14 грудня – день пророка Наума
14 грудня українці відзначають свято - Наума. День пророка Наума можна вважати унікальним, адже він присвячений не спостереженням за погодними явищами, віруваннями і землеробськими роботами, що становить зміст більшості дат, зазначених народним календарем. Тема дня Наума – освіта, вчення, грамота.
У минулі часи з цього дня в селах і невеликих містечках дітей починали грамоті вчити. З одного боку, це був найбільш зручний час для оволодіння азами рахунку і читання селянину - урожай зібраний, підліткової і дитячої роботи в будинку практично немає, на вулиці морозно, цілими днями доводиться сидіти в будинку, де душно, тісно, вічно комусь під руку потрапляєш. А грамотна людина потрібна в кожній родині. З іншого боку, приурочили початок занять саме до першого дня грудня (за старим стилем), бо покровителя дня (святого Наума) народні «мовознавці» безпосередньо пов’язали з вченням. Адже, його ім’я складається від слова «розум», що закріпилося в численних приказках:
Пророк Наум наставить на ум
Наум і худий розум на ум наведе
Савин день — день народного календаря слов'ян, що відзначається 18 грудня. У слов'янському православ'ї свято святого Сави — один з ритуально зазначених днів, наступних один за одним і утворюють єдиний комплекс: День Варвари, день Сави, день Зимнього Миколи.
Сава — батько зимового Миколи. Наступного дня, 19 грудня, українці відзначають День святого Миколая.
День Сави вважається одним з веселих українських свят. У родинах, де є чоловік з таким ім'ям, здавна справляли жартівливі обряди пошанування іменинникові.
Цього дня не було заведено їсти скоромного, бо зазвичай ще тривав піст. До столу подавали капусту, квашені яблука, пироги з картоплею та квасолею, оселедці, йдеться у «Вікіпедії».
Як правило, саме на Саву мороз посилюється. З будинку старались не виходити без особливої потреби, оскільки велика була ймовірність заблукати і замерзнути. У народі дуже були поширені вірування, пов'язані з особистістю Морозу - високого діда з сивою бородою, який саме зараз ходить по вулицях і дихає на скла будинків і на них утворюються візерунки. Зустріч з ним була небезпечною - Мороз міг убити людину. Селяни 18 грудня намагалися також лягти спати раніше, щоб заощадити скіпки.
Народна мудрість і спостережливість відтворена в таких приповідках:
Варвара мостить, Сава гострить, а Микола кіл ставить.
Варвара снігом стелить, Сава завірюхою загладжує, а Микола морозом давить.
Бідному Савці нема долі ані на печі, ані на лавці.
Сава приїхав на білих санках.
Варвари ночі увірвали, а Сава став день доточувати.
Сави дні прибавили.
Сава мостить, а Микола гвоздить.
Савка бідний, Микола багатий.
Варка, Савка та Миколи до добра не доведуть ніколи.
День святого Миколая
Значну роль у традиціях українського села відігравав культ святителя, чудотворця, архієпископа Марлікійського Миколи, день пам'яті якого православна церква відзначала двічі на рік: 19 грудня — «зимовий» (день смерті, помер у 343 р.) та 22 травня — «весняний» (перенесення останків із Мір Лікійських (Мала Азія) у Бар (Італія) 1087 р.).
Культ святого був надзвичайно поширений в Україні. Архієпископ, рукоположений апостолами на служіння бідним, святий Микола завжди вважався заступником простого люду (до речі, його ім'я в перекладі із грецької означає «перемога народу»). Миколі молилися, вирушаючи в путь і потерпаючи на морі, під час хвороби чи пожежі.
До дати Миколи — зимового приурочені деякі приповідки про погоду й прогнози на майбутній урожай. Якщо на Миколи йшов сніг, говорили: «Миколай бородою трусить», «дорогу стеле», а на Харківщині загадували: «Як на Миколи іній — буде овес». Свято Миколи мало переважно церковний характер, хоча в окремих місцевостях України в цей день виконувались і народні звичаї, близькі за значенням до різдвяно-новорічної звичаєвості.
Від Миколи вже починали готуватись до Різдва.
В усьому світі відомий знаменитий Санта Клаус, що ощедрує дітвору багатими передноворічними дарунками. У нас цю роль виконує Дід Мороз. Але не всі знають, що в Україні був свій національний патрон дитячих розваг, котрий і дотепер живе в кожному регіоні України. Його прообразом є святий Миколай. Здавна у всіх українських селах та містечках урочисто готувались до цього свята. Особливо чекали його діти. Ввечері хтось найповажніший в родині, переважно дідусь, перевдягався на вулиці в доброго Миколая (на зразок діда Мороза), заходив до оселі з подарунками, які заздалегідь готували батьки, знаючи уподобання кожної дитини.
Вручаючи іменні гостинці, святий Миколай згадував усе те добре, що зробив протягом року малюк. Для чемних дітей були гарні подарунки, зокрема, для дівчаток книжки, ляльки, цукерки. Натомість нечемна дитина отримувала від Миколая різку.
Діти свято вірили в існування доброго захисника і намагалися не гнівити “діда Миколая, який знає все”. Це був вельми дійовий виховний момент.
Зараз свято Миколая так не відзначається, як раніше. Подарунки дітям кладуть на ніч під подушку або в чобіток самі батьки, а вранці говорять дитині, щоб вона заглянула під подушку, в чобіток і витягла подарунок, який вночі приніс її святий Миколай.
На Миколая в селах України збирались колись вечорниці. Спочатку сходилися дівчата, пізніше з’являлись і хлопці. Вечорниці – це свого роду клуб сільської молоді в Україні, де молоді люди різної статі вчаться поводженню одного з одним, знайомляться, пізнають ближче одне одного і, як наслідок, одружуються.
Приміщення для вечорниць наймають, звичайно, дівчата, вони ж і платять за нього. Здебільшого це була хата самотньої вдовиці, за яку платилося печеним хлібом, пшоном, полотном – але ніколи не грошима. “Гроші – тільки шинкар бере!”
Кожна частина села, а то й кожна вулиця мала свою хату для вечорниць. На вечорниці збиралися тільки дівчата й хлопці, а одружені чоловіки і заміжні жінки ніколи на вечорниці не ходили. Звичайно, збиралися дівчата ввечері, як тільки стемніє. Прийшовши до хати дівчата бралися за роботу і якийсь час працювали мовчки.
Хлопці з’являються на вечорниці завжди пізніше дівчат. Підійшовши до хати, парубок, бувало, стукне кулаком у вікно і гукає:
Пу-гу, дівчата, до хати пустіть, бо з дороги збився.
Якщо дівчата пізнають по голосу або, заглянувши у вікно, побачать, що це “свій”, вони відчинять двері. Якщо ж “чужий” – до хати не впускають. Чужий парубок мусить чекати надворі, поки прийдуть “свої” хлопці. Він може ввійти до хати тільки тоді, коли “свої” хлопці йому дозволять.
Коли зійдуться хлопці, то дівчатам, звичайно, уже не до роботи. Починаються розмови про новини дня, про головніші події в селі: “той помре, той оженився, а той хату купив”.
Коли починався Великий піст, “вечорниці” припинялись – гріх. Влітку вечорниць не було, їх заміняла “вулиця”.
Гра "Перший мільйон". "Традиції та звичаї українців". Доброго дня. Я рада Вас вітати в онлайн версії популярної гри «Перший мільйон». У вас є унікальна можливість в реальному часі спробувати свої сили і стати головним героєм цього шоу! Вам буде цікаво перевірити свої розумові можливості, використовуючи всі свої знання. Виберіть одну правильну відповідь з декількох і натисніть 1 раз лівою кнопкою мишки.
