Вчитель...
Така омріяна професія з дитинства! Особливо, коли більшість родичів-вчителі!
Довгий і виснажливий шлях і ось, нарешті ти- Вчитель!
З перших днів ти повністю занурений і закоханий у свою роботу!
Привітний, лагідний, усміхнений, творчий, безмежно щасливий...
Та ось, перші критики та колеги-всезнайки, колеги минулого покоління, які бачать світ іншими очима та починають тебе підлаштовувати під себе!
Ти сперечаєшся, опираєшся тиску, відстоюєш свою думку, доводиш, що все не так як бачать світ інші, бо ти інший!
На своєму і керівництво: "Ти повинен!", "Ти ще молодий, куди тобі?!", а може .... "Винен завжди!...
Курси, тренінги, вдосконалення навичок, творчість, боротьба поколінь різного світогляду, постійні доводи, що ти сам досяг успіху, різниця у віці з керівництвом... Все це дає можливість збагнути, що ти лише маленька комашка у цілому світи і самостійно нікому нічого не доведеш! Бо більшість пливуть за течією: "Як сказали, так і робимо!"
З часом звикаєш, що ти потрібен тільки собі, а ще тим, хто тебе використовує у власних потребах і думає, що ти це не розумієш....
Знецінення вчителя спочатку керівництвом, далі учнями, які створюють негатив у класі, провокують вчителя, випробовують його нервову систему.... Все це дає зрозуміти, що твоє місце не тут, не в цьому закладі! Так, ти навіть змирився з малим доходом, з малим навантаженням, бо пенсіонерам більше треба годин, так як пенсія у них мала, а твої діти, то твої діти....
Терпець.... Байдужість.... Відраза.... Звільнення..... Або... Вигорання і око, що співається...
Звільнення....
Ти щаслива людина! Спокійна! Врівноважена! Творча!
Все тільки починається!
Вір в себе! Змінюй оточення для власного комфорту!
Не будь комфортним комусь! Життя одне! Відчуй себе щасливим! Коли ти щасливий, світ розквітає навколо!
Бережи себе! Ти у себе один!