОН. Доводиться констатувати прикрий факт про те, що в Україні практично відсутня мотиваційна політика на рівні держави, а поодинокі місцеві ініціативи часто мають зворотний ефект.
"Вчитель, який надихає" у Львові є зразком ситуації "Хотіли як краще, а вийшло як завжди".
Бо далеко не в’їдеш на радянських традиціях вшанування передовиків "педагогічного виробництва" замість створення мотиваційних механізмів як сукупності зовнішніх і внутрішніх умов, які зацікавлюють людину у здійсненні педагогічної діяльності.
Ми ж бачимо як працює ефект доміно: деморалізований, демотивований, затурканий реформаторськими "інноваціями" низькооплачуваний вчитель породжує собі подібних здобувачів, які не мають ані найменшого бажання щось здобувати…
Те, що система освіти зараз в крутому піке є розплатою за те, що ми нічого не зробили для подолання мотиваційної кризи.
А мотивація учнів починається з мотивації вчителів.
Тож мають бути створені мотиваційні механізми, які б окрилювали вільного, матеріально забезпеченого, впевненого в собі вчителя, творити і витворяти справді нову шкільну освіту.
Ще вчора!
На фото новий чесний дизайн грамоти.
З коментарів:
Ще років 15 тому, коли мені вручали якусь чергову грамоту (а в мене на той час вже можна було імпровізований "іконостас" вчепити на одну зі стін кабінету) я на врученні меру міста кажу тихенько: "А можна грошима? Ну хоча б за ціною самого папірця і рамочки." Після того грамот мені не давали і дивилися як на проклятого))))))
Грамоти стали знаком приниження. І не тільки для вчителів. Коли мені вручали її востаннє, мені було соромно, але вийшла й взяла, бо вручали порядні люди. Які, може, і вручили би щось істотніше, але без-гріш-ні! Як на мене, то краще нічого, ніж ця ПОРОЖНЯ совкова "відзнака"...
Ви нам грамоту — ми вам пів життя. Бо освіта — це, виявляється, єдина професія, де за роботу за трьох можна отримати грамоту.
«Ви тримайтесь там, а якщо що — вам роздрукують подяку. Кольорову!»
Там ще надпис: "за плідну працю". Завжди це веселило)) Особливо коли суцільно вимовляєш, уява малює процес... Подумки відчуваєш причетність до вагітності та продовження роду.
Життя рухається вперед, друге тисячоліття плавно перейшло в третє, а система заохочення вчителя, гідне відзначення його успіхів не змінилася.
Тарас Ільчук
Один старший колега-освітянин промовив якось після педради такі слова: ,,Почесна грамота без конверта – гірше ляпаса’’… Чомусь в Україні аксіомою вважається, що матеріальні стимули діють де завгодно, тільки не серед учительства. Це тільки десь там на бездуховному Заході кожне професійне досягнення окрім зарплати супроводжується преміями, надбавками і цінними подарунками. Нам це чуже! Український вчитель настільки свідомий, що на свої кілька тисяч гривень забезпечить сім’ю, відпочине, оздоровиться і буде неухильно підвищувати свій професійний рівень, пристойно одягненим бадьоро і натхненно проводити кожен урок…
Освітній експерт:
Громовий Віктор
