Ще одна важлива зміна відбувається у сфері відносин з однолітками. Починаючи з цього віку одноліток поступово набуває по-справжньому серйозного значення для дитини.
До цього центральною фігурою в житті дітей, незважаючи на оточення однолітків, все ж залишався дорослий. Причин тому декілька. До трьох років одноліток є для дитини лише більш-менш приємним або цікавим об'єктом. На четвертому році життя дитину більше цікавлять предмети та іграшки, з якими діє одноліток, ніж він сам. Спільна гра – найважливіша основа дитячих взаємин – по-справжньому ще недоступна дітям, і спроби налагодити її породжують безліч непорозумінь. Спілкування у формі обміну враженнями і думками не представляє інтересу, бо одноліток не здатний ні зрозуміти особисті проблеми та інтереси іншого, ні надати йому підтримку або висловити необхідне співчуття. Та й мовні можливості дітей четвертого року не дозволяють повноцінно здійснювати таке спілкування. На п'ятому році діти починають переходити до спільної гри і до епізодичного неігрового спілкування з однолітками у формі обміну думками, інформацією, демонстрації своїх знань. На шостому році життя дитини різні лінії психічного розвитку, з'єднавшись, утворюють сприятливі умови для появи нового типу взаємин з однолітками. Це, по-перше, розвиток мовлення, який у більшості дітей досягає, як правило, такого рівня, що вже не перешкоджає взаєморозумінню. По-друге, накопичення внутрішнього багажу у вигляді різних знань і відомостей про навколишнє, який дитина прагне осмислити і впорядкувати, яким вона бажає поділитися з оточуючими. Розвиток довільності, а також загальний інтелектуальний та особистісний розвиток дозволяють дітям самостійно, без допомоги дорослого налагоджувати і здійснювати спільну гру.
Як ми вже відзначали, у дитини розвивається уявлення про себе, завдяки цьому вона починає більш диференційовано сприймати однолітків і проявляти до них інтерес.