Важливою передумовою збереження врівноваженої поведінки дитини, а отже, і зміцнення її здоров’я, є відповідність фізичних і розумових навантажень віковим можливостям дитячого організму. Тому виконання вимог психогігієни—одне з основних завдань виконання й організації життя дитини в дошкільному навчальному закладі.
Ранній період життя дитини є надзвичайно відповідальним щодо формування її нервової системи. На цьому віковому етапі нервовій системі дитини притаманні такі ознаки:
низька витривалість і працездатність;
низька рухливість нервових процесів;
переважання процесів збудження над процесами гальмування.
Навіть незначні чинники можуть легко змінити стан збудливості нервової системи дитини. Це одразу позначається на її поведінці. Саме тому профілактика втомлюваності дитини має особливе значення.
Втома—результат напруженої або тривалої діяльності організму, стан тимчасового спаду повноцінної діяльності його функцій. Вона виражається у зниженні працездатності, в неспецифічних змінах фізіологічних функцій. Психологічно втома проявляється як відчуття втомленості.
Початкові ознаки втоми зазвичай зумовлюють поширення процесів гальмування в корі головного мозку, тобто стан, біологічно необхідний для збереження нервової системи від виснаження. Втома—процес оборотний. Організм відновлюється після відпочинку: повноцінного сну, зміни характеру діяльності або пасивного відпочинку. Проте для дитини раннього віку пасивний відпочинок неприйнятний. Бездіяльне сидіння, яке подекуди практикують як батьки, так і педагоги, не лише не дає позитивного результату, а й шкодить, бо ще більше стомлює дитину. Стомлюваність дитини під час статичного положення обумовлена фізіологією розвитку м’язової системи та необхідністю свідомо контролювати таке положення.
Через недостатню тривалість відпочинку виникає перевтома нервової системи. Це негативно позначається як на розвитку, так і на здоров’ї дитини. Тимчасові, такі, що легко нормалізуються, фазові порушення збудливості кори головного мозку можуть перейти в невротичні стани різних ступенів.
Засвоєння нових понять, активне неспання зумовлюють виникнення у дитини певних труднощів, втоми. Зважаючи на особливості дитини раннього віку, необхідно пильнувати, щоб втома не перейшла в перевтому: із фізіологічного стану не перетворилася на патологічний. Важливо своєчасно виявити перші ознаки втоми, щоб запобігти виникненню перевтоми. Однак помітити ці ознаки в маленької дитини дуже складно. Однією з причин цього є неправильне уявлення дорослих про вікові особливості дитини. Легкість переходу від урівноваженого стану в збуджений є фізіологічною особливістю дитини раннього віку. Якщо вона триваліша та проявляється частіше, це може бути симптомом втоми.
Стан втомленості супроводжується послабленням сил, що мало б спричинити виникнення захисної реакції дитини—відмову від діяльності. Але дитина не може корегувати свою поведінку. Втому дитини можна констатувати за різноманітними й специфічними ознаками. Насамперед порушуються більш складні та недавно сформовані вміння, натомість відновлюються «забуті» негативні звички, автоматичні рухи, наприклад, смоктання пальця. Гра стає менш зосередженою, примітивною та одноманітною, зокрема наприкінці неспання.
Стан втомлюваності може мати такі прояви, як цілковита пасивність, млявість, сонливість. Стомлена дитина приходить іноді на деякий час у підвищено збуджений стан і справляє враження активної, бадьорої. І лише спостерігаючи за дитиною, можна зрозуміти, що це збудження—результат перевтоми.
Основними ознаками втоми в дитини перших трьох років життя є рухова розгальмованість та відволікання. У разі перевтоми ці ознаки стають більш глибокими та постійними. Також порушується сон, знижується апетит.
Втома дитини може бути зумовлена тривалим періодом активності. Працівники ЗДО ознайомлені з основними часовими нормами побудови режиму дня відповідно до віку, стану здоров’я дитини, пори року. Знають про них здебільшого і батьки. Проте іноді в дитячому садку, а найчастіше в сім’ях, значно збільшують час неспання дитини, наприклад, задля підготовки до свята або через відвідування родичів. Якщо таких ситуацій кілька упродовж короткого проміжку часу—2-3 за 7-10 днів, це може спричинити хронічне недосипання дитини.
Одна з причин недосипання—несприятливі умови для повноцінного сну. Увімкнене світло, телевізор, розмова дорослих—усе це заважає дитині. Вона може не прокидатися, однак за таких умов її сон буде неповноцінним, нервова система не відпочине як слід.
Шум може призвести до перевтоми. Доведено, що нервова система дитини реагує на шум понад 40 дБ. Інтенсивність шуму в ЗДО часто перевищує цей показник. Причинами цього є голосне мовлення дітей та педагогів, різкі звуки деяких іграшок, невміння дитини правильно користуватися ігровими посібниками. Важливо виховувати в дитини вміння розмовляти спокійно. Не можна гримати на неї. Водночас неприйнятною є й інша крайність—примушувати всіх розмовляти тільки пошепки.
Діяльність є потребою будь-якої здорової дитини і водночас основним засобом пізнання, її фізичного розвитку, емоційно позитивного стану. Коли дитина не зайнята (годування, вмивання, інші режимні моменти), у неї має бути змога гратися, можливість змінювати різні види діяльності. Неправильна організація діяльності дитини призводить до втоми. На бездіяльне чекання під час роздягання, вмивання, годування тощо витрачають близько двох годин. Окрім того, часто сидіння на стільчиках практикують як засіб забезпечення контролю над дитячою групою і запобігання травматизму, дотримання порядку в облаштуванні групи або як засіб для перепочинку вихователя. Обмеження рухової активності є грубою помилкою організації освітнього процесу, ігнорування фізіологічної потреби в русі організму, що росте.
Важливою складовою профілактики втомлюваності дитини є правильно організована прогулянка. Доведено, що в дитини, яка в належний час не була на прогулянці, значно знижується оптимальний рівень функціонального стану її нервової системи. Для дитини прогулянка має велике значення з погляду зміни видів діяльності, забезпечення позитивного емоційного стану, задоволення потреби в руховій активності. Обмеженість в рухах може спричинити внутрішню напруженість, на тлі якої формуються невротичні реакції.
Особливу увагу слід звернути на організацію заняття. Цей вид діяльності відрізняється від гри: ініціатива вибору належить дорослому, він спрямовує пізнавальні процеси дитини, її дії. Усе це передбачає певне розумове напруження дитини, довільну увагу. Тривалість заняття, на якому дитина слухає, дивиться, говорить, виконує певні дії, тобто одночасно використовує різні аналізатори, має становити 8-12 хв. Під час такого заняття, аби зацікавити дитину, необхідно застосовувати різноманітні елементи гри.
Інтерес, позитивні емоції дитини активізують домінантне джерело збудження, що підтримує її увагу. У цьому і полягає сприятливий вплив емоційного компонента. Організовуючи заняття, доцільно об’єднувати дітей у підгрупи, враховуючи рівень їхнього нервово-психічного розвитку.
Відволікання, руховий неспокій, уповільнені реакції у відповідь, примітивізація дій, неадекватні реакції, розслаблена поза, сонливість тощо, особливо наростання цих проявів, є об’єктивними зовнішніми ознаками втомленості дитини і свідчать про порушення оптимального стану її нервової системи. Поява таких аномалій у поведінці дитини має стати для вихователя сигналом припинити заняття або змінити вид діяльності.
Одноманітність обстановки, наявність постійно одних і тих самих іграшок, посібників у користуванні дитини часто є причиною порушення збудливості її нервової системи, оскільки через брак різноманітності не забезпечується активний, діяльний стан кори головного мозку.
Обмеження того чи іншого аналізатора в адекватних подразниках призводить до недостатності його функцій і, отже, негативно впливає на психіку, що формується, особливо в перші роки життя. Дорослі мають створити спеціальні умови для задоволення не лише органічних потреб, а й потреб у пізнанні, новизні, інформації, контактах з іншими дітьми. Проте варто дотримуватись «золотої середини». Не можна перенасичувати дитину враженнями і знаннями. Іноді батьки вже в перші роки життя дитини основну увагу приділяють насиченню її якомога більшою кількістю інформації, обмежуючи дію сенсорних подразників. Якщо інформації забагато, нові враження витісняють одне одного і не дають тих пізнавальних, емоційних результатів, на які можна розраховувати.
Дитина третього року життя, як і раніше, потребує тісного фізичного контакту з дорослими. Дефіцит такого спілкування призводить не лише до відставання в розвитку, а й негативно позначається на стані збудливості нервової системи дитини.
У режимі дня закладено гігієнічний принцип рівномірного розподілу навантаження. І будь-який виховний, розвивальний чи оздоровчий захід буде ефективним лише в разі його чіткого виконання, відповідності віковим можливостям дитини. Режим групи дитячого садка, яку відвідує дитина, і домашній мають збігатися. Завдання батьків—підтримувати цей режим упродовж вихідних та тривалої відсутності дитини в садочку.