У XVII столітті велика кількість населення правобережжя Дніпра, тікаючи від утисків польської шляхти, вирушила на схід і почала оселятися на вільних землях «дикого поля». Втікачі, вони селилися великими групами переважно біля річок або озер, засновуючи населені пункти.
В цей час, точніше – в 1654 (1652) році, був заснований Лебедин. Одночасно з Лебедином були заселені Бішкінь, Чернеле, Рябушки, Межиріч, Михайлівка, Кам’яне та інші села.
В архіві колишнього Лебединського повітового училища, заснованого в 1804 році, був документ, в якому зазначалось, що першим отаманом осадчим, тобто ватажком загону черкас, які осіли на місці сучасного Лебедина, був Коваленко. Існує місцевий народний переказ, згідно якого разом з черкасами прибули дві вдови – Одарка і Стеха, від яких пішли поширені в місті прізвища – Одарченки і Стешенки.
Восени 1658 року місто увійшло в козачий реєстр, під назвою «Лебяже місто».
Походження назви міста виникло від назви «озера Лебединого», на якому в давнину водились лебеді.
Пропоную ознайомитися із презентацією "Історія міста Лебедин"
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-istoria-mista-lebedin-119192.html
Першим історичним документом, який свідчить про існування Лебедина, є інструкція Сумської городської ратуші отамана Герасима Кондратьєва Матвію Іванову, сину Малишевському від 2 грудня 1659 року, де зазначається не тільки м. Лебедин, а й Лебединський округ. З цього ж 1659 року Лебедин вважався центром особого Лебединського округу і був укріпленим сотенним містечком.
Як військове сотенне містечко, Лебедин мав і відповідні тому часу військові укріплення. У відомостях генерального межування існує такий опис Лебедина: «Місто має укріплення: з трьох боків оточене земляним валом вишиною від горизонту від 2-х до 3-х сажень (4,3 – 6,5 м), шириною також від 2-х до 3-х сажень (4,3 – 6,5 м); по кутах чотири батареї; для закриття їх насипаний земляний вал шириною в одну сажень; в’їзд в фортецю з 4-х сторін; від сходу і заходу протікає річка Вільшанка, якої берег разом з валом підноситься до 4-х сажень (8,6 м).
У XVII столітті фортеця була значно розширена. В довжину вона простягалась на 1250 сажнів (2700 м), мала 20 башт і 9 великих гармат. Проте, наприкінці XVIII століття фортеця втратила своє значення як укріплення, і поступово зруйнувалась. Рештки валу фортеці існували до 1810 року. Порохові склепи фортеці згодом були переобладнані під міську лазню, яка в 1926 році зруйнувалась. На її місці збудована нова лазня (проіснувала до 90-х років ХХ ст.). Територія фортеці займала сучасну вулицю Замкову (вул. Карпова), сама назва говорить про те, що тут колись був замок, тобто фортеця, частину Соборної площі, Олешнянський і Замковий тупики.
В 1680 році трапилась велика пожежа, яка знищила майже все місто. З Лебедина гетьман Скоропадський розсилав свої універсали, які спростовували універсали Мазепи; сюди ж почала збиратися козацька старшина, яка не взяла участі у змові Мазепи.
Недалеко від Лебедина відбувались сутички з шведами, постріли шведських гармат було чути в місті. В цей час головні російські військові сили були в Лебедині і в навколишніх селах на зимових квартирах.
В 1765 році заснована слобідсько-українська губернія, і всі сотенні містечка, в тому числі й Лебедин, перейменовані в комісарські міста, а з 1782 року Лебедин став повітовим містом Харківської губернії.
В 1781 році затверджено герб Лебедина, що являв собою щит, в верхній частині якого був герб губернського міста Харків, а в нижній частині на золотому полі – плаваючий лебідь.
В 1778 році в Лебедині була епідемія чуми, а в 1831 і в 1848 роках – епідемія холери, від якої померло понад 700 чоловік.
В 1852 році Лебедин горів вдруге. Пожежа почалася в липні місяці вдень при великому вітрі в центрі міста у дворі поштової станції по Охтирській вулиці (там, де зараз Казначейство). Вогонь вирував більше тижня і знищив дві третини всіх будівель міста.
Мешканці міста – кустарі, ремісники, хлібороби жили тоді в невеликих халупках під солом’яним дахом, і не дивно, що будь-яка пожежа нищила майже все місто. А в центрі міста зростали великі двоповерхові будинки купців, дворян і куркулів, які наживалися на експлуатації бідноти.
Наприкінці травня 1859 року Лебедин відвідав поет Тарас Григорович Шевченко. Зупинився він у свого знайомого по Києву, колишнього студента Київського університету Максима Залеського, який жив по Михайлівській вулиці, № 2. Більшу частину свого часу Т.Г. Шевченко проводив серед природи; особливо сподобалися йому луки під Маськами, де він розмовляв з косарями. Був він і в с. Лифино.
В Лебедині були також відомий український письменник філософ Григорій Савич Сковорода і Антон Павлович Чехов. В 1885 році в Лебедині на вул. Василева Гребля народився і провів дитячі роки відомий письменник Микола Миколайович Ляшко, який написав захоплюючі твори «Залізна тиша», «Доменна піч», «Микола з Лебедина».
Література
https://vseosvita.ua/library/prezentacia-istoria-mista-lebedin-119192.html
