Знеструмлення…

Знеструмлення…

Саме це термін відображає реальну ситуацію в учительському середовищі.

Упродовж минулого тижня надивився сотні фотографій на різноманітних дійствах з нагоди дня вчителя і розгледів, що саме це написано на втомлених, зневірених і змучених обличчях колег.

А їм продовжують розповідати про "свічку", "серцевіддавання", "засіяну ниву" та чіпляють іншу «локшину на вуха» з арсеналу токсичного позитиву.

І продовжують замість впровадження системи преміювання(мотиваційних пакетів, бонусів тощо) помпезно роздавати грамоти, подяки й сертифікати. Тобто роблять вигляд, що оцінили, але нічого на це не витратили.

Малюнок з матеріалу Джейн Морріс.

Мені сподобалась ось ця фраза Джейн Морріс, авторки кількох бестселерів про свою педагогічну кар'єру («Страждання вчителя», «Як це насправді» та ін.):.

Якщо ви чуєте фразу «Хороший вчитель як свічка: він спалює себе, щоб освітлювати шлях іншим» — це вкрай тривожний сигнал.

"Витріть сльози й перестаньте уявляти себе героєм, який рятує життя дитини, або адресатом милого листа з подякою. Ви в реальній небезпеці і я не жартую.

Toxic Positivity: I Won’t Be A Human Candle(Токсична позитивність: я не буду людською свічкою) https://teachergoals.com/toxic-positivity/?utm_campaign=toxic-positivity-i-wont-be-a-human-candle&utm_medium=social_link&utm_source=missinglettr-facebook&fbclid=IwY2xjawNRsl9leHRuA2FlbQIxMABicmlkETFmMHoyWUlMYmkwQXFsQ3RuAR7LUxYgSwVc0xYjq6hREjWf04trt8LzWzdqpa59Eny9ggAu4o4_m5JZyCf2Dw_aem_YZZ7SXCouKMG6ZGBSZ0TuA

Годен з нею, що робити такі порівняння – це погана ідея.

Бо, по-перше, «людська свічка» розглядається як якась річ, яку можна використати, а згодом викинути «огарок». Навряд чи комусь із вчителів подобається перспектива бути викинутим.

По-друге, ми точно не підписувались на роль «людської свічки», яка комусь «освітить шлях», а сама буде знищена системою без жалю.

По-третє, не надто тішить і те, що нас оцінюють винятково за тим наскільки яскраво ми світимо, коли ще можемо горіти. Якщо ж почнемо світити не так яскраво, як очікується, й інші нас затьмарять, то все, стаємо «відпрацьованим матеріалом»?!

Як бачимо, ось ці підходи з арсеналу токсичної продуктивності праці просто руйнують життя наших вчителів. Вони роблять їх «вижатими лимонами», але саме це дає змогу системі працювати, вкладаючи крайній мінімум у тих, хто пре освітянського плуга.

І так відбувається не тому, що зараз війна. Так було десятиліттями.

Система навчилась вправно маніпулювати вчительством, змушуючи керівників шкіл та вчителів працювати безліч неоплачуваних годин і жертвувати особистим життям. Багато колег ще й пишається цим, виставляючи фото на тему «Як я провів відпустку на робочому місці».

Тобто маніпулятори змогли добитися найважливішого, вони змусили широкий загал внутрішньо прийняти провали зламаної системи. Таким чином вони отримали вічний двигун, який забезпечує функціонування системи.

Навіщо думати про виправлення цієї системи, якщо що за відносно невеликих економічних витрат (порівняно з повним перебудовою зламаної системи) можна вічному «на ентузязізмі» вчителя підтримувати роботу іржавого механізму?! А ще під шумок «впровадження НУШ» активно освоювати гранти «на реформи», забезпечувати діяльність псевдо ГОшок та псевдо благодійних фондів, які заробляють на професійному розвитку вчителів тощо.

Але всьому є межа. Не вивозить уже змучене вчительство на своїх похилих плечах паразитарну надбудову системи.

На жаль, більшість колег ще не готові чинити активний спротив токсичній продуктивності праці та боротися за утвердження здорових взаємин та нормальних систем стимулювання праці в освіті.

Але ми вже бачимо «італійський страйк», коли вчителі просто апатично ігнорують чергові недолугі «вказівки» чи заповнюють нікому не потрібні «папери» за допомогою довідника Стеля.

Пропоную нарешті замінити аналогію зі свічкою на аналогію з енергоощадною (енергоефективною) лампою. Бо лампа горітиме лише тоді, коли є електороживлення. Бо треба берегти свою енергію і не погоджуватись на токсичну продуктивність праці в освіті(з хронічною перевтомою, вигоранням тощо).

Ось це візуалізація шляху, який нам треба пройти з тим, щоб змінити уявлення про роль вчителя.

Серед далеко несвяткових побажань на свято вчителя часто лунало таке: треба вчасно зрозуміти коли продовження зусиль стає нерозумним.

Здається, Система замість того, щоб полегшити тягар, який вона покладає на вчителів та директорів шкіл, робить його настільки важким, щоб вони його нарешті скинули.

Тобто, щоб ми побачили, що ситуація «абсолютно безнадійна» (застосовуються «системні тортури» тощо) і дозволили собі припинити перти плуга. Сізіф не міг перестати штовхати свій валун, але ж ми можемо.

Тому все частіше лунає: вчителі мають йти з токсичної системи, втікай з місця, де тебе не цінують...

Підсумовуючи аналіз думок колег про реальну ситуацію в шкільні освіті, назву 10 причин чому вчителі почуваються «знеструмленими»:

1. Несправедливе ставлення (вчитель як вічна «невістка» і директор школи як «хлопчик для биття») та маніпулятивне управління шляхом прививання відчуття вини.

2. Відчуття хронічної недооцінки та пригноблення(публічні декларації на кшталт «вчителі важливі» і реалії останнього місця за рівнем зарплати). Якщо учень сприймає вчителя як «надавача послуг», його статус теж принижується.

3. Забагато роботи, замало підтримки. Освітянам не потрібні підбадьорливі промови чи поради пам'ятати своє «чому». Потрібна реальна підтримка та зменшення "дурної" роботи.

4. Немає простору для професійного зростання, а всі нав’язані зверху перезавантаження («прокачки» тощо), лише відволікають від роботи. Тому звучить вимога: запровадьте мораторій на час війни на всілякі конкурси, сертифікації, фотозвіти тощо.

5. Погане лідерство. Від МОН зараз очікують не якихось пустопорожніх шоу та фантазій про НУШ, а прагматичних антикризових дій та ліквідації всього, що заважає ефективній роботі, переспрямовує всю енергію освітянського потяга в «свисток».

6. Емоційне вигорання, яке є не тільки і не стільки наслідком тривалої виснажливої праці.

Воно перш за все спричинено:

a) роботою над цілями, у які ви не вірите,

b) роботою з людьми, які вам не подобаються,

c) роботою у системі, яка не надає вам свободи творити та витворяти.

Розчарування, відсутність належної підтримки, кричуща несправедливість та ще 1001 дрібниця, яка створює дискомфорт та дратує…

7. Невиконані обіцянки-цяцянки (починаючи з норм Закону «Про освіту» щодо оплати праці, задекларованої дебюрократизації, яка насправді виявилась посиленою бюрократизацією в кубі тощо).

8. Відсутність балансу між роботою та особистим життям. Досі робиться ставка на токсичну продуктивність праці в освіті.

9. Відчуття ігнорування їхньої думки(класичний приклад, запровадження через коліно» оцінювання за групами результатів). Освітяни не відчувають себе почутими і побаченими. Тому все голосніше лунає заклик: дайте можливість займатись освітою, а не імітацією реформам.

10. Постійні зміни без належної апробації та наукових доказів того, що це справді працює, а не є лише даниною моди чи засобом «освоєння» чергового гранту на інновації нашими «агентами змін». Ці постійні хаотичні зміни лише послаблюють освіту. Тож не дивно, що вчителі волають: дайте можливість спокійно працювати, оголосіть хоча б "Рік спокою"…

У цих 10 причинах уже й міститься відповідь на запитання «що робити?!»