Ентузіазм неофіта

Ентузіазм неофіта

Або-або. Або міг бути широкий загальнонаціональний рух за створення нової української школи, або «вузьке коло реформаторів» неминуче мало перетворитись на своєрідну секту з кількома «гуру», «активістами-грантивістами» та підгодованою масовкою фуршетних освітян.

Для того, щоб зрозуміти те, що відбувається у гіпотетичній секті «Свідків НУШ» треба мати знання з психології релігії.

Зокрема, вивчити ті аспекти релігійної психології, на яких базується управління свідомістю "пастви". Про них, наприклад, пише білоруський кризовий психолог Костянтин Яцкевич матеріал якого я тут використовую.

Так, ми часто бачимо ефект, який називається «ентузіазм неофіта». Люди, які ще вчора нічого не знали чи насміхались над тими, хто це робив, зненацька розгортають бурхливу діяльність в якомусь із напрямків «реформ».

Цей "ентузіазм неофіта" бачимо й серед освітянських «очільників»: людина, яка щойно перейнялась якоюсь ідеєю(наприклад, соціально-емоційного навчання), починає активно просувати її всім навколишнім.

Часто першопоштовхом для цього(як у випадку з програмою СЕН, яка розроблена приватним дослідницьким американським університетом Еморі) є Його Величність Грант. Але, окрім "дітей капітана Гранта", не бракує і щирих ентузіастів, які справді цим не на жарт перейнялись.

Такий неофіт демонструє турбоентузіазм і надмірну запопадливість. А ще він є занадто оптимістичним в оцінці як запропонованих «інновацій», так і власних здібностей та можливостей їх реалізувати на практиці.

Новостворені(часто піарниками, а тому в них немає нічого справжнього!) «гуру» можуть віщати з жестами та інтонаціями пророків абсолютно банальні істини, які адресуються винятково масовці з «адептів». Усі ж інші трохи чманіють і розводять руками: так ми ж це вже робимо, як мінімум 30 років…

Ще одним аспектом цього синдрому неофіта є те, що «новопосвяченому» ну дуже хочеться довести, що він – свій. Часто незнання основ «нової віри» змушують його просто копіювати «пастирів». Він повторює все: слова, думки, жести, поведінку.

Наш учитель є ідеальним сектантом.

Погано з критичним мисленням, є звичка «робити шо скажуть» і є вчительська бідність, яка спонукає ловити щось удавано безплатне чи хоча б можливість за мінімальну платню опинитися поряд з багатими та щасливими агентами. Ну хоч фоточку з ними зробити та "ковток свіжого повітря" схопити як це робить риба, яку щойно зняли з гачка, висмикнувши з її природного середовища...

Є ще й сидром вічного неофітства(агентозмінства)

Для нього характерний змінений стан свідомості, коли на зміну раціональному світосприйняттю приходить змінене казково-метафоричне світосприйняття. Тому неофіт бачить навколишній світ через «рожеві окуляри». Відрив від реальності створює туман свідомості, в якому неофіт і застрягає на тривалий час.

Оці всі агентозмінські шоу створюють «доповнену» реальність, коли на жорстку картину реалій нинішньої освіти у свідомості накладається картинка ілюзорної "планети рожевих поні".

У результаті свідомість неофіта стає розірваною і розщепленою на дві частини. Одна частина свідомості зберігає колишню прив'язку до реального світу та раціонального світосприйняття, а інша частина свідомості деформується відповідно до намальованої ілюзіоністами картинки з казковою та «доповненою» псевдореформаторською реальністю. І чим сильніша свідомість неофіта обумовлюється казковою та «доповненою» картинкою, а фактично ілюзією, – тим слабшою стає та частина свідомості, яка відповідає за раціональне сприйняття реального світу.

Саме в постійному перебуванні в ілюзорному світі, де все бомбезно, мегакруто та атмосферно й полягає синдром «вічного неофітства».

Ще один феномен, який дається взнаки – це примітивізація. Надзвичайно складні проблеми розвитку освіти навмисно спотворюються та спрощуються «пастирями», бо їх серйозне та глибоке пізнання потребувало б тривалої роботи з тим, щоб зрештою прийшло глибоке розуміння та усвідомлення. Звісно, простіше згодовувати вічних неофітів «манною кашею», яка не надто корисна навіть для «немовлят».

Посилення розриву у свідомості неофіта у бік казково-ілюзорного світосприйняття потрібне ще й для того, щоб неофіт був повністю дезорієнтованим і не міг зробити жодного самостійного кроку без «пастиря». Тому дбайливо підсилюється навчена безпорадність.

На превеликий жаль доводиться констатувати той факт, що в цьому стані сліпоти «вічного неофітства» перебуває значна частина нинішніх «змінотворців».

Див. на титульному фото образ "вічного неофітства". Це скульптура, яка створена за картиною «Сліпий веде сліпого» фламандського художника періоду Ренессансу Пітера Брейгеля, написана у 1568 році.

Див. на фото ще один образ "вічного неофіта" – віслючок у млині, якого нарешті відв'язали від упряжки біля жорна і йому тепер треба навчитись вільного руху без «упряжки».