Доля багатьох письмеників зарубіжної літератури тісно пов'язана з Україною: М. Гоголь, О. Пушкін, І. Бунін, М. Булгаков, А. Чехов та багато інших митців.
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і чудову пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко». А. П. Чехов
***
А.П.Чехов - письменник став близьким для української літератури, для українського народу. «Наші письменники, —писав М.Рильський, — знають і люблять автора «Человека в футляре», «Мужиков», «Чайки», як мало кого із світових майстрів слова...»1. Чехов, у свою чергу, знав і любив український фольклор, мріяв купити хутір на Полтавщині і оселитися в ньому. Декілька років підряд А.П.Чехов разом зі своєю сім'єю відпочиває в селі Луці, в садибі поміщиків Лінтварьових, на Сумщині.
***
Добрий знайомий Чехових флейтист О. І. Іваненко, українець за походженням, запропонував письменнику поїхати в село Луку.
Майбутня подорож захопила письменника, і він запрошує до себе друзів, особливо поета О.М.Плещеева: «Мені хочеться, щоб ви відчули, як пахне український сінокіс». А.П.Чехов мав бажання познайомитись з українським народом, його віковими звичаями, побутом. У листі до когось із знайомих він пише, що буде «все літо кружляти по Україні і на зразок Ноздрьова їздити по ярмарках».
***
Місцевість, де розташувалося село Лука, справді була «поетичним краєм». Чехови оселились у флігелі, який з трьох боків обіймав сад. Внизу протікав красень Псьол. І знову у листі він пише: «Якщо хочете побачити природу на всю широчінь, подихати чудесним повітрям..., то приїжджайте до мене».
Сім’я Лінтварьових складалася з старенької матері і п'яти дорослих дітей — двох синів і трьох дочок. Це були інтелігентні і освічені люди, добрі і гостинні.
***
Перший виїзд Чехова на Полтавщину стався в
червні 1888 р. Побували в Сорочинцях, де народився М.Гоголь, подорожували по Миргородському повіту. Свої враження від поїздки він передав у листі до М.А.Лейкіна:
«Був я в Лебедині, в Гадячі, в Сорочинцях і в багатьох прославлених Гоголем місцях. Що за місця! Я зовсім зачарований. На моє щастя, погода весь час стояла чудова, тепла. Проїхав я в колясці 400 верст, побував у десяти
місцях... Все, що я бачив і чув, таке нове, хороше і здорове, що всю дорогу мене не залишала чарівна думка — засісти в якому-небудь селі на березі Псла і зайнятися медициною».
***
Твори Чехова на сторінках українських видань
з'явились у 11-й половині 80-х років.
У 1889 р. окремим виданням з'явилося оповідання «Зірочка». У 90-х роках побачили світ близько двадцяти творів російського письменника у журналі «Літературно-науковий вісник». У «Громадському голосі», № 13 за 1897 рік, надруковане оповідання «Спати хочеться», а в журналі для дітей та молоді «Дзвінок» (річник четвертий, 1893) — оповідання «Ванька» під назвою «Івасик».У 1904р. у Львові вийшла окремим виданням збірка під назвою «Змора».
***
З 1897 року у зв'язку з хворобою Чехов переїжджає до Криму в Ялту. Там він зустрічається з М.Горьким, Л.Толстим, В.Короленком та іншими письменниками. У 1900 році до Ялти завітав колектив Московського Художнього театру, щоб хворий письменник зміг побачити на сцені п'єси.
«Україна дорога і близька моєму серцю. Я люблю її літературу, музику і прекрасну пісню, сповнену чарівної мелодії. Я люблю український народ, який дав світові такого титана, як Тарас Шевченко,” — писав А. Чехов А. Кримському «Що за місця! Я просто зачарований! Крім природи, ніщо так не вражає в Україні, як народне здоров’я, високий ступінь розвитку селянина, котрий і розумний, і музикальний, і тверезий, і моральний, і завжди веселий,» — записав А. Чехов після подорожі по Україні.
Життя й творчість А. П. Чехова були тісно пов’язані з Україною. Антон Павлович приїхав до Ялти 1898 року в зв'язку з погіршенням стану здоров'я, побудував тут власний будинок. Навколо нього письменник розбив парк, у якому було 180 видів рослин.
У Криму Чехов А. П. зустрічався із Л. Толстим, О. Горьким, І. Буніним, О. Купріним, В. Короленком. Кримські враження згодом ввійдуть в оповідання "Довгий язик", "Дама з собачкою", "Архієрей", "Студент", "Нова дача", "Душечка", "Наречена", п'єси "Три сестри" та "Вишневий сад".
І цінували його творчість українські письменники М. Коцюбинський, І. Франко. Багато літераторів (М.Коцюбинський, Х.Алчевська, Б.Лазаревський) присилали Чехову книги з посвятами. М. Грушевський друкував переклади творів письменника в журналі "Літературно-науковий вісник" (видавався з 1898 року у Львові). Такі двосторонні зв'язки невипадкові. Родина Чехова має глибоке українське коріння - його бабуся по батьковій лінії Є.Шимко була українкою (Таганрог). У дитячі роки українська мова постійно звучала в родині Чехових.
Ставши письменником, Антон Павлович завжди обирав "приснолисту Україну" місцем літнього відпочинку. Бував він у Харківській та Полтавській губерніях. У Львові він придбав твори Т. Шевченка. Навесні 1887 р. він подорожував по Донецькому краю, у 1888–89 рр. двічі проживав під Сумами: мандрував, спостерігав народне життя, працював над прозою та драматургією. В Сумах Харківської губернії в садибі Линтварьових, де Чехов жив на своїй літній дачі 1888 року, він жадібно вбирав звуки й фарби нового для себе життя, працював над оповіданнями і п’єсами. Чехов бачив у погідній сумській природі і нехитрому житті втілення духовної чистоти, цілісності і доцільності – все, чого так шукатимуть і за чим тужитимуть його герої. Сумські враження використані в оповіданнях "Іменини", "Нудна історія", п'єсах "Лєший" та “Чайка”.
Музей у Ялті закладено після смерті письменника в 1921 році з ініціативи сестри Марії Чехової, яка прожила в Ялті до 1960-х років. Ще відкрито музей у Сумах.
У наш час п'єси Чехова входять до репертуару театрів України. У Криму присуджується літературна премія імені Чехова, знімаються художні та документальні фільми за творами письменника.
У своїх оповіданнях „Степ”, „Людина у футлярі”, „Іменини” письменник відобразив людей та природу України. Захоплювався “Кобзарем” Шевченка, знав і високо цінував творчість Котляревського, Карпенка-Карого, Кропивницького та ін. Він високо цінував діячів українського театру М. Садовського і М. Заньковецьку.
Отже, «у мені все-таки говорить хохлацька кров» (лист Чехова до Суворіна, 31.03.1892).
